25 листопада 2020 р.Справа № 520/5518/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 15.07.20 року по справі № 520/5518/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просив суд першої інстанції:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом від 02.10.2019 П-12556/0-6118/0/95-19 "Про розгляд заяви", у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2.0 га. для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.);
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, 21, 8-9 поверх, м. Харків,61145) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом від 02.10.2019 П-12556/0-6118/0/95-19 "Про розгляд заяви", у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2.0 га. для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.)
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.
Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі №520/5518/2020 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 . Просило стягнути судові витрати за подання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області апеляційної скарги з позивача.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що не погоджується з висновками та мотивуванням суду, вважаючи рішення таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним вивченням фактичних обставин справи, що, в свою чергу, призвело до неправильного вирішення справи. Так, зазначає, що Головним управлінням у встановлений законом строк та в межах наданих повноважень було розглянуто клопотання позивача та відмовлено останньому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою листом № П-12556/0-6118/0/95-19 від 02.10.2019 року. Вказує, що відповідно до інформації відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельна ділянка з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168 утворилися під час здійснення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення у 2013 році. Посилається, що земельна ділянка, зазначена на доданих до клопотання ОСОБА_1 графічних матеріалах знаходиться на інвентаризованій земельній ділянці з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168, частина якої перебуває у постійномукористуванні фізичних осіб на підставі державних актів на право постійного користування землею. Вважає, що Головним управлінням у встановлений законом строк та в межах наданих йому повноважень листом за № П-12556/0-6118/0/95-19 від 02.10.2019 року правомірно було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Окрім того, вказує, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в порядку безоплатної приватизації, відповідно до вимог статей 15-1, 116, 118, 121, 122 ЗК України, віднесено до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Посилається на те, що Верховний Суд України у постанові від 07.06.2016 у справі № 806/2256/15 дійшов висновку, що суд не може; підміняти державний орган і вирішувати питання, які віднесені до виключної компетенції державного органу, перебирати на себе відповідні повноваження. Крім того, подібна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 18.03.2014 року №21-11а14. Також, посилається на те, що в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.04.2017 у справі №820/4897/16 (К/800/10211/17), суд погодився із позицією судів першої та апеляційної інстанції з приводу того, що позовна вимога про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою за своєю правовою природою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Також, посилається на практику Європейського суду з прав людини.
Представник позивача направив до суду апеляційної інстанції, з накладенням електронного цифрового підпису, відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому в посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі №520/14402/19 - без змін. Просив розгляд апеляційної скарги здійснити без участі позивача та його представника.
24.11.2020 р. представник позивача направив до суду апеляційної інстанції, з накладенням електронного цифрового підпису, клопотання, в якому просив суд розгляд апеляційної скарги по справі №520/5518/20, призначений на 25.11.2020, просив провести без участі позивача та його представника. Апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 - без змін.
25.11.2020 року відповідач подав до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому, зокрема, просив суд відкласти розгляд справи №520/5518/2020 на інший час та дату у зв'язку із запровадженням карантину у місті Харкові та надзвичайної ситуації у Харківській області.
В обґрунтування вказаного клопотання посилається на запровадження карантину на всій території України. Також, посилається на те, що станом на 23.11.2020 р. відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті МОЗ України, місто Харків перебуває у червоній зоні рівня епідемічної небезпеки, що передбачає ряд обмежень у зв'язку із введеним на території України карантину. Крім того, посилається на положення наказу Держгеокадастру від 16.10.2020 р. №435 , яким призупинено відрядження працівників Держгеокадастру.
Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України установлено карантин.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» дія карантину була продовжена шляхом введення з 21 травня 2020 року адаптивного карантину, зокрема, у регіонах, в яких здійснюється послаблення протиепідемічних заходів, серед іншого, дозволяється: з 22 травня: регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб; з 25 травня: - перевезення пасажирів метрополітенами за умови забезпечення перевізником контролю за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема, респіраторів або захисних масок, у тому числі виготовлених самостійно.
Колегія суддів звертає увагу, що станом на 15 червня 2020 року на території України запроваджено адаптивний карантин.
Робота державних органів та виконання їх функцій не припинена.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", від 16.03.2020 № 215 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211" та постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», не припинено роботу органів державної влади - як судів, так і органів Держгеокадастру, а лише переведено їх на особливий режим роботи, у зв'язку з чим відповідач як орган державної влади, зобов'язаний організувати свою роботу таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на нього повноважень.
Колегія суддів зауважує, що явка представника відповідача в судове засідання судом обов'язковою не визнавалася, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не було позбавлено права подати додатково письмові пояснення по суті справи або повідомити про наявність інших доказів правомірності своїх дій, які не були раніше подані до суду, якщо б вважало це за необхідне, та не була позбавлена права безпосередньо прибути в судове засідання.
При цьому колегія суддів зазначає, що місцезнаходження Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (у м. Харкові) дозволяє прибуття представника відповідача в судове засідання навіть без використання будь - якого громадського транспорту, який працює.
Посилання на положення наказу Держгеокадастру від 16.10.2020 р. №435, яким призупинено відрядження працівників Держгеокадастру жодним чином не впливають на неможливість прибуття представника відповідача в судове засідання.
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, беручи до уваги, що апеляційне провадження ініційоване саме відповідачем, який виклав свої доводи у своїй апеляційній скарзі, враховуючи можливість розгляду справи без надання усних пояснень представником Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, з метою дотримання розумного строку розгляду справи (ст.309 КАС України), колегія суддів зазначає, що причини, викладені в письмовому клопотанні відповідача не є поважними для відкладення розгляду справи за клопотанням суб'єкта владних повноважень, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача.
Сторони по даній справі про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням від 05.09.2019 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кетичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182700:03:000:0168 (а.с 4-12).
Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.10.2019 П-12556/0-6118/0/95-19 "Про розгляд заяви" повідомлено позивача, що за інформацією Відділу земельна ділянка, яка зазначена на доданих до клопотання графічних матеріалах, частково перебуває у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею та у приватній власності згідно з державними актами на право приватної власності землею, у зв'язку з чим Головним управлінням відмовлено у наданні дозволу земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. (а.с.11).
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся з позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлена листом від 02.10.2019 П-12556/0-6118/0/95-19 "Про розгляд заяви" у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.) є протиправною
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України).
За приписами абз. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. (ч.2 ст.116 ЗК України).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. (ч.3 ст. 116 ЗК України).
Згідно з п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.1 ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Приписами частини 6 та 7 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною 4 статті 121 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Так, як вбачається з матеріалів даної справи, а саме листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.10.2019 П-12556/0-6118/0/95-19 "Про розгляд заяви", фактично єдиною підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства було те, що за інформацією Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки, які зазначені на доданих до клопотання графічних матеріалах, частково перебувають у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею та у приватній власності згідно з державними актами на право приватної власності землею.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у вказаному вище листі, відповідач взагалі не конкретизував, яким саме третім особам належать земельні ділянки на праві постійного користування та якого розміру вказані земельні ділянки.
В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції, відповідачем було надано Державні акти на право постійного користування землею третіх осіб (серії ІV-ХР №027251, виданий на ім'я ОСОБА_2 ; серії ІV-ХР №027252, виданий на ім'я ОСОБА_3 ; серії ІV-ХР №027253, виданий на ім'я ОСОБА_4 ; серії ІV-ХР №027254, виданий на ім'я ОСОБА_5 ; серії ІV-ХР №027255, виданий на ім'я ОСОБА_6 ; серії ІV-ХР №027256, виданий на ім'я ОСОБА_7 ; серії ІV-ХР №027257, виданий на ім'я ОСОБА_8 ; серії ІV-ХР №027258, виданий на ім'я ОСОБА_9 ) (а.с. 53-61).
Так, загальна площа земельної ділянки з кадастровим номером 63231802700:03:000:0168 - 33,8817 га, щодо якої позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 05.09.2019 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки, в той же час загальна площа земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні третіх осіб, відповідно до наведених вище Державних актів - 13,34 га.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем по справі в ході розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій не було надано належних доказів того, що земельна ділянка на яку позивач прохає надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ- 01.03.), перетинається з земельними ділянками, наданими у користування третіх осіб.
Отже, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено підстав, які слугували відмові позивачу у наданні дозволу земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, а саме факт того, що вказана земельна ділянка, яку бажає отримати позивач перебуває у постійному користуванні інших осіб чи перетинається з земельними ділянками наданих у користування третім особам.
Інших підстав відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в основу оскаржуваного рішення не покладено, висновків щодо ненадання позивачем або надання не в повному обсязі відповідних документів, необхідних для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача не сформовано.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що рішення у формі наказу про надання дозволу або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, як це передбачено статтею 118 Земельного Кодексу України, відповідачем не приймалось.
Таким чином, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо протиправності відмови Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформленої листом від 02.10.2019 П-12556/0-6118/0/95-19 "Про розгляд заяви" у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.
Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка, зазначена на доданих до клопотання ОСОБА_1 графічних матеріалах знаходиться на інвентаризованій земельній ділянці з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168, частина якої перебуває у постійномукористуванні фізичних осіб на підставі державних актів на право постійного користування землею, а тому Головним управлінням у встановлений законом строк та в межах наданих йому повноважень листом за № П-12556/0-6118/0/95-19 від 02.10.2019 року правомірно було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, колегія суддів з урахуванням наведених вище висновків вважає помилковими та необґрунтованими.
Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не було зобов'язано відповідача вчиняти будь - які дії відносно земельних ділянок наданих у користування зазначених вище інших осіб.
Щодо доводів відповідача про те, що зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ст. 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням протиправності відмови Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформленої листом від 02.10.2019 П-12556/0-6118/0/95-19 "Про розгляд заяви" у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03, є підстави вважати, що у суб'єкта владних повноважень відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою згідно заяви позивача від 05.09.2019 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.
Крім того, колегія суддів зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є першою стадією земельно-правової процедури щодо безоплатного отримання земельних ділянок.
При цьому, надання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає позитивного висновку щодо надання відповідної земельної ділянки саме цій особі.
Наявність документів, які дають право на розробку проекту землеустрою, не виключають того, що під час виконання даної проектної документації не будуть встановлені обставини, які будуть унеможливлювати надання позивачу даної земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.
В той же час, юридичне (правове) значення першої стадії земельно-правової процедури під час звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, як і наступних етапів вказаної процедури, полягає в тому, що з отриманням такого дозволу у особи виникає обґрунтоване сподівання, що у разі проходження нею усіх визначених законом стадій цієї процедури (розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою) бажана земельна ділянка, за умови дотримання цією особою усіх приписів закону, буде їй надана у власність або користування, а тому у особи після отримання дозволу щодо певної земельної ділянки виникає легітимний інтерес, який може бути захищений в судовому порядку.
З огляду на вказане, реалізуючи принцип «належного урядування», суб'єкт владних повноважень під час прийняття рішення про надання дозволу особі за умови, якщо на розроблення даної земельної ділянки вже надано відповідний дозвіл іншій особі, має враховувати цю обставину та у випадку прийняття рішення про надання такого дозволу мотивувати (обґрунтувати) можливість (необхідність, доцільність) його надання, з урахуванням критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України, про що зазначити у відповідному рішенні. В протилежному випадку, неврахування легітимного інтересу особи, якій вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, може бути розцінено як порушення прав цієї особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 розтлумачив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам
В даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є саме зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 24.01.2019 по справі № 806/2978/17.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Посилання скаржника постанову Верховний Суд України від 07.06.2016 у справі №806/2256/15, постанову ВСУ від 18.03.2014 року №21-11а14, а також ухвалу Вищого адміністративного суду України від 04.04.2017 у справі № 820/4897/16 (К/800/10211/17), колегія суддів, з урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України відхиляє та зауважує, що в даному випадку зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність буде гарантувати належний захист прав позивача.
Щодо посилання скаржника на правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені в його рішеннях, то колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції враховує посилання на правові позиції Європейського суду з прав людини, зазначені скаржником, та зауважує, що дане рішення суду (постанова) є таким, що не суперечить їм.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення про задоволення адміністративного позову.
Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо клопотання скаржника про стягнення судових витрат за подання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області апеляційної скарги з позивача, то колегія суддів, з урахуванням приписів ст.139 КАС України, вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору не включаються до складу судових витрат, що підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року по справі №520/5518/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 30.11.2020 року