про повернення позовної заяви
27 листопада 2020 року 320/12067/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Балаклицький А.І., розглянувши у м. Києві позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, видану на ім'я ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 до пенсії відповідно до вимог статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з розрахунку однієї заробітної плати, за період з 17.08.2018 та в подальшому.
Частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом, суд виходить з наступного.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Водночас, частиною 1 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно з ч. 1 ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Пов'язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.
Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Підставою позову є юридичні факти, які наводяться позивачем на обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги та які мають значення для судового захисту суб'єктивного права, тобто підстава позову - це частина позову, що відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, і докази, що підтверджують позов.
Підстави позову не можна ототожнювати з нормами права, на які посилається позивач. Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який зазначив, що під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.
При цьому, цими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин від характеру яких залежить правова кваліфікація спору.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії згідно статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій частині, позивач зазначила, що у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата доплати за проживання на території радіоактивного забруднення має здійснюватись у розмірах, яка визначена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210.
Також, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії згідно статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 17.08.2018 та в подальшому.
Так, обґрунтовуючи позов у вказаній частині позивач зазначила, що право на отримання відповідного підвищення до пенсії виникло у позивача в силу рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, яким визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яким виключено ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Суд звертає увагу, що системний аналіз предмету та підстав позову свідчить про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем не пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки склались за різних обставин, за різного правового регулювання та на підставі різних дій суб'єкту владних повноважень.
Цей адміністративний позов не містить жодних посилань на однаковість підстав виникнення заявлених позовних вимог або поданих доказів; пояснень щодо того, в чому полягає їх однорідність (єдині підстави їх виникнення, доказування яких спирається на однакові докази і обставини, тощо).
Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги є самостійними, стосуються різного періоду нарахування пенсійних виплат та різних підстав як для їх виплати, так і для звернення до суду про їх стягнення у примусовому порядку, тобто обґрунтовуються різними доказами та підставами виникнення, що, у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
При цьому, суд звертає увагу, що статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено повернення частини позовних вимог.
Враховуючи те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 цього Кодексу.
Суд зазначає, що допущене позивачем порушення не є формальним, оскільки фактично унеможливлює розгляд справи за вимогами, не пов'язаними між собою підставою їх виникнення та відповідними доказами, а тому повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Так, у пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).
У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Отже, передбачене статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань.
З огляду на те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Натомість, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з окремими позовами до відповідача.
Керуючись статтями 169, 171, 172, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.