Постанова
Іменем України
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 264/1935/17
провадження № 61-5956св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М., Ткаченко Т. Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - АТ «ПроКредит Банк»), фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договорів про надання траншу удаваними правочинами та визнання недійсними договорів поруки.
Позовна заява мотивована тим, що 31 січня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк» (далі - ЗАТ «ПроКредит Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк», а зараз - Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - АТ «ПроКредит Банк»), та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) укладена рамкова угода № 1184, згідно з якою ФОП ОСОБА_2 відкрито мультивалютну кредитну лінію.
У 2007 та 2009 роках були підписані зміни до даної угоди. В рамках її дії були підписані два договори про надання траншу: від 30 травня 2007 року - на суму 30 000 дол. США та від 13 серпня 2009 року - на суму 24 000 дол. США. Також були підписані додаткові договори про внесення змін до них, якими визначався строк користування кредитними коштами та розмір відсотків.
Після підписання кредитних договорів відповідачі приступили до їх виконання: банк надав суми кредитів, а ФОП ОСОБА_2 сплачував банку відсотки. Позивачка є поручителем за всіма вказаними договорами на підставі договору поруки від 30 травня 2007 року. Згодом вона дізналася, що в дійсності відповідачі виконують інші умови кредитних договорів ніж ті, які вказані у тексті цих договорів.
Зазначає, що кредитні кошти надавалися банком не в доларах США, як передбачено умовами договорів, а в національній валюті - гривні. Так само ФОП ОСОБА_2 повертав кредитні кошти в гривнях, хоча мав повертати в доларах США. Вважає, що відповідачі виконували гривневі, а не валютні кредитні договори. Тому, коли сторони договору уклали договір в одній редакції, а виконують інші умови договору, такий договір згідно зі статтею 235 ЦК України вважається удаваним. У зв'язку із цим вважає, що ці кредитні договори про надання позичальнику кредиту в іноземній валюті є удаваними правочинами.
Крім цього, позивачка вважає, що була введена в оману щодо реальних умов кредитних договорів та об'єму своїх обов'язків по забезпеченню кредитних договорів, оскільки в дійсності об'єм її відповідальності за договором поруки виявився у декілька разів більше, ніж треба для забезпечення інтересів банку та реальних умов кредитних договорів, які дійсно виконують відповідачі.
На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати удаваними правочинами договір про надання траншу № 8.9392/1184, укладений 30 травня 2007 року між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 , зі змінами до цього договору від 13 серпня 2009 року та від 29 березня 2012 року, та договір про надання траншу №801.40873/1184, укладений 13 серпня 2009 року між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 зі змінами до цього договору від 30 листопада 2009 року та від 29 березня 2012 року; визнати, що ЗАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 30 травня 2007 року уклали договір, згідно з яким банк надав ФОП ОСОБА_2 кредит у сумі 150 000 грн на строк кредитування 95 календарних місяців із застосуванням відсоткової ставки за користування кредитом у гривнях, яка діяла на момент укладення цього кредитного договору; визнати, що ЗАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 13 серпня 2009 року уклали договір, згідно з яким банк надав ФОП ОСОБА_2 кредит у сумі 197 994 грн на строк кредитування 68 календарних місяців із застосуванням відсоткової ставки за користування кредитом у гривнях, яка діяла на момент укладення цього кредитного договору; визнати недійсними договір поруки № 1184-ДПІ від 30 травня 2007 року та договір про внесення змін до договору поруки №1184-ДПІ від 13 серпня 2009 року, укладені між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано договір про надання траншу № 8.9392/1184, укладений 30 травня 2007 року між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 (зі змінами до цього договору від 13 серпня 2009 року та від 29 березня 2012 року), удаваним правочином.
Визнано, що 30 травня 2007 року між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір про надання траншу № 8.9392/1184 (зі змінами до цього договору від 13 серпня 2009 року та від 29 березня 2012 року), предметом якого були грошові кошти в національній валюті - гривні в сумі 150 000 грн.
Визнано договір про надання траншу № 801.40873/1184, укладений 13 серпня 2009 року між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 (зі змінами до цього договору від 30 листопада 2009 року та від 29 березня 2012 року), удаваним правочином.
Визнано, що 13 серпня 2009 року між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір про надання траншу № 801.40873/1184 (зі змінами до цього договору від 30 листопада 2009 року та від 29 березня 2012 року), предметом якого були грошові кошти в національній валюті - гривні в сумі 197 994 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між відповідачами були укладені та письмово оформлені договори про надання траншів у доларах США , проте в дійсності між сторонами виникли правовідносини з надання та повернення кредитних коштів саме у національній валюті, що підтверджено первинними бухгалтерськими документами.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду в частині задоволення позовних вимог, ПАТ «ПроКредит Банк», правонаступником якого є АТ «ПроКредит Банк», подало апеляційну скаргу.
Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договору поруки № 1184-ДПІ від 30 травня 2007 року та договору про внесення змін до договору поруки №1184-ДПІ від 13 серпня 2009 року в апеляційному порядку не оскаржувалося та в цій частині не було предметом апеляційного перегляду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та в частині стягнення судових витрат скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент укладення договорів про надання траншів сторонами було повністю додержані вимоги, які згідно із статтею 203 ЦК України є необхідними для чинності правочину, а позивачка не надала належні та допустимі докази того, що, укладаючи оспорювані договори траншів, сторони бажали приховати інший договір.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що суд першої інстанцій зробив вірний висновок про те, що відповідачами не було доведено факт надання кредитних коштів у доларах США за двома договорами про надання траншів. Разом із тим, розрахунки між відповідачами здійснювалися у національній валюті, що не відповідає умовам кредитних договорів.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ «ПроКредит Банк» просило касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду без змін.
У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 зазначає, що визнає позовні вимоги ОСОБА_1 та підтримує вимоги касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
09 червня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 31 січня 2006 року між ЗАТ «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк», а зараз - АТ «ПроКредит Банк», та ФОП ОСОБА_2 була укладена рамкова угода № 1184, згідно з пунктом 1.1. якої кредитор на положеннях та умовах цієї угоди, договорів про відкриття мультивалютної кредитної лінії, договорів про відкриття кредитної лінії та договорів про надання траншу відкриває клієнту кредитну лінію терміном на 120 місяців в розмірі та на умовах, передбачених статтею 2 даної Угоди.
Згідно з пунктом 1.2. договору сторони домовилися, що загальна сума за договорами (угодами) у межах цієї Угоди не повинна перевищувати 150 000 дол. США. При цьому в пункті 1.3. договору закріплено, що окрім доларів США кредитні кошти можуть надаватися кредитором клієнту у гривні або євро.
30 травня 2007 року сторони підписали додаткову угоду, згідно з якою було збільшено ліміт суми кредитування до 200 000 дол. США.
13 серпня 2009 року сторонами було підписано договір № 1 про внесення змін до рамкової угоди, в якому сторони, зокрема, зазначили, що погашення грошових зобов'язань здійснюється у строк, порядку, черговості та розмірі, встановлених угодою та кредитними договорами, шляхом зарахування коштів на визначений кредитором рахунок.
Відповідно до пункту 7.3 вказаного договору погашення кредиту та процентів здійснюється у валюті кредиту, а комісій, неустойки та інших платежів - у національній валюті, якщо інше не визначено угодою чи кредитним договором.
30 травня 2007 року між банком та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір про надання траншу № 8.9392/1184, відповідно до пункту 1.1. якого кредитор на підставі рамкової угоди № 1184 від 31 січня 2006 року та на положеннях і умовах цього договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 30 000 дол. США на строк користування 60 місяців із сплатою відсотків в розмірі 13,75 річних, виходячи з 360 календарних днів у році, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк.
Згідно з пунктом 2.6 кредит надається шляхом конвертації коштів на міжбанківському валютному ринку та зарахування гривневого еквіваленту коштів на рахунок позичальника № НОМЕР_1 в ЗАТ «ПроКредит Банк».
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.3.1 договору погашення кредиту та сплата відсотків за його користування здійснюються в порядку та строки відповідно до графіка повернення кредиту і сплати відсотків, наведеному у додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Позичальник зобов'язується поповнити свій рахунок № НОМЕР_1 у ЗАТ «ПроКредит Банк» та уповноважує і доручає кредитору здійснювати з цього рахунку договірне списання коштів, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитора за цим договором та графіком повернення кредиту та сплати відсотків, що є невід'ємною частиною цього договору. Додатком № 1 до договору траншу сторони оформили графік повернення кредиту та сплати відсотків, в якому розрахували суму та валюту кредиту - 30 000 дол. США.
13 серпня 2009 року між сторонами був укладений договір № 1 про внесення змін до договору про надання траншу, в якому також в пункті 2.7 було закріплено, що способом видачі кредиту є продаж кредитних коштів на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) та зарахування їх гривневого еквіваленту на рахунок позичальника № НОМЕР_1 у ЗАТ «ПроКредит Банк».
13 серпня 2009 року відповідачі уклали договір про надання траншу № 801.408887773/1184, за яким банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 24 000 дол. США на 36 місяців під 21 % річних.
В пункті 2.7 договору передбачено, що способом видачі кредиту є продаж кредитних коштів на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) та зарахування їх гривневого еквіваленту на рахунок позичальника № НОМЕР_1 у ЗАТ «ПроКредит Банк».
Пунктом 3 цього договору передбачено, що позичальник уповноважує кредитора здійснити у день видачі кредиту продаж усієї суми кредиту на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) за курсом кредитора та зарахувати гривневий еквівалент проданої валюти на рахунок позичальника.
Повернення кредиту та сплата відсотків здійснюється за пунктом 4 договору періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені графіком в черговості, встановленій рамковою угодою.
Погашення усіх грошових зобов'язань позичальника за пунктом 5 цього договору здійснюється шляхом зарахування коштів на визначені кредитором рахунки у черговості, вказаній рамковою угодою.
Також, сторони тричі узгоджували графік повернення кредиту та сплати процентів у доларах США, про що підписували відповідні договори про внесення змін та додатки (Додаток № 1, Договір № 1 про внесення змін до Договору траншу від 30 листопада 2009 року, Договір № 2 про внесення змін до Договору траншу від 29 березня 2012 року, нова редакція графіку від 29 березня 2012 року.
Установлено, що протягом періоду з 08 жовтня 2009 року до 25 червня 2012 року ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 періодично зверталися до АТ «ПроКредит Банк» із письмовими заявами, якими повідомляли про тимчасові проблеми у бізнесі та просили надати відстрочку у погашенні кредиту.
Згідно з висновком судово-економічної експертизи №288/289-19 від 26 червня 2019 року, проведеної судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, в об'ємі наданих на дослідження документів, експерт не встановив здійснення ЗАТ «ПроКредит Банк» по договорам про надання траншу № 8.9392/1184 від 30 травня 2007 року, № 801.40873/1184 від 13 серпня 2009 року операцій: по перерахуванню кредитних коштів у доларах США з позичкового рахунку на поточний валютний рахунок позичальника; по продажу (конвертації) валютних кредитних коштів на Міжбанківському валютному ринку України; по перерахуванню коштів, отриманих від конвертації валютних коштів на міжбанківському валютному ринку України, на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 в ЗАТ «ПроКредит Банк».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами
касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини третя, п'ята статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Із матеріалів справи убачається, що укладання договорів про надання траншу № 8.9392/1184 від 30 травня 2007 року, № 801.40873/1184 від 13 серпня 2009 року між ФОП ОСОБА_2 та ПАТ «ПроКредит Банк», правонаступником якого є АТ «ПроКредит Банк», було спрямовано на встановлення між сторонами кредитних правовідносин, що урегульовані приписами частини першої статті 1054 ЦК України.
Належних та допустимих доказів спрямованість волі сторін вказаного правочину на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цими правочинами, суду не надано.
При таких обставинах, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, правильно визначившись з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання договорів про надання траншів удаваними правочинами.
Аргументи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 , про невідповідність змісту правочинів їх справжньому наміру, неможливість визначитись з природою правочину, правами та обов'язками сторін, які свідчать про підтвердження тієї обставини, що під договорами про надання кредитних траншів сторони приховали інший правочин, є необґрунтованими, оскільки є недоведеними та такими, що суперечать матеріалам справи.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування висновків судово-економічної експертизи, не спростовують правильність встановлення апеляційним судом обставини справи, оскільки, відповідно до статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення, апеляційний суд оцінив висновок судово-економічної експертизи і його відхилення належним чином мотивував у судовому рішенні.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена судом апеляційної інстанцій належним чином.
Разом із тим, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду, прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев