ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.11.2020Справа № 910/12112/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування", вул. Велика Васильківська 15/2, м. Київ, 01024
до Моторного (транспортного) страхового бюро України, Русанівський бульвар,8, м. Київ, 02154
про стягнення 73 384,30 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 73 384,30 грн. в порядку суброгації.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.18.2391065 від 27.02.2018, в зв'язку чим на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу ВАЗ 111840, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , гр. ОСОБА_1 , з вини якого трапилось ДТП, на дату ДТП не була застрахована, та останній є особою, на яку поширюються приписи пункту 13.1 статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позивач просить суд стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України страхове відшкодування в сумі 73 384 грн 30 коп. в порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 02.09.2020 від позивача надійшла заява № 5074/07-3.18.2824 від 01.09.2020 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12112/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/12112/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, 18.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про долучення доказів в обґрунтування позовних вимог, а саме копії посвідчення серії НОМЕР_2 на ім'я гр. ОСОБА_1 .
Від відповідача 29.09.2020 через відділ діловодства суду надійшли пояснення б/н від 25.09.2020, відповідно до яких останній зазначає на неотримання від позивача заяви про страхове відшкодування, що за твердження МТСБУ є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
В свою чергу 06.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення № 5879/07-3.18.2824 від 02.10.2020 щодо пояснень, наданих представником МТСБУ.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 27.02.2018 між Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (страховик за договором, позивач у справі), ОСОБА_2 (страхувальник за договором) та Акціонерним банком "Укргазбанк" (вигодонабувач за договором) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.18.2391065 (далі - договір страхування), за умовами якого страховик бере на себе зобов'язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, зокрема, збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, які носять ознаки ймовірності та випадковості, а також зобов'язується компенсувати понесені страхувальником додаткові витрати.
Відповідно до пункту 5 особливих умов договору страхування застраховано транспортний засіб марки Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , 2017 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб).
Відповідно до пункту 8 особливих умов договору страхування безумовна франши за по збиткам внаслідок ДТП - 0,50% від страхової суми.
Строк дії договору страхування згідно з пунктом 9 особливих умов останнього з 00.00 год. 28.02.2018 по 24.00 год. 27.02.2023.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За умовами пункту 3.2 загальних умов договору страхування страховий ризик - певна подія, на випадок настання якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком за цим договором є подія, що відбулася під час періоду страхування за договором та у місці дії договору, з настанням якої за умови виконання страхувальником всіх умов Договору виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування в межах страхової суми, а саме пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу та/або додаткового обладнання внаслідок настання однієї з подій, вказаних в даному пункті (пункт 3.3 загальних умов договору страхування).
Як встановлено судом за матеріалами справи, 21.12.2018 о 19 год. 20 хв., ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 111840, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в місті Одесі по вулиці Спартаківська, 15, при в'їзді на перехрестя не надав переваги в русі автомобілю Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , який рухався з правого боку та скоїв з ним зіткнення, в результаті чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень, чим заподіяно матеріальні збитки.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами пункту 10.1 загальних умов договору страхування страхувальник зобов'язаний, при настанні події, що згідно з договором має ознаки страхового випадку, страхувальник зобов'язаний негайно, з місця події (як тільки стало відомо про її настання) повідомити про таку подію страховика телефоном, а також протягом 3 (трьох) робочих днів (включно) з дати її настання - повідомити письмово страховика про настання події, із зазначенням обставин події, характеру і розміру збитків.
Так, страхувальник гр. ОСОБА_2 24.12.2018 звернувся до страховика - Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" із повідомленням про подію та заявою на виплату за договором добровільного страхування наземного транспорту, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно з пунктом 9.3 загальних умов договору страхування виплата страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі письмової заяви від страхувальника і страхового акту, що складається страховиком.
Відповідно до пункту 14 особливих умов, пункту 9.7 загальних умов договору страхування розмір завданих збитків визначається та страхове відшкодування сплачується страховиком на підставі, зокрема, у випадку обрання страхувальником опції "приорітет СТО" - за умови перерахування коштів на СТО для здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу або перерахування страхувальнику, якщо роботи по відновленню транспортного засобу вже оплачені, - кошторису робіт, рахунків - фактур, нарядів - замовлень, актів виконаних робіт та інших документів, що підтверджують вартість та факт виконання відновлювального ремонту на СТО.ПР цьому перерахування проводиться безготівково на рахунок СТО, що надала рахунок, або по факту виконання робіт - на підставі акту виконання робіт та квитанції про сплату - на рахунок страхувальника.
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з рахунком № 0000005858 від 28.12.2018, виставленим Фізичною особою - підприємцем Петруня Тетяною Миколаївною, на загальну суму 10 675 грн 20 коп. та згідно з рахунком № 0000005833 від 26.12.2018, виставленим філією "Автомобільний дім Одеса" Приватного акціонерного товариства "Одеса-Авто", на загальну суму 65 145 грн 40 коп., копії яких наявні в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , визначена ремонтним підприємством у розмірі 75 820 грн 60 коп.
Додатково, з метою визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , в результаті його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді, Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" було замовлено автотоварознавче дослідження зазначеного колісного транспортного засобу, проведення якого доручено суб'єкту оціночної діяльності Товариству з обмеженою відповідальністю "Укравтолізинг" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду державного майна України від 09.02.2016 № 116/16; оцінювач ОСОБА_3 - кваліфікаційне свідоцтво Фонду державного майна України № 1035 від 24.04.2004 ).
Відповідно до звіту № 630 про оцінку колісного транспортного засобу Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , складеного 28.01.2019, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , необхідного для усунення пошкоджень, отриманих 21.12.2018 у дорожньо-транспортній пригоді, складає 90 150,68 грн. Копія вказаного звіту наявна в матеріалах справи.
При цьому входячи з положень пунктів 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобілем марки Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , 2017 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 21.12.2018 строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених пунктом 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування від 24.12.2018, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 21.12.2018 страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № 3.18.2824-1 від 14.01.2019, копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , склала 73 384 грн 30 коп., що становить різницю між визначеною у рахунках ремонтних підприємств вартістю відновлювальних ремонтних робіт у розмірі 75 820 грн 60 коп., з урахуванням франшизи за договором страхування - 2 436 грн 30 коп.
В подальшому позивачем у відповідності до вказаного страхового акту, повідомлення про настання страхового випадку та заяви про виплату страхового відшкодування, сума страхового відшкодування в розмірі 73 384 грн 30 коп. була виплачена безпосереднім виконавцям відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу - Фізичній особі - підприємцю Петруні Тетяні Миколаївні у сумі 10 675 грн 20 коп. та Філії "Автомобільний дім Одеса" Приватного акціонерного товариства "Одеса-Авто" у сумі 62 709 грн 10 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 14.01.2019 № ЦО00098 та № ЦО00099 на вказані суми.
Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.18.2391065 від 27.02.2018, а також перебування отриманих автомобілем марки Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 21.12.2018, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" умов договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 73 384 грн 30 коп., у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , на розрахункові рахунки Фізичної особи - підприємця Петруні Тетяни Миколаївни та Філії "Автомобільний дім Одеса" Приватного акціонерного товариства "Одеса-Авто", якими безпосередньо здійснювався ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність рахунків № 0000005833 від 26.12.2018, № 0000005858 від 28.12.2018, та платіжних доручень від 14.01.2019 № ЦО00098 та № ЦО00099 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 21.12.2018 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Chery Tiggo, державний номер НОМЕР_3 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов договору страхування, при цьому постановою Малинського районного суду міста Одеси (суддя Кузьменко Н.Л.) від 30.01.2019 (справа № 521/1233/19-п) винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні пункту 16.12 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнано гр. ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн 00 коп.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 21.12.2020 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 111840, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не була застрахована, про що зазначено у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 3018362497675044, виданій Управлінням національної поліції у місті Києві, де, зокрема, вказано про відсутність Полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Окрім цього згідно вказаної довідки Національної поліції власник автомобіля ВАЗ 111840, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , гр. ОСОБА_1 належить до пільгової категорії громадян (посвідчення НОМЕР_4 ).
При цьому позивачем до матеріалів справи надано копію виданого Управлінням соціального захисту населення посвідчення (дублікат) серії Є № 041900 від 21.03.2019 на ім'я ОСОБА_1 про визнання вказаної особи інвалідом 2 групи, що має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни другої групи.
Заперечень щодо віднесення вказаної особи до категорії учасників бойових дій та відповідної пільгової категорії громадян від сторін до суду не надходило.
Суд зазначає, що за визначенням частини 1 статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду заподіяну третім особам.
Згідно з підпунктами 39.2.1 та 39.2.2 пункту 39.2 ст. 39 Закону основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом; управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій.
Згідно із п. 43.1. ст. 43 Закону для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються такі централізовані страхові резервні фонди:
- фонд страхових гарантій, призначений для забезпечення платоспроможності МТСБУ під час взаєморозрахунків з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, з якими МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди.
- фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно п. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
У відповідності до п.3.1 Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах, затвердженого Протоколом Координаційної ради МТСБУ 06 грудня 2012 № 31/2012, Бюро за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, встановлених Законом у разі, зокрема, заподіяння шкоди особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 Закону.
З наведених норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що МТСБУ відшкодовує шкоду у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого підпадає під пільгову категорію осіб, визначених п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Отже, з огляду на вищевикладене судом встановлено, що до Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Моторного (транспортного) страхового бюро України як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки ВАЗ 111840, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.
Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування", виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Моторного (транспортного) страхового бюро України , яке з огляду на те, що винна особа має статус учасника бойових дій та віднесена до пільгової категорії громадян, відшкодовує збитки від дорожньо-транспортної пригоди, водія ВАЗ 111840, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У відповідності до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач направив на адресу відповідача заяву про відшкодування шкоди (регламентну виплату) № 3.18.2824 (вих. № 949/3.18.2824 від 18.02.2019) у розмірі 73 384,30 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист № 04211 07426553 від 19.02.2019, фіскального чеку № 0020382 0016860 від 19.02.2019 та експрес накладної № 0421107426553 від 19.02.2019.
Суд звертає увагу, що надані позивачем докази свідчать про вчинення ним необхідних дій для забезпечення можливості реалізації відповідачем права на вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для визначення ДТП страховим випадком та прийняття відповідного рішення, в той час як отримання/неотримання надісланої на адресу МТСБУ у відповідності до приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" заяви про виплату страхового відшкодування перебуває поза межами впливу позивача та не може бути розцінене судом в якості підстав для прийняття заперечень відповідача до уваги.
При цьому доказів прийняття рішення відповідачем про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати або вмотивованого рішення про відмову у здійсненні такого відшкодування матеріали справи не містять.
Оскільки в порушення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач відшкодування не здійснив останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 73 384,30 грн. в порядку суброгації.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України , покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.18.2391065 від 27.02.2018 та/або його окремих положень суду не надано.
Щодо заперечень відповідача проти позову з посиланням на незвернення позивача із заявою про проведення регламентної виплати суд зазначає, що згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 вказаного підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України " Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суд приходить до висновку, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 вказаного Закону, їх перелік є вичерпним.
Разом з тим у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи суд зазначає, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначалось вище, страховий випадок (ДТП) стався 21.12.2018, позивач звернувся 19.02.2019 до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування № 949/3.18.2824 від 18.02.2019, тобто звернення відбулось в межах установленого законом річного строку.
При цьому суд застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.12.2019 № 465/4287/15, яка погодилася з висновками, викладеними в її більш ранній постанові від 19.06.2019 № 465/4621/16-к, що у системному зв'язку зі статтею 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього ж Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні, стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 вказаного Закону, загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Суд наголошує, що у разі звернення із заявою безпосередньо до суду, за відсутності отримання відповідної заяви в порядку вищезазначеної статті Закону, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 вказаного Закону, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування або за наявності відповідних підстав відмовити у такій виплаті.
Проте відповідачем під час розгляду справи не реалізовано зазначене процесуальне право та не надано відповідної правової оцінки позовних матеріалів позивача в контексті наявності/відсутності підстав для здійснення регламентної виплати, зокрема, факту ДТП та отриманих за його наслідками пошкоджень транспортного засобу, розміру понесених матеріальних збитків та виплати позивачем страхового відшкодування тощо.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 73 384,30 грн. страхового відшкодування підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.
Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8, код ЄДРПОУ 21647131) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (01004, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 15/2, код ЄДРПОУ 36086124) 73 384 (сімдесят три тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 30 коп. страхового відшкодування та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн.з 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 27 листопада 2020 року.
Суддя А.М.Селівон