17 листопада 2020 р. Справа № 440/2093/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є.
за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 (суддя І.С. Шевяков, 36039, м. Полтава, вул. Пушкарівська, 9/26, повний текст складено 09.06.20) по справі № 440/2093/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області третя особа Державна податкова служба України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просив:
-визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Полтавської області по нарахуванні недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020 року №1832-54 на загальну суму 2 729,31 грн.
-зобовязати відповідача відкоригувати дані інтегрованої картки платника податків позивача шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 2 729,31 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував на свою незгоду з нарахуванням відповідачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту - також ЄСВ) в розмірі 2729 грн 31 коп. На його думку, відповідачем протиправно нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки він, ОСОБА_1 знаходиться у трудових відносинах з роботодавцем та самостійної адвокатської діяльності не веде, а роботодавець повністю сплачує єдиний внесок за працевлаштованого працівника. Позивач наполягав на тому, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою. Платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Зазначав, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №1832-54 від 10 лютого 2020 року, виставлену Головним управлінням ДПС в Полтавській області ОСОБА_1 - визнано протиправною та скасовано.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Полтавській області відкоригувати дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування у сумі 2 729,31 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття в частині задоволених позовних вимог з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції не враховано, що застрахованою особою в розумінні положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Відтак та обставина, що позивач зареєстрований як самозайнята особа та паралельно працює в АТ "Державна продовольча - зернова корпорація України" не впливає на правомірність нарахування їй єдиного внеску як самозайнятій особі та не звільняє від обов'язку зі сплати такого внеску у встановлених законом порядку та розмірі.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області № 2 від 17.01.2019 ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано свідоцтво серії НОМЕР_1 /а.с. 11/.
З 18 квітня 2019 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", що підтверджують наявні в матеріалах справи копія трудової книжки позивача /а.с. 29/ та довідка підприємства від 13.04.2020 № 130-1-18/1345 /а.с.30/.
Позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року № Ф-1832-54, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі в розмірі 2729 грн 31 коп.
Не погодившись з цією вимогою, позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України /а.с. 16-18/.
За наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 , ДПС України прийнято рішення від 06.04.2020 № 12401/6/99-00-08-06-08-06, яким оскаржувана вимога залишена без змін, а скарга - без задоволення /а.с. 21-22/.
Враховуючи викладене, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт реєстрації особи (адвоката) як самозайнятої ще не створює обов'язку особи сплачувати єдиний соціальний внесок, а тому нарахування позивачу ЄСВ за 2019 рік є безпідставним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08.07.2010 року, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону №2464-VІ, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08.07.2010 року, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08.07.2010 року, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08.07.2010 року, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закон, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Зміст пп. 14.1.226. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та статей 4.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08.07.2010 свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно- правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Отже, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в спірний період був найманим працівником, за якого роботодавцем було нараховано ЄСВ на його заробітну плату, позивач не провадив самостійної адвокатської діяльності та не отримував доходу від адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні закону.
Відповідач не оспорював того, що ОСОБА_1 не здійснював і не здійснює незалежну адвокатську діяльність, а працює виключно як найнятий працівник.
З наданої до суду копії декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік /а.с. 40-44/, поданої позивачем до контролюючого органу, встановлено, що протягом 2019 року ним від провадження незалежної професійної діяльності жодних доходів не отримано.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, сам факт реєстрації особи (адвоката) як самозайнятої ще не створює обов'язку особи сплачувати єдиний соціальний внесок, а тому нарахування контролюючим органом позивачу ЄСВ за 2019 рік є безпідставним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про необхідність сплати позивачем єдиного внеску як самозайнятою особою, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону та спростовані встановленими судом фактичними обставинами справи.
10.06.2016 набрав чинності Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 751/28881 (далі - Порядок № 422).
Відповідно до пункту 2 Розділу I Порядку № 422 інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Згідно з пунктом 3 Розділу I Порядку № 422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.
Пунктом 4 Розділу I означеного Порядку встановлено, що відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.
За змістом пункту 2 Глави 1 Розділу II Порядку № 422, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
Пунктом 1 Глави 1 Розділу III Порядку № 422 передбачено, що для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників органи ДФС проводять оперативний облік надходжень за податками, зборами на підставі документів, визначених порядком взаємодії органів ДФС та органів Казначейства у процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, а саме: відомостей про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за надходженнями у вигляді технологічного файлу @B; виписок з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів; звітів про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями.
Тобто, у картках особових рахунків відображається повна хронологія нарахувань податкових зобов'язань, їх сплата тощо.
Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.
Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.
Дії працівників органів ДФС при відображенні в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії.
При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.
При цьому, відповідно до змісту пункту 5 розділу I Порядку № 422, у разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Отже, з вказаної норми вбачається, що відповідач має можливість здійснювати відповідні коригування облікових показників ІКП у ручному режимі у разі необхідності.
В той же час, відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява № 33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І).
Отже, відсутність національного законодавства, яке б регулювало порядок внесення змін в інтегровану картку обліку платника податку у разі скасування нарахованого боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не може слугувати підставою для невідображення таких показників у відповідній картці обліку.
Враховуючи те, що судам відведено ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав, гарантованих Конвенцією, саме суди та прирівняні до них інституції вважаються, як правило, тими ефективними засобами захисту на національному рівні, до яких за Конвенцією потрібно звертатися за захистом своїх прав, перш ніж шукати підтримку в Європейському суді з прав людини (рішення щодо прийнятності від 17.12.2002 у справі «Воробйова проти України», заява № 27517/02; рішення щодо прийнятності від 18.05.2004 у справі «Архипов проти України», заява № 25660/02), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання Головного управління ДПС у Полтавській області відкоригувати дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування у сумі 2 729,31 грн, відповідатиме положенням практики Європейського суду з прав людини та буде належним способом відновлення порушеного права позивача.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 по справі № 440/2093/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов
Постанова складена в повному обсязі 30.11.20.