ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 жовтня 2020 року 09:33 № 640/8656/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Левкович А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Київська поліграфічна фабрика «Зоря»
(04074, м. Київ, вул. Лугова, 1-А)
до Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул.
Хрещатик, буд. 24)
третя особа Державне підприємство «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин»
(04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 15, оф. 406)
про визнання протиправними та нечинними окремих пунктів Порядку №642 від 04
грудня 2017 року,-
за участю сторін:
представника позивача - Саленка В.Ю.,
представника відповідача - не прибув,
представника третьої особи - Клименка І.М., Коновала В.І.,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство «Київська поліграфічна фабрика «Зоря» (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (надалі по тексту - відповідач), третя особа - Державне підприємство «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», у якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд:
- визнати протиправним та нечинним Зразок бирки вушної для ідентифікації великої рогатої худоби, який затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 28 березня 2019 року №163, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2019 року за №410/33381;
- визнати протиправним та нечинним абзац другий та третій підпункту 3 пункту 1 Змін до Порядку ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 28 березня 2019 року №163, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2019 року за №410/33381.
Заявлені позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що оскаржувані зміни до Порядку №642 в частині затвердження зразка бирки вушної для ідентифікації великої рогатої худоби прямо суперечить пункту d) Регламенту Комісії (ЄС) №911/2004 від 29 квітня 2004 року щодо впровадження Регламенту (ЄС) №1760/2000 Європейського Парламенту та Ради (ЄС), адже запроваджує ширину вушної бирки у розмірі 52-59 мм.
Також, на думку представника позивача, виготовлення бирки вушної для ідентифікації великої рогатої худоби з твердого пластику суперечить пункту а) статті 3 Регламенту Комісії (ЄС) ) №911/2004 від 29 квітня 2004 року щодо впровадження Регламенту (ЄС) №1760/2000 Європейського Парламенту та Ради (ЄС), оскільки запроваджує окрему частину вушної бирки, що виготовлена з іншого матеріалу та кольору.
Додатково представник позивача повідомив, що запропонована зміна ширини бирки вушної для ідентифікації великої рогатої худоби нічим не обґрунтована, адже ширина бирки жодним чином не впливає на її якість, але обмежує конкуренцію, т.я. багато виробників (як вітчизняних, так і іноземних) виготовляють такі засоби у межах ширини 60-62 мм.
При цьому, спірні положення Порядку №642 прямо порушують права та інтереси Приватного акціонерного товариства «Київська поліграфічна фабрика «Зоря», інших вітчизняних та іноземних виробників.
В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов зазначив, що оскаржуваний наказ, яким внесено зміни до Порядку №642, розроблений для приведення останнього у відповідність принципам державної регуляторної політики, прийнятий та оприлюднений відповідно до вимог законодавства України, у зв'язку з чим відсутні законні підстави для прийняття судом рішення щодо протиправності та нечинності окремих положень Порядку №642, в який внесені зміни наказом від 28 березня 2019 року №163.
Також представник відповідача просив врахувати, що наказ Мінагрополітики від 28 березня 2019 року №163 спрямований на зменшення додаткових витрат власників на замовлення дублікатів втрачених бирок за рахунок забезпечення їх якісною сертифікованою биркою для ідентифікації ВРХ, не підвищуючи при цьому вартість послуги з ідентифікації та реєстрації тварин.
У письмових поясненнях щодо суті заявлених позовних вимог представник третьої особи зазначив, що Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої Сторони, яка ратифікована Законом України за №1678-VII від 16 вересня 2014 року, є довгостроковою та необмеженою в часі Угодою про економічне співробітництво та про дружу і взаємну допомогу між Україною та ЄС, яка спрямована на набуття майбутнього членства України у вищезгаданому міждержавному союзі (об'єднанні). На думку представника третьої особи, прийняття проекту нормативно-правового акту підтверджує, що згідно проведених експертиз, дотримано принципи та підходи до наближення законодавства України до acquis Європейського Союзу.
Додатково представник Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» повідомив, що Європейське законодавство не регулює настільки детально питання складу, виду, розміру саме замкового механізму, який є складовою однієї із частин бирки ВРХ, а відтак врегулювання цього питання нормативно-правовим актом Міністерства аграрної політики та продовольства жодним чином не суперечить Регламенту, а навпаки - є повністю доцільним, послідовним та раціональним кроком для вдосконалення системи ідентифікації України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
04 грудня 2017 року Міністерством аграрної політики та продовольства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин», підпункту 25 пункту 4 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року N 1119, пункту 53 Всеохоплюючої стратегії імплементації Глави IV (Санітарні та фітосанітарні заходи) Розділу IV «Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року N 228-р, видано наказ №642, яким затверджено Порядок ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби (надалі - Порядок №642).
Пунктом 1 Порядку №642 передбачено, що він встановлює вимоги до здійснення ідентифікації, реєстрації та переміщення великої рогатої худоби.
В подальшому, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 28 березня 2019 року №163 затверджено зміни до Порядку ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби та Порядку оформлення і видачі паспорта великої рогатої худоби.
Так, абзацом другим та третім підпункту 3 пункту 1 Змін передбачено, що у розділі III: підпункт 4 пункту 6 викласти в такій редакції: "4) замковий механізм виготовлено із твердого пластику, стійкого до коливань температур зовнішнього середовища, ультрафіолетового випромінювання, мікроорганізмів, а також зносостійкого та біологічно інертного. Колір замкового механізму може відрізнятися від основного кольору бирки. Конструкція замкового механізму та матеріал його виготовлення мають унеможливлювати роз'єднання частин бирки після їх скріплення, що виключає її повторне використання».
Також вказаними Змінами затверджено зразок бирки вушної для ідентифікації великої рогатої худоби.
Незгода позивача із внесеними Змінами до Порядку №642 зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Пунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (частина 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України.
Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.
При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі, або можливість порушення такого права в межах правовідносин, які врегульовує такий нормативно-правовий акт.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року №1119 (далі - Положення № 1119), Міністерство аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінагрополітики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізує державну аграрну політику, державну політику у сферах сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави, охорони прав на сорти рослин, тваринництва, насінництва та розсадництва.
Згідно з пунктом 2 Положення №1119, Мінагрополітики у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до абзацу чотирнадцятого підпункту 21 пункту 4 Положення №1119 Мінагрополітики відповідно до покладених на нього завдань здійснює у межах повноважень, передбачених законом, державне управління у сфері ідентифікації та реєстрації тварин.
Разом з тим, згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №667, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства та який реалізує державну політику у галузі, зокрема, ідентифікації та реєстрації тварин.
Відповідно до пункту 8 Положення №1119, Мінагрополітики у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Накази Мінагрополітики, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Нормативно-правові акти Мінагрополітики підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що рішенням Державної регуляторної служби України від 19 березня 2019 року № 116 погоджено проект наказу Мінагрополітики «Про затвердження Змін до Порядку ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби та Порядку оформлення і видачі паспорта великої рогатої худоби» на підставі статті 21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Вказане рішення прийнято за результатами розгляду проекту наказу, а також аналізу регуляторного впливу, доопрацьованого в робочому порядку (у тому числі за безпосередньої участі ПрАТ «КПФ «Зоря»), на відповідність вимогам статей 4, 5, 8, і 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Вищезазначений наказ Мінагрополітики зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2019 року за №410/33381 та опубліковано 04 травня 2019 року у виданні «Урядовий кур'єр».
Відтак, наказ Мінагрополітики від 28 березня 2019 року №163 «Про затвердження Змін до Порядку ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби та Порядку оформлення і видачі паспорта великої рогатої худоби», яким внесено зміни до підпункту 4 пункту 6 Розділу III та Додатку 5 до Порядку №642, розроблений для приведення Порядку № 642 у відповідність з принципами державної регуляторної політики, прийнятий та оприлюднений відповідно до вимог законодавства України.
Відповідно до змісту листа Держпродспоживслужби від 15 березня 2019 року №11.21-3/4120, який було направлено на адресу Державної регуляторної служби України за результатами розгляду зауважень та пропозицій до проекту наказу Мінагрополітики «Про затвердження Змін до Порядку ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби та Порядку оформлення і видачі паспорта великої рогатої худоби», однією з цілей державного регулювання було визначено зменшення додаткових витрат власників на замовлення дублікатів втрачених бирок за рахунок забезпечення їх якісною сертифікованою биркою для ідентифікації великої рогатої худоби (далі - ВРХ), не підвищуючи при цьому вартість послуги з ідентифікації та реєстрації тварин.
Так, провівши моніторинг вартості сертифікованих бирок для ідентифікації тварин різних виробників, у тому числі європейських, було зроблено висновок, що на сьогоднішній день ціна таких виробів вища за вартість зразка, який постачається та затверджений додатком 5 до Порядку.
Для реалізації поставленої цілі було обрано механізм, забезпечення якості виробу за рахунок зменшення розміру бирки, який не вплине на візуальну ідентифікацію тварини. Тобто, різниця в коштах, яка залишається при виготовленні бирки меншого зразка, забезпечить більшу якість виробу за ті самі кошти, що спрямовуються для забезпечення ідентифікації ВРХ сьогодні.
Разом з тим, враховуючи фактичні показники замовлення дублікатів однокомпонентних вушних бирок у розмірі 16,5 % за 2018 рік та з метою зменшення нарікань на якість засобів ідентифікації та суттєвих витрат власників тварин на замовлення дублікатів вушних бирок, проект наказу Мінагрополітики «Про затвердження Змін до Порядку ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби та Порядку оформлення і видачі паспорта великої рогатої худоби запропоновано застосувати вимоги, що відповідають міжнародним нормам та забезпечать належну якість вушних бирок.
Беручи до уваги розрахунки надані Держпродспоживслужбою у листі від 15 березня 2019 року №11.21-3/4120, втрати юридичних осіб на замовлення дублікатів можливо знизити в сім разів.
Суд також звертає увагу, що позивачем не наведено жодних доводів стосовно невідповідності оскаржуваного наказу нормам чинного законодавства, зокрема його невідповідності та/або суперечності правовим актам вищої юридичної сили, однак вказує про невідповідність оскаржуваних в частині Змін, внесених на підставі наказу №163 від 28 березня 2019 року, положенням Регламенту Комісії (ЄС) №911/2004 від 29 квітня 2004 року щодо впровадження Регламенту (ЄС) №1760/2000 Європейського Парламенту та Ради (ЄС).
Стосовно наведених позивачем доводів суд зазначає наступне.
Так, Регламент комісії (ЄС) №911/2004 від 29 квітня 2004 року щодо впровадження Регламенту (ЄС) є нормативним актом, який прийнятий міждержавним органом певного союзу держав для виконання країнами- членами цього міждержавного союзу.
Щоб виконувати свої завдання згідно з Договором про заснування Євроспільноти, положеннями цього Договору, Європейському Парламентові спільно з Радою, Раді та Комісії належить виробляти регламенти, видавати директиви, створювати рекомендації та надавати висновки (стаття 249 Договору про заснування Євроспільноти).
Регламенти, директиви й рішення, що їх ухвалено згідно з процедурою, зазначеною в статті 251 Договору про заснування Євроспільноти, належить підписувати Голові Європейського Парламенту та Голові Ради та оприлюднювати друком в Офіційному віснику Європейського Союзу. Вони набирають чинності від дати, вказаної в них чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.
Регламент має загальне застосування. Він є обов'язковим у всіх своїх елементах та має пряме застосування лише в усіх державах-членах.
Отже, норми Регламенту комісії (ЄС) № 911/2004 від 29 квітня 2004 року щодо впровадження Регламенту (ЄС) №1760/2000 Європейського Парламенту та Ради (ЄС) не можуть бути безпосередньо застосовані на території України.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №228-р від 24 лютого 2016 року схвалено Всеохоплюючу стратегію імплементації Глави IV (Санітарні та фітосанітарні заходи) Розділу IV "Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею" Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.
Водночас, метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього.
Державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи в Україні та спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов'язкового врахування вимог законодавства Європейського Союзу під час нормопроектування, підготовки кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для інституціонального, науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України.
Адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до acquis Європейського Союзу.
Експертизу проектів нормативно-правових актів, які за предметом правового регулювання належать до сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського Союзу, здійснює уповноважений центральний орган виконавчої влади, а експертизу проектів нормативно- правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - відповідні підрозділи органів, які видають акт.
Прийняття проекту нормативно-правового акту підтверджує, що згідно проведених експертиз, дотримано принципи та підходи до наближення законодавства України до acquis Європейського Союзу.
Для забезпечення приблизної адекватності законодавства України і законодавства ЄС у процесі провадження нормотворчої діяльності враховуються основні положення актів законодавства ЄС настільки, наскільки це доцільно для України з огляду на економічні, політичні та соціальні наслідки прийняття відповідних правових норм, адаптованих до вимог законодавства ЄС.
Однією з цілей державного регулювання було визначено зменшення додаткових витрат власників на замовлення дублікатів втрачених бирок за рахунок забезпечення їх якісною сертифікованою биркою для ідентифікації великої рогатої худоби, не підвищуючи при цьому вартість засобів ідентифікації для тварин.
Для реалізації поставленої цілі було обрано механізм збереження та покращення якості виробу, не підвищуючи його собівартість, за рахунок зменшення розміру бирки, який не вплине на візуальну ідентифікацію тварини. Тобто, різниця в коштах, яка залишається при виготовленні бирки меншого зразка та наявність замкового механізму із твердого пластику, забезпечить більшу якість виробу за ті самі кошти.
Отже, вимоги встановлені оскаржуваними положеннями Порядку №642 спрямовані на покращення системи ідентифікації тварин в Україні, оскільки це безпосередньо вплине на зменшення собівартості бирки без втрати якості виробу.
Крім того, акцентуємо увагу суду, що Європейським законодавством детально не врегульовано питання «складу, виду, розміру саме замкового механізму», який є складовою однієї із частин бирки ВРХ, а отже врегулювання цього питання нормативно-правовим актом Мінагрополітики не суперечить Єропейському законодавству, а є послідовним та раціональним кроком для вдосконалення системи ідентифікації тварин в Україні.
Разом з тим, Мінагрополітики та Держпродспоживслужба є суб'єктами, які визначають організаційні і правові засади ідентифікації та реєстрації тварин з метою одержання оперативної та надійної інформації про поголів'я тварин щодо статі, віку, породи та їх місцезнаходження для поліпшення управління і прогнозування ринків продукції тваринництва та контролю за епізоотичною ситуацією в Україні, а отже і до компетенції саме цих органів належить питання визначення відповідності бирок для ідентифікації тварин, вимог до їх якості, що будуть використовуватися в Україні, на відповідність до вимог законодавства ЄС.
Додатково суд враховує, що позивачем на підтвердження доводів стосовно порушення його прав внаслідок прийняття оскаржуваних Змін, не надано жодного документального та нормативного підтвердження. Також позивачем не доведено обставин надання привілейованого становища конкурентам або порушення правил конкуренції взагалі у зв'язку з прийняттям оскаржуваних Змін до положень Порядку №642.
З урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Вимогами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування виконав, відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 47, 72 - 78, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Київська поліграфічна фабрика «Зоря» відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук