Постанова
Іменем України
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 522/106/15-ц
провадження № 61-4882св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») про визнання кредитного договору недійсним.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 11 серпня 2008 року між нею і АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11382227000, відповідно до умов якого банк надав їй у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 110 000,00 дол. США зі сплатою 13 % річних за користування кредитними коштами, із строком повернення кредиту до 13 серпня 2029 року.
Однак, договір про надання споживчого кредиту від 11 серпня 2008 року № 11382227000 всупереч вимогам положення пункту 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, роз'ясненням Національного банку України від 16 червня 2007 року № 40-117/2093-6134 «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», замість детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача містить недостовірні розрахунки - майже втричі збільшені в частині отриманої суми кредиту та його абсолютного подорожчання.
Крім того, у вищевказаному кредитному договорі немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які пунктами 3.2, 3.4 розділу 3 Правил визнані обов'язковими. Також позивачка вказує, що банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту, у наданому розрахунку не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, а розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для позивачки.
З урахуванням викладених обставин просила суд, визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту від 11 серпня 2008 року № № 11382227000, як укладений під впливом омани щодо його істотних умов.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2015 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11382227000, укладений 11 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, в порушення пункту 2 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав позивачці, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору.
Не погодившись з таким рішенням, ПАТ «УкрСиббанк» подало апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2015 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при укладанні спірного кредитного договору банк не порушив права позивача на отримання фінансових послуг, їй була надана банком необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація щодо умов кредиту й вона здійснила свідомий та компетентний вибір при укладанні договору, тому законних підстав для визнання кредитного договору недійсним за статтями 203, 215 ЦК України, статтями 11, 15, 18, 21 Закону України «Про захист споживачів», немає, та у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її право не підлягає захисту судом.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У березні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга на постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права щодо її належного повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, заявник просила суд оскаржувану постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ані позивачка, ані її представник не були апеляційним судом належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, а повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом відмови від одержання судової кореспонденції та не є належним повідомленням про розгляд справи.
Доводи інших учасників справи
09 червня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ПАТ «УкрСиббанк» засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
25 травня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
За змістом частини другої статті 223 ЦПК України, частини першої статті 372 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки.
У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.
Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 12 листопада 2020 року у справі № 755/10327/13-ц).
Встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним, а ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду з викликом у судове засідання учасників справи.
В судовому засіданні, призначеному на 13 листопада 2019 року, апеляційним судом справа була розглянута із ухваленням та проголошенням судового рішення.
Разом з тим, судові повістки про розгляд справи, призначений апеляційним судом на 13 листопада 2019 року, ні ОСОБА_1 , ні її представник - ОСОБА_2 не отримували, що підтверджується поверненими до суду апеляційної інстанції повідомленнями про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв'язку «за закінченням встановленого строку зберігання».
Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 , направлена нею 12 листопада 2019 року на адресу апеляційного суду кур'єрською службою (вх. № 22-24484/19 від 13 листопада 2019 року), де позивачка вказує про те, що вона не має жодної інформації про розгляд справи, повідомляє про її перемовини з банком щодо можливого мирного вирішення спору, просить повідомити її про час та місце судового розгляду та зазначає контактну адресу для листування.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Всупереч вищенаведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ апеляційний суд розглянув і вирішив справу за відсутності позивачки ОСОБА_1 , а також її представника - ОСОБА_2 , щодо яких немає відомостей про їх належне повідомлення про час і місце розгляду справи, що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня 2017 року).
Згідно з частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не повідомив її про розгляд справи, і ця обставина підтверджується матеріалами справи, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев