Номер провадження: 33/813/1403/20
Номер справи місцевого суду: 522/15132/20
Головуючий у першій інстанції Русєва А. С.
Доповідач Комлева О. С.
26.11.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
судді - Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Воронової Є.Р.,
потерпілого - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2020 року, -
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2020 року особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено грошове стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, у сумі 340 гривень в дохід держави.
Стягнуто судовий збір у розмірі 420, 40 грн.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
На дану постанову суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та винести нову, якою визнати його невинуватим у скоєнні адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що завчасно ввімкнув сигнал лівого повороту та через дзеркало заднього виду впевнився у відсутності будь-яких транспортних засобів, які б рухались ліворуч від нього, знизив швидкість та почав виконувати поворот. У той час водій ОСОБА_1 , який рухався позаду, не дотримався безпечної дистанції, не відреагував на зниження швидкості і початок маневру, у наслідок чого сталось зіткнення з лівою бічною частиною автомобіля.
Судом першої інстанції не з'ясовані всі обставини ДТП, безпідставно надано перевагу одним доказам перед іншими, зокрема поясненням водія ОСОБА_1 , а пояснення свідка ОСОБА_4 взагалі проігноровані.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_2 , який притягається до адміністративної відповідальності ставить питання щодо скасування постанови та прийняття нової, якою визнати його невинуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, був сповіщений належним чином, шляхом надіслання SMS повідомлення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення потерпілого ОСОБА_1 , суд вважає, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Частиною 7 ст.294 КпАП України передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст.245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційний суд вважає, що під час судового розгляду даної справи суд першої інстанції дотримався вказаних норм права та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.08.2020 року о 17 год. 45 хв. у м. Одеса, на вул. Велика Арнаутська, навпроти будинку №117, керуючи автомобілем «Audi A-8», державні номерні знаки НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху не впевнився в безпечності свого маневру та скоїв зіткнення з автомобілем «Ford Focus», державні номерні знаки НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в попутному напрямку ліворуч, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до п. 10.1 ПДР України, який передбачає, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, при зміні напрямку руху не впевнився в безпечності свого маневру та скоїв зіткнення з автомобілем «Ford Focus», державні номерні знаки НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в попутному напрямку ліворуч, від чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Так, вина ОСОБА_2 в порушенні правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів при обставинах у вчиненні інкримінованого йому правопорушення ґрунтується сукупністю доказів, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №102057 від 13.08.2020 року, підтверджується схемою місця дорожньо-транспортної пригоди від 13.08.2020 року, а також фотознімками, долученими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , поясненнями ОСОБА_1 , даними ним як у судовому засіданні, так і під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, які були дослідженні в судовому засіданні суду першої інстанції та судовому засіданні апеляційного суду.
Зазначені докази, які були повторно досліджені в ході апеляційного розгляду, узгоджуються між собою, є належними, допустимими та повністю підтверджують вину ОСОБА_2 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Одним з основоположних принципів судочинства у справах про адміністративні правопорушення є принцип диспозитивності, відповідно до якого учасники адміністративно-юрисдикційного провадження за власним розсудом можуть розпоряджатися своїми правами: звертатися чи не звертатися зі скаргами в органи адміністративної юстиції, знайомитися чи не знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, користатися послугами перекладача, оскаржити постанови по справах про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно з ч.2 ст.33 КУпАП, при накладені стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Метою застосування адміністративного стягнення є виховання правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил суспільного співжиття; запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, покарання та виправлення правопорушника, відшкодування збитків.
Апеляційний суд вважає, що адміністративне стягнення ОСОБА_2 було накладене судом першої інстанції з дотриманням вимог статей 23, 33 КУпАП в межах санкції ст.124 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції не з'ясовані всі обставини ДТП, безпідставно надано перевагу одним доказам перед іншими, зокрема поясненням водія ОСОБА_1 , а пояснення свідка ОСОБА_4 взагалі проігноровані, суд апеляційної інстанції є необґрунтованими, та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що вина ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП повністю доведена зібраними матеріалами справи про адміністративне правопорушення.
Інші доводи апелянта мають формальний характер та спрямовані на його ухилення від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Таким чином, доводи ОСОБА_2 про те, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки спростовується вищевикладеним.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку на підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева