справа №813/1645/15
20 листопада 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді: Гулкевич І.З.,
суддів: Гавдика З.В., Кедик М.В.
секретар судового засідання: Іванес Х.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача Каминської Л.Р., представників відповідачів Довгого Т.Я., Шукайло О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції у Львівській області про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить :
1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції України від 23.10.2014 №405-о;
2) визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції у Львівській області від 02.03.2015 №28-к;
3) поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області з 02.03.2015;
4) стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 02.03.2015;
5) стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку, а саме з 02.03.2015 по 27.03.2015 (день фактичного розрахунку);
6) зобов'язати Державну екологічну інспекцію України, проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".
Ухвалою суду від 03.04.2015 відкрито провадження у справі.
Ухвалою від 12.06.2015 судом зупинено провадження у справі.
Ухвалою від 25.11.2019 судом поновлено провадження у справі.
Ухвалою від 06.07.2020 суд закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно із наказом Державної екологічної інспекції України від 23 жовтня 2014 року №405-о його було звільнено із посади відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із припиненням трудового договору з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади". Позивач вважає такі дії Державної екологічної інспекції України протиправними, а спірний наказ від 23 жовтня 2014 року №405-о незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, обов'язковою передумовою для застосування покарання у вигляді звільнення з посади та заборони в подальшому обіймати посади в органах державної влади із врахуванням проголошених принципів індивідуальної відповідальності та презумпції невинуватості є встановлення у визначеному чинним законодавством порядку щодо конкретної особи фактів, які переконливо засвідчують, що така особа своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Зазначає, що відповідачами або іншими повноважними органами перевірка не проводилась та висновок про результати перевірки стосовно нього не складався, відтак відсутні були підстави для звільнення відповідно до положень Закону України "Про очищення влади".
Позивач вказує, що з аналізу приписів статті 3 Закону України "Про очищення влади" слідує, що визначені у наведеній нормі критерії віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація не відповідають, зокрема, частині другій статті 61 Конституції України згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. На думку позивача, фактично Закон України "Про очищення влади" встановлює презумпцію вини невизначеного кола осіб та запроваджує колективну відповідальність таких осіб не за конкретні дії або бездіяльність, а фактично за діяльність державних установ в цілому, що прямо суперечить вимогам частини другої статті 61 та статті 62 Конституції України.
Таким чином, на думку позивача, факт звільнення його у зв'язку із перебуванням його на передбачуваній ст. 2 Закону України "Про очищення влади" посаді суперечить гарантованим ст. ст. 38, 43 Конституції України, ч.1 ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, правам на вільний вибір праці та доступ до державної служби.
Крім того, позивач вказує, що наказ Державної екологічної інспекції у Львівській області від 02.03.2015 №28-к винесений з грубим порушення вимог КЗпП України, оскільки жодного наказу та повідомлення про те, що останній звільнений з займаної посади 02.03.2015 - 03.03.2015 не отримував. Разом з тим, в супереч вимогам ст. 116 КЗпП позивачу виплата сум, які належали йому при звільненні була здійснена 27.03.2015.
Також позивач зазначає, що з метою захисту його прав на повагу до честі і гідності та, враховуючи, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відбулося на підставі протиправного рішення відповідача, наявні достатні та належні підстави для зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей щодо застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
У зв'язку з вищенаведеним, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
21.04.2015 Державна екологічна інспекція України подала заперечення на адміністративний позов, в яких в задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю / Т. 1 а.с.33-36/. Вважає позов безпідставним та необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 сукупно більше одного року обіймав посади, визначені п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 3 Закону, наказом Державної екологічної інспекції України від 23.10.2014 № 405-о його звільнено з посади першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області у зв'язку з припиненням трудового договору на підставі п.7-2 ст. 36 КЗпП України.
Відтак, відповідач вважає, що спірний наказ від 23.10.2014 року №405-0 про звільнення позивача з посади першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України видано Державною екологічною інспекцією України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
27.05.2015 Державна екологічна інспекція у Львівській області подала заперечення на адміністративний позов, в яких в задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю / Т. 1 а.с. 66-68/. Вважає позовні вимоги не обґрунтованими, безпідставними, оскільки ОСОБА_1 з 10.03.2010 по 31.12.2011 (понад один рік) перебував на посадах заступника керівника в органах, що реалізують митну політику. Таким чином, останній повністю відповідає критеріям здійснення очищення влади (люстрації), передбаченим ст. 3 Закону України "Про очищення влади".
Крім того, відповідач зазначає, що у разі ухвалення відповідного судового рішення, вилучення з Реєстру відомостей про особу щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" покладено безпосередньо на Міністерство юстиції України.
17.12.2019 представник Державної екологічної інспекції України подав відзив /Т.1 а.с. 142-145/, в якому зазначив, що ОСОБА_1 сукупно більше одного року обіймав посади, визначені п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 3 Закону, наказом Державної екологічної інспекції України від 23.10.2014 № 405-о його звільнено з посади першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області у зв'язку з припиненням трудового договору на підставі п.7-2 ст. 36 КЗпП України.
Отже вважає, наказ від 23.10.2014 №405-о про звільнення ОСОБА_1 був винесений відповідно до вимог чинного законодавства. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
22.04.2020 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, які вказували на те, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Зазначає, що у свою чергу, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчинені серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті. Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю.
Представники відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги заперечили повністю, просили в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 10.03.2010 по 14.05.2010 працював на посаді заступника начальника Львівської митниці - начальником служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил; з 17.05.2020 по 31.12.2011 заступником начальника Енергетичної регіональної митниці - начальник служби боротьби з контрабандою та порушенням митних правил.
Наказом Державної екологічної інспекції України від 12.03.2012 №47-о позивача призначено на посаду першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області.
Наказом Державної екологічної інспекції України від 23.10.2014 №405-о позивача звільнено з посади першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області, у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.
Наказом Державної екологічної інспекції у Львівській області №28-к від 02.03.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади".
Не погоджуючись з оскаржуваними наказами, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказів Державної екологічної інспекції України від 23.10.2014 №405-о та Державної екологічної інспекції у Львівській області №28-к від 02.03.2015, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 24 Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.
Громадянам згідно ст. 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Судом встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області стали положення ч. 3 ст. 1 , п. 8 ч.1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" №1682-VII від 16.09.2014 (далі - Закон).
Так, з 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон, норми якого регулюють правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Очищення влади (люстрація) в розумінні норм Закону це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Так, положеннями ч.3 ст.1 Закону передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Нормами ст.3 Закону встановлено критерії здійснення очищення влади (люстрації). Згідно п. 9 ч. 1 зазначеної статті заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймали посаду (посади) голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації.
Отже, проведений аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, в тому числі, щодо голів та заступників голів обласних державних адміністрацій за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) регіональних органів.
П. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
ОСОБА_1 у період з 10.03.2010 по 14.05.2010 перебував на посаді заступника начальника Львівської митниці - начальником служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил; з 17.05.2020 по 31.12.2011 заступника начальника Енергетичної регіональної митниці - начальник служби боротьби з контрабандою та порушенням митних правил, передбачені ч. 3 ст. 1 Закон, у зв'язку з чим був звільнений із займаної посади.
Оцінюючи правомірність звільнення позивача з вищенаведених підстав, суд враховує наступне.
Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
Верховний Суд у своїх рішення в аналогічних правовідносинах неодноразово наголошував на політичному характері запроваджених Законом люстраційних заходів. Так, зокрема, політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги до неї).
Як підсумок у справах №800/186/17 та №817/3431/14 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Водночас варто врахувати, що на необхідність доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) також звернула увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
З огляду на наведене, застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцією за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Водночас із аналізу норм Закону випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах під час проведення передбачених ним люстраційних заходів пов'язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року визначеного кола посад, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
Питання правомірності звільнення особи із займаної посади на підставі застосування заборон, передбачених Законом, було також предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Так, у своєму рішенні від 17 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України.
Європейський суд з прав людини підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами.
У підсумку Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
Суд вертає увагу, що ні Державна екологічна інспекція України, ні Державна екологічна інспекція у Львівській області, суду не надало належних, достатніх та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Натомість, спірні накази Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції у Львівській області № 405-о від 23 жовтня 2014 року та № 28-к від 02.03.2015 року, відповідно, про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області, базуються виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача, а тому такі накази не можуть бути визнані правомірними та такими, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, отже, є таким що порушують закріплені Конституцією гарантовані права позивача та належать до скасування.
При цьому, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України", в якій Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
ЄСПЛ вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_2 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.
Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана Януковича, рішення Конституційного Суду 2010 р., яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями.
Ключовим у позиції ЄСПЛ у постанові по справі "Полях та інші проти України" є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України "Про очищення влади", не була класифікована як "кримінальна" в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент Янукович.
Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Януковича, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Відтак, доводи відповідачів про законність звільнення позивача на підставі п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" та ст. 3 Закону України "Про очищення влади" без врахування мети та принципів люстрації, визначених в ст. 2 наведеного Закону, є необґрунтованим та безпідставним, порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого не можуть бути враховані судом.
Отже, суд приходить до висновку про протиправність спірних наказів Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції у Львівській області № 405-о від 23 жовтня 2014 року та № 28-к від 02.03.2015 року, відповідно, про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області і наявність підстав для їх скасування.
Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на вказане, та враховуючи висновок суду про протиправність оскаржуваних наказів, суд дійшов висновку, що позивача необхідно поновити на посаді першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області з 03.03.2015.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді необхідно допустити до негайного виконання.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Водночас, матеріали справи містять копії довідок Державної екологічної інспекції у Львівській області , а саме :
-Довідка про заробітну плату за період з березня 2014 по березень 2015 №14-10 від 10.03.2020 /Т. 1 а.с. 176/, відповідно до якої позивачу нараховано за січень 2015 року - 6010,59 грн, за лютий 2015 року- 6533,25 грн;
-Довідка №14-2594 від 18.06.2020 /Т.2 а.с.39/ відповідно до якої заробітна плата за період січень та лютий 2015 року становить 0,00 (тимчасова непрацездатність).
Відповідно, суду надано довідки щодо заробітної плати позивача за фактично відпрацьовані два місяці перед звільненням позивача з різними даними.
З огляду на відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про розмір заробітної плати за останні два робочі місяці, суд об'єктивно позбавлений можливості встановити розрахунок середньоденного грошового забезпечення, яке отримував позивач у січні-лютому 2015 року.
Відповідно до абз.2 п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Позивач за час вимушеного прогулу працював директором приватного підприємства "Лічнов" та отримував дохід , що підтверджується наданими до матеріалів справи довідками
Стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням підвищення посадового окладу за посадою, з якої його було звільнено, та урахуванням коефіцієнту підвищення середньоденного розміру заробітної плати при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з такого.
Як вже зазначалось судом, відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з абзацами 7, 8 пункту 2 Порядку №100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
Згідно з пунктом 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
З огляду на наведені положення пункту 2 Порядку №100 зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів передбачає інші вимоги як до розрахунку середнього заробітку, так і до визначення розрахункового періоду у порівнянні з тими, які встановлені в пункті 10 Порядку №100.
Враховуючи, що позивач підлягає поновленню на посаді, яку він обіймав до звільнення, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу слід розраховувати на підставі того штатного розпису і тих складових заробітної плати, на які він має право.
З огляду на викладене, належним способом захистом порушеного права, суд вважає за можливе зобов'язати Державну екологічну інспекцію у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з проведенням усіх відрахувань відповідно до чинного законодавства та фактично нарахованих коштів ОСОБА_1 за місцем праці за період з 03.03.2015 по 20.11.2020.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки проведення розрахунку, а саме з 02.03.2015 по 27.03.2015 (день фактичного розрахунку), суд зазначає наступне.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, трудовим законодавством передбачена відповідальність власника перед працівником у разі невиплати останньому у день звільнення всіх сум, що належать йому при звільненні, у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, проте відповідальність наступає за умови наявності вини власника у такій затримці.
Як встановлено судом, останнім робочим днем позивача є 02.03.2015 року.
Позивач стверджує, що сума коштів, які належали йому при звільнені виплачена останньому 27.03.2015 року. Проте в матеріалах справи відсутні докази (виписка з розрахункового рахунку) щодо виплати ОСОБА_1 всіх сум, що належали йому при звільненні 27.03.2015, відтак суд відмовляє позивачу у задоволенні цієї позовної вимоги.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Державну екологічну інспекції України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5 (далі - Положенням про Реєстр), передбачено, що Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Положення про Реєстр підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:
- надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", відомостей про звільнення особи з посади у зв'язку із застосуванням такої заборони;
- надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України "Про очищення влади" разом з відомостями про звільнення особи з посади;
- надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України "Про очищення влади", та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.
Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру.
Відповідно до пункту 5 Розділу II Положення про Реєстр, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є, зокрема, надходження до Реєстратора відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Суд звертає увагу, що Законом України "Про очищення влади" та Положенням про Реєстр не передбачено можливості відкликання відомостей про застосування заборони та суб'єктів, які б могли відкликати такі відомості, натомість передбачено, що у випадку надходження до Реєстратора - Міністерства юстиції України відповідного судового рішення, яке набрало законної сили відомості про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" вилучаються з Реєстру.
З огляду на викладене, чинним законодавством чітко визначено механізм вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Крім того, відсутні підстави вважати, у випадку набрання судовим рішенням законної сили така інформація не буде вилучена Міністерством юстиції України з Реєстру.
Тому, суд вважає вказані вимоги передчасними, оскільки такі відомості мають бути внесені після набрання законної сили рішення суду, отже, права позивача ще не було порушено на момент звернення до суду, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст. ст. 72, 77, 94, 241-246 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції України від 23.10.2014 року № 405 - о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції у Львівській області від 02.03.2015 року № 28 - к "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області з 03 березня 2015 року.
Зобов'язати Державну екологічну інспекцію у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з проведенням усіх відрахувань відповідно до чинного законодавства та фактично нарахованих коштів ОСОБА_1 за місцем праці за період з 03.03.2015 по 20.11.2020.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області - першого заступника головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області з 03 березня 2015 року та стягнення середнього заробітку за один місяць звернути до негайного виконання.
В задоволенні інших вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 30 листопада 2020 року.
Головуючий суддя Гулкевич І.З.
Суддя Гавдик З.В.
Суддя Кедик М.В.