30 листопада 2020 року справа №380/2864/20
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому, з врахуванням уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 6 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у сумі 8877,87 грн;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у сумі 5435,49 грн;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахування раніше виплачених сум, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.07.2015 по 26.05.2017;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.07.2015 по 31.12.2015 відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 26.05.2017 відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в редакції з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” взявши при обрахунку індекс споживчих цін наростаючим підсумком наступний місяць законодавчо встановленого (підвищеного) посадового окладу із лютого включно 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проходження військової служби та звільнення з неї позивачу не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які він набув у зв'язку із виконання обов'язків військової служби. Зокрема, позивач покликається на те, що нарахування та виплата йому одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за 2016 рік здійснено без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889). Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за 2013, 2015, 2017 роки взагалі не нарахована та не виплачена.
Відповідач позов не визнає, позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву (вх. № 23144 від 07.05.2020), де представник відповідача покликається на те, що щомісячна додаткова винагорода, встановлена Постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога та матеріальна допомога на оздоровлення. Відповідач вказує, що зазначена винагорода має окремий, особливий і разовий характер виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у Постанові № 889 і лише тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні кошти для її виплати. Зазначає, що щомісячна додаткова винагорода виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення та не має фіксованого розміру. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку та умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, її виплата можлива, якщо військовослужбовець перебуває на військовій службі.
Щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, представник відповідача зазначає, що наказ начальника 93 прикордонного загону від 26.05.2017 № 98-ос «Про виключення старшого сержанта ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення» містить виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2016 рік, тобто позивач виключений зі списків особового складу з повним розрахунком.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.07.2015 по 26.05.2017 представник відповідача покликається на те, відповідно до п. 6 ст. 5 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження порядку проведення індексації грошових доходів населення» проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, а відтак, враховуючи вищенаведене, позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація його грошового забезпечення у зв'язку з відсутністю фінансових ресурсів для її нарахування та виплати. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та проводити видатки лише в межах бюджетних асигнувань. З огляду на наведене, відповідач стверджує про відсутність його вини щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період.
У зв'язку з вищенаведеним просить у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
У свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив (вх. № 26068 від 25.05.2020), де наводить спростування заперечень відповідача.
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою судді від 21.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, справу вирішено розглядати без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 22.06.2020 суд постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначив у справі підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 30.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив у задоволенні позову відмови повністю.
29.10.2020 ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання, суд за згодою представників сторін постановив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 24.05.2017 № 96-ос старшого сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 3 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » І категорії (тип Б) звільнено у відставку за ст. 26 ч. 8 п. 1 пп. «б» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу) Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с. 33) та наказом начальника цієї ж установи від 26.05.2017 № 98-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та виключено з усіх видів забезпечення (а.с. 34).
Згідно з наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 26.05.2017 № 98-с щорічну основну відпустку за 2017 рік ОСОБА_1 використав, виплачено грошову компенсацію за 05 календарних днів додаткової відпустки за 2016 рік згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702; відповідно до п.п. 4.10.1 п. 4.10 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425 виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби.
Предметом спору у даній справі є оцінка: наявності чи відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 -2017 роки з врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889; нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.07.2015 по 26.05.2017.
Оцінюючи обґрунтованість доводів позивача в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках, нарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2017 роки, без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 899) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби) визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 р. за № 537/15228 (далі - Інструкція № 425).
Так, Інструкцією № 425 встановлено:
- військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (п. 3.7.1);
- грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів (п. 4.9.10);
- військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (п. 4.10.1);
Згідно з наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 26.05.2017 № 98-с щорічну основну відпустку за 2017 рік ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 05 календарних днів додаткової відпустки за 2016 рік згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702; відповідно до п. п. 4.10.1 п. 4.10 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425 виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби.
При цьому, як вбачається з особистих карток грошового забезпечення позивача та не заперечується відповідачем, до складу грошового забезпечення, з якого позивачу здійснено обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2016 рік, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889.
Як на підставу для не врахування щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого проводилися зазначені виплати, відповідач посилається на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України від 02.02.2016 №73, відповідно до п. 8 якої винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Щодо зазначених доводів відповідача суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 2 Інструкції № 73 виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 8 Інструкції №73 винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Разом з тим, застосовуючи вищенаведену Інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Суд звертає увагу, що ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Суд вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 у вищезазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
«Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення».
Верховний Суд в ухвалі від 27.04.2020 № 1.380.2019.003718 зазначив наступне: «питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 522/2738/17 у даному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 761/17387/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 820/375/18, від 21 листопада 2019 року у справі № 815/5547/17 та від 09 січня 2020 року у справі № 809/1489/16.»
Враховуючи позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 522/2738/17, суд зазначає, що до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Як підтверджується архівними відомостями та не заперечується відповідачем, додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу з січня 2016 року по день звільнення зі служби кожного місяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер.
Таким чином, у даному випадку, щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, допомоги на оздоровлення, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.
Разом з цим, позивач просить визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
З цього приводу суд зауважує, що за своєю правовою природою протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив дії щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках, однак без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, власне з чим не погодився позивач, звернувшись з даним адміністративним позовом до суду.
Таким чином, виплативши позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, допомогу на оздоровлення в 2016, 2017 роках, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2016 рік, однак без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, відповідач вчинив саме протиправну дію, а не бездіяльність, відтак, саме дії відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 рік, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, слід визнати протиправними.
Поряд з цим, судом встановлено, що виплата позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за 2013, 2014, 2015, 2017 роки не здійснювалась взагалі.
Надаючи правову оцінку такій бездіяльності відповідача суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено Перелік військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служб, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2-5. Вказаною постановою Уряду затверджено також Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що додається.
Відповідно до додатку 4 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та Інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
Відповідно до п. 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Відповідно до п. 11 вказаного Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надасться в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Виходячи із послужного списку позивача, він упродовж 2013 до травня 2017 року проходив військову службу на посадах інспектора прикордонної служби 1-3 категорій, які відповідно до п. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ та Постанови №702 надають право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних дні.
Відповідач вказаних обставин не заперечує. Втім, стверджує, що згідно з п. 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.
Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З огляду на викладені правові норми, посилання відповідача на п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, на його думку, виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених п.п. 17 і 18 ст. 10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими.
Так, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 від 16.05.2019 залишено без змін. Вказані висновки Верховного Суду є релевантними і до даної справи.
Таким чином, не здійснення з позивачем належних розрахунків щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу академії суд кваліфікує як протиправну бездіяльність відповідача.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 6 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у сумі 8877,87 грн, недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік у сумі 2879,07 грн, слід зазначити, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. Втім, як встановлено судом, позивачу здійснено нарахування у неналежному розмірі.
Водночас, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору ст. 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 1 ст. 5 та п.4 ч. 2 ст. 245 КАС України.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи наведене, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню у спосіб: зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 6 календарних років, допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Водночас, враховуючи, що компенсація додаткової відпустки за 2016 рік здійснена без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, а за 2013, 2014, 2015, 2017 роки не здійснена взагалі, позовна вимога про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, підлягає задоволенню у спосіб: зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2016 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013, 2014, 2015, 2017 роки.
Вирішуючи питання стосовно допущення відповідачем бездіяльності щодо не нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.07.2015 по 26.05.2017, суд виходить з наступного.
Згідно з довідкою від 24.10.2019 про суми виплаченої індексації ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року не проведено з причин відсутності фінансових ресурсів для її нарахування та виплати, що передбачено п. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ із змінами та п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» із змінами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон 1282-ХІІ).
Згідно із абз. 2 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною 6 ст. 2 Закону 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із ст. 3 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із ст. 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 5 Закону 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із ст. 6 Закону 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону 1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Обґрунтовуючи правомірність підстав для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період відповідач посилається на відсутність фінансових ресурсів для її нарахування та виплати, що передбачено ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Оцінюючи наведені підстави для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ними протягом 2015-2017 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 26.05.2017, є безпідставними, а тому суд доходить висновку про протиправність невиплати позивачу у вказаний період індексації грошового забезпечення та відповідно про задоволення позовним вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування позивачу індексації його грошового забезпечення з 01.07.2015 по 25.05.2017.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.07.2015 по 31.12.2015 відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 26.05.2017 відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в редакції з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” взявши при обрахунку індекс споживчих цін наростаючим підсумком наступний місяць законодавчо встановленого (підвищеного) посадового окладу із лютого включно 2008 року, суд виходить з наступного.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком № 1078.
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У пункті 5 Порядку № 1078 в редакціях чинних з 17.03.2003 по 15.12.2015 міститься посилання на «базовий» період.
З 15.12.2015 Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 9 грудня 2015 р. № 1013 пункт 5 Порядку № 1078 викладено в наступній редакції:
«У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1 1 цього Порядку».
Таким чином, Законом № 1282-ХІІ та Порядком № 1078 чітко визначено правила та порядок проведення індексації грошових доходів населення, який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання.
Тобто, точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. Цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Проте коли настане право на індексацію грошового забезпечення, а також яким буде коефіцієнт поточної індексації, залежить від розміру приросту індексу споживчих цін.
При цьому розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Суд звертає увагу позивача, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Саме в процесі виконання рішення суду відповідачем, в порядку встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Таким чином, суд не може встановити базовий місяць для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, так як уповноважений лише встановити право позивача на її отримання та надати правову оцінку діям відповідача стосовно нарахуванню чи не нарахуванню такої індексації.
Як встановлено судом, відповідач жодних дій по фактичному нарахуванню позивачу певного розміру індексації не здійснив.
Тому питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, що у силу ч. 5 ст. 242 КАС України застосовується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Отже, оскільки у суду немає переконливих підстав вважати, що відповідач, нараховуючи позивачу індексацію грошового забезпечення, застосовуватиме Порядок № 1078 у редакції, яка була не чинною на час спірних правовідносин чи не правильно визначить базовий місяць, то відповідно немає підстав для зобов'язання останнього нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період із 01.07.2015 по 31.12.2015 відповідно до Порядку № 1078 в редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”, а за період із 01.01.2016 по 26.05.2017 - відповідно до Порядку № 1078 в редакції з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” взявши при обрахунку індекс споживчих цін наростаючим підсумком наступний місяць законодавчо встановленого (підвищеного) посадового окладу із лютого включно 2008 року.
Таким чином, відповідна позовна вимога задоволенню не підлягає. Натомість належним та достатнім способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексації його грошового забезпечення за період 01.07.2015 по 25.05.2017 (з 26.05.2017 позивач виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення), з урахуванням висновків суду.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення», пп. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за 2016 рік, без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 6 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2016 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013, 2014, 2015, 2017 роки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013, 2015, 2017 роки.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.07.2015 по 25.05.2017.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.07.2015 по 25.05.2017, з урахуванням правової оцінки суду, викладеної у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого, 113; код ЄДРПОУ 14321699).
Суддя Сидор Н.Т.