Головуючий І інстанції: Мельников Р.В.
30 листопада 2020 р. Справа № 520/6601/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2020, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.08.20 по справі № 520/6601/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 №Ф-10573-56.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Харківській області від 18.02.2020 року №Ф-10573-56 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску.
Відповідач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що у разі наявності у платника недоїмки зі сплати єдиного внеску контролюючий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки, що свідчить про правомірність спірної вимоги.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.06.2009 року.
25.03.2020 року позивачем від Головного управління ДПС у Харківській області отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 року №Ф-10573-56.
Відповідно до зазначеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) згідно із ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів позивача повідомлено про необхідність сплати недоїмки у розмірі 29293,44 грн.
Зазначена вимога про сплату боргу (недоїмки) була оскаржено в адміністративному порядку шляхом направлення 01.04.2020 року скарги до Державної податкової служби України, рішенням якої від 07.05.2020 року №15476/61990008060106 про результати розгляду скарги вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 року №Ф-10573-56 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Вважаючи вказану вимогу щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна вимога є протиправною через недотримання відповідачем строків її прийняття, а також з огляду на перебування позивача з 22.10.2019 року у трудових відносинах та сплату за нього, як найманого працівника, єдиного внеску роботодавцем.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"(надалі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону №2464-VI, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (надалі - Інструкція №449).
Відповідно до положень Закону №2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Отже, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Законом України від 21.12.2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,0 грн., Законом України від 07.12.2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року - 3723,0 грн., Законом України від 23.11.2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року - 4173,0 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI, для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
З 01.01.2017 мінімальний страховий внесок становив 704,0грн. на місяць (3200грн.*22%). З 01.01.2018 мінімальний страховий внесок становив 819,06грн. на місяць (3723грн.*22%). З 01.01.2019 мінімальний страховий внесок становив 918,06грн. на місяць (3200грн.*22%)
З матеріалів справи вбачається, що згідно реєстраційних даних автоматизованої інформаційної системи Податковий блок позивач з 03.06.2009 року перебував на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, підприємницьку діяльність припинено 14.04.2020.
Згідно з даними ІС «Податковий блок» ОСОБА_1 нараховано єдиного внеску за період 2017-2019 роки, а саме: 09.02.2018 року 8448,00 грн. за І-IV квартали 2017 року, 19.04.2018 року 2457,18 грн. за І квартал 2018 року, 19.07.2018 року 2457,18 грн. за ІІ квартал 2018 року, 19.10.2018 року 2457,18 грн. за ІІІ квартал 2018 року, 21.01.2019 року 2457,18 грн. за IV квартал 2018 року, 19.04.2019 року 2457,18 грн. за I квартал 2019 року, 19.07.2019 року 2457,18 грн. за IІ квартал 2018 року, 19.10.2019 року 2457,18 грн. за IІІ квартал 2018 року, 21.01.2020 року 2457,18 грн. за IV квартал 2019 року.
Пунктом 2 розділу VІ Інструкції № 449 передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до пунктів 3 та 4 розділу VІ Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника-юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника-фізичної особи).
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Оскільки нараховані податковим органом суми єдиного внеску позивачем не сплачені, відповідачем правомірно винесена спірна вимога.
На підставі викладеного, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) є неправомірною та підлягає скасуванню.
Доводи позивача, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 №Ф-10573-56 є протиправною, оскільки порушені строки її прийняття спростовується наступним.
З матеріалів справи вбачається, що недоїмка позивача з єдиного внеску виникла за зобов'язаннями нарахованими за 2017 рік. Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала.
Вказане свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що порушення податковим органом процедури прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) не може бути підставою для визнання такої вимоги протиправною та скасування останньої.
Прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) з порушенням строку, визначеного Інструкцією №449, не звільняє платника податку від обов'язку сплатити борг з єдиного внеску та штрафних санкцій, застосованих за його несплату.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року №817/1061/17.
Крім того, відповідно до положень ст. 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки не застосовується.
Таким чином, посилання позивача на те, що відповідачем тривалий час не реалізовувалися повноваження по формуванню та направленню вимоги по сплаті боргу, не спростовують її обґрунтованість в частині встановлення зобов'язань позивача зі сплати єдиного внеску.
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача, що обов'язок зі сплати єдиного внеску з 23.10.2019 виконаний роботодавцем з яким ОСОБА_1 був укладений трудовий договір, з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з абз. 1 п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, колегія суддів зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача встановлено, що з 23.10.2019 ОСОБА_1 був працевлаштований у Виробничому підрозділі “Харківський загін воєнізованої охорони” Регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Українська залізниця”.
При цьому матеріали справи не містять та ОСОБА_1 не надано доказів сплати роботодавцем позивача єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску.
Враховуючи викладене, оскільки фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 протягом 2017 - 2019 років єдиний внесок не сплачувався та докази виконання такого обов'язку роботодавцем відсутні, колегія суддів зазначає, що Головним управлінням ДПС у Харківській області правомірно винесена спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 №Ф-10573-56, отже відсутності підстави для її скасування.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги є безпідставними, оскільки відповідач при його прийнятті діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перевіривши оскаржене позивачем рішення відповідача, апеляційний суд вважає, що таке відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності не дають підстави вважати що рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
Вказані вище обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нове рішення про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 по справі № 520/6601/2020 скасувати .
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко