Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 200/21797/14-ц
провадження № 61-8175св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко Володимир Іванович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В. І., про визнання договору дарування удаваним та визнання права власності на квартиру.
Позовна заява мотивована тим, що 06 листопада 1999 року між ним
та ОСОБА_2 укладено договір дарування, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грищенком В. І., відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарував, а він прийняв у дар квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею
34,7 кв. м, яка належала ОСОБА_2 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 1999 року
зареєстрованого у БТІ м. Дніпропетровська 25 жовтня 1999 року
в реєстровій книзі № 477п під реєстровим № 1010-197.
Посилався на те, що вказаний договір дарування був удаваною угодою, оскільки квартира була відчужена у рахунок боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визнати договір дарування квартири
АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ним, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу
Грищенко В. І. 06 листопада 1999 року, удаваним правочином, зазначивши, що у дійсності був укладений договір купівлі-продажу вказаної квартири,
а також визнати за ОСОБА_1 право власності на цю квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 31 жовтня 2018 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю. позовні вимоги
ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір дарування квартири
АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенком В. І. 06 листопада 1999 року, удаваним правочином, який був укладений як договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірна квартира передана відповідачем позивачу в рахунок боргу за розпискою, внаслідок чого було укладено договір дарування цієї квартири між сторонами,
що є само собою оплатною передачею майна та оплатним правочином
за згодою сторін, а, на відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним правочином, тому, як вважав суд першої інстанції, укладений договір дарування квартири є удаваним з метою приховування безпосередньо договору купівлі-продажу спірної квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 31 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В. І., про визнання договору дарування удаваним та визнання права власності на квартиру закрито.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки на момент звернення позивача до суду з цим позовом у грудні 2014 року щодо визнання договору дарування удаваним та визнання права власності на квартиру, спірний договір рішенням суду вже був визнаний недійсним, тому, як вважав, суд апеляційної інстанції, провадження у справі підлягає закриттю
на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає засадам розумності і обґрунтованості, постановлена з порушенням процесуального права та є помилковою.
Вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на час його звернення до суду першої інстанції з цим позовом був відсутній предмет спору.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи
із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В. І., про визнання договору дарування удаваним та визнання права власності на квартиру призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , на касаційну скаргу у якому зазначено,
що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 листопада 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грищенком В. І., відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 34,7 кв. м, яка належала
ОСОБА_2 на підставі рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 12 жовтня 1999 року, зареєстрованого в БТІ
м. Дніпропетровська 25 жовтня 1999 року в реєстровій книзі № 477п
під реєстровим № 1010-197 (а. с. 5 т. 1).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2009 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя
особа - комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності, визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності на квартиру.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позов у частині визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , залишено без задоволення
у зв'язку із пропуском позовної давності (а. с. 6-7 т. 1).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України
від 23 березня 2010 року, задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2009 року скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності, визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності на квартиру та ухвалено
у цій частині нове рішення, яким поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду із позовом. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06 листопада 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,
і зареєстрований приватним нотаріусом Грищенком В. І. за № 1710. Скасовано реєстрацію права власності на вказану квартиру. Скасовано заборону на відчуження квартири
АДРЕСА_1 , накладену ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2009 року (а. с. 9-13 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня
2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції
не відповідає.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи
з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд із цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих
чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме
у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі,
то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета,
та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня
2019 року у справі № 456/647/18 (провадження №61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження 61-1807св20)
та від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження
№ 61-9658св20).
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання договору дарування квартири від 06 листопада 1999 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , удаваним та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , позивач крім вимог про визнання договору дарування квартири
від 06 листопада 1999 року удаваним також заявляв вимогу про визнання
за ним права власності на спірну квартиру.
Закриваючи провадження у справі з тих підстав, що спірних договір рішенням суду вже був визнаний недійсним, тому на думку суду апеляційної інстанції, відсутній предмет спору, суд апеляційної інстанції не перевірив законності
та обґрунтованості рішення суду першої інстанції за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірну квартиру.
Отже ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки відповідно
до вимог частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а закривши провадження у справі суд апеляційної інстанції фактично не переглянув рішення суду з підстав, зазначених у апеляційній скарзі та не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального
та матеріального права.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, а висновки суду апеляційної інстанції про відсутність предмета спору передчасними.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються
у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал (постанов) суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню
у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої
або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд
є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник
у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович