Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 212/4456/19
провадження № 61-5824св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» про визнання незаконними дій та визнання права на забезпечення споживачів і встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року у складі судді Власенко М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 та ОСОБА_45 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» (далі - ПАТ «Криворіжгаз»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»), щодо відмови їм у забезпеченні індивідуальними квартирними лічильниками побутових споживачів природного газу; визнати за ними право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок відповідача; визнати, що відповідача, відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу», зобов'язано за власний рахунок в термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам, що проживають в будинку АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 між ними та ПАТ «Криворіжгаз» був укладений Типовий договір постачання природного газу споживачам. Згідно з пунктом 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісій, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498 (далі - Типовий договір), цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною в додатку 1 (для побутових споживачів) або в додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку Оператор газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною в додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договору вважають щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ. Позивачі зазначали, що їх права та обов'язки як споживачів виникли з однієї підстави і предметом цього спору є однорідні права та обов'язки. Права та обов'язки чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника». Зміст Типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500, передбачає, що права та обов'язки для всіх споживачів є ідентичними. У березні 2017 року мешканці будинку АДРЕСА_1 провели загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийнято рішення про ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Криворіжгаз» із заявами про забезпечення встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Однак ПАТ «Криворіжгаз» листом від 11 травня 2017 року № Кд 01.3.2-ЛВ-8374-0517 повідомило їх про те, що фінансування робіт із встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 не передбачено. Таку позицію ПАТ «Криворіжгаз» вони вважають неправомірною, оскільки їм як побутовим споживачам безпідставно відмовлено у встановленні індивідуальних газових лічильників за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». Вважають, що забезпечити комерційний облік природного газу кожному споживачу будинку зобов'язане газорозподільне підприємство - ПАТ «Криворіжгаз» до 01 січня 2018 року. У зв'язку з цим вони звернулися до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 12 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовив. Судові витрати відніс за рахунок держави.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що немає підстав для висновку про незаконність дій відповідача щодо відмови у встановленні індивідуальних газових лічильників позивачам, оскільки факт волевиявлення позивачів на встановлення лічильників та факт відмови відповідача кожному з позивачів у такому встановленні позивачами не доведений. Крім того, виходячи з чинної на час звернення (березень 2019 року) до суду з цим позовом редакції статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача забезпечити позивачів індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками у строк до 01 січня 2018 року, оскільки таке забезпечення передбачено законом у строк до 01 січня 2021 року, який на час розгляду справи не настав, а отже, в цій частині вимоги позивачів задоволенню також не підлягають. Також, право позивачів як споживачів газу на встановлення індивідуальних газових лічильників за рахунок відповідача прямо передбачене законодавством, а отже додаткового визнання в судовому порядку не потребує.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 03 березня 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року залишив без змін.
Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У березні 2020 року позивачі подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 з ідентичним предметом позову, який є обов'язковим до застосування в таких правовідносинах. Також зазначили, що висновки судів про те, що позивачі не довели факту їх волевиявлення на встановлення лічильників, а також факту відмови відповідача кожному з позивачів у такому встановленні в судовому порядку, є помилковими, оскільки в позовній заяві чітко зазначено, що споживачі будинку АДРЕСА_1 проводили загальні збори власників квартир багатоквартирних будинків. З метою забезпечення раціонального використання природних ресурсів та забезпечення оплати кожним споживачем фактичного об'єму спожитого природного газу на цих зборах приймалось рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Криворіжгаз» із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». Це свідчить про масове порушення ПАТ «Криворіжгаз» прав позивачів на забезпечення індивідуальними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». Факт масового порушення прав позивачів документально підтверджується листом ПАТ «Криворіжгаз» від 11 травня 2017 року № Кд 01.3-ЛВ-8374-0517, в якому зазначено, що планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки передбачено лише встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу в будинку позивачів, однак цьому доказу суди попередніх інстанцій належної оцінки не надали.
У травні 2020 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» подало пояснення на касаційну скаргу, в якому зазначило, що обраний позивачами спосіб захисту щодо зобов'язання відповідача за власний рахунок до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їх квартирах як побутовим споживачам індивідуальних газових лічильників не передбачений частиною першою статті 16 ЦК України. При цьому позивачі звернулися до суду з цим позовом у березні 2019 року, тобто після настання строку, в який ПАТ «Криворіжгаз», на їх думку, повинен був здійснити встановлення в їх квартирах індивідуальних газових лічильників. Крім того, згідно із Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції, чинній на час звернення позивачів з цим позовом, газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 1 січня 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
13 травня 2020 року справа № 212/4456/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачі є або власниками, або зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з газопостачання за цією адресою.
У березні 2017 року позивачі провели загальні збори співвласників багатоквартирних будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , на яких прийняли рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, що не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Криворіжгаз» із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз,» на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», та делегували ці повноваження ОСОБА_46 .
ПАТ «Криворіжгаз» листом від 11 травня 2017 року № Кд 01.3-ЛВ-8374-0517 повідомило споживачів, що фінансування робіт із встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинку АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 не передбачено.
Позивачі вважають, що ПАТ «Криворіжгаз» (на теперішній час АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз») внаслідок незаконної відмови у встановленні кожному індивідуального лічильника газу порушило їх права як споживачів послуг.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
У статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (пункт 1 частини першої статті 7 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільчих систем (далі - Кодекс ГРС) Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевих бюджетів; інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» з урахуванням змін, унесених згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу», та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу в редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з цим позовом, цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунку Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, який використовується в цьому договорі, має таке значення: споживач - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника».
За змістом пункту 2.1 цього Типового договору Оператор ГРМ зобов'язаний постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а останні зобов'язані своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу за регульованим тарифом для ПАТ «Криворіжгаз», яка втратила чинність у зв'язку з прийняттям нової постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
Згідно з додатком 1 до цієї постанови в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком 1 до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 27 вересня 2016 року № 1625, яка втратила чинність, у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
З огляду на норми права, які регулюють правовідносини, що виникли у цій справі, можна дійти висновку, що позивачі є споживачами природного газу, а ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», - оператором ГРМ, тобто виконавцем комунальної послуги спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням, у тому числі і виконавцем послуги на встановлення лічильників газу населенню.
Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, у складі яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення.
При цьому результат аналізу положень Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» свідчить про те, що Оператор ГРМ звільняється від обов'язку встановити лічильник газу для населення лише у випадку відмови побутового споживача від встановлення Оператором ГРМ лічильника газу чи самостійного встановлення побутовим споживачем лічильника газу із подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.
З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що відмова Оператора ГРМ встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. Водночас, враховуючи положення статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) зроблено висновок, що «зі змісту статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам. Законним, обґрунтованим та справедливим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову, а саме: визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз»; визнання, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язано за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам - позивачам; визнання, що пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладання відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Цей висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 524/7637/16-ц (провадження № 14-470цс19).
У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 212/7490/17-ц (провадження № 61-1511св19) вказано, що «вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитись фінансування робіт з оснащення позивачів лічильниками газу, апеляційний суд правильно вважав, що, саме на відповідача покладено обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним. При цьому, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції на час розгляду справи, а не на час виникнення спірних правовідносин, де зазначався строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року, а так як відповідачем було відмовлено у встановленні таких лічильників, - позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню в повному обсязі, як законні та обґрунтовані. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі 214/2435/17. Враховуючи те, що за час розгляду справи в Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» були внесені зміни, зокрема і в статтю 6 цього Закону, якою передбачається строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року, апеляційним судом правильно застосовано указаний Закон, оскільки спірні правовідносини є триваючими».
У постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 210/5132/19 (провадження № 61-4893св20) зазначено, що «стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов'язок газорозподільної організації встановити лічильники газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року. Аналіз положень вказаного Закону свідчить про те, що Оператор ГРМ звільняється від обов'язку встановити лічильник газу для населення лише у випадку відмови побутового споживача від встановлення Оператором ГРМ лічильника газу чи самостійного встановлення побутовим споживачем лічильника газу із подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу. Із урахування наведеного відмова встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів».
Отже, судова практика Верховного Суду з розгляду подібних спорів вказує на те, що відсутність фінансування на встановлення індивідуальних лічильників газу не є достатньою підставою для відмови споживачу в такому встановленні, а Оператор ГРМ звільняється від обов'язку встановити лічильник газу для населення лише з підстав, які зазначені вище.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, серед іншого, виходив з того, що позивачі не надали суду доказів на підтвердження їх звернення, кожним окремо або колективно до ПАТ «Криворіжгаз» (АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз») із вимогами про встановлення індивідуальних квартирних лічильників та отримання відмови у встановленні кожному індивідуального лічильнику газу, а тому не доведено факт порушення їх прав на встановлення індивідуальних газових лічильників у порядку та терміни, встановлені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Такий висновок судів є помилковим, оскільки сам факт пред'явлення позову, позиція відповідача під час розгляду справи двома судовими інстанціями, який заперечував проти задоволення вимог, свідчить про наявність спору між сторонами, вирішення якого не може ставитися у залежність від відсутності досудового звернення позивачів до відповідача та отримання відповідної відмови. У такому випадку суди повинні дати правову оцінку діям відповідача. Крім того, суди передніх інстанцій не надали належної оцінки листу ПАТ «Криворіжгаз» від 11 травня 2017 року № Кд 01.3-ЛВ-8374-0517, в якому зазначено, що фінансування робіт із встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 не передбачено.
Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд враховує також і те, що помилкове зазначення позивачами вимоги про те, що відповідача, згідно із статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу» зобов'язано за власний рахунок здійснити встановлення в їх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам в термін до 01 січня 2018 року, не вказує на необґрунтованість цього позову, який сам по собі спрямований на захист прав споживачів на встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок відповідача у строк, визначений чинним законодавством, оскільки, по-перше, спірні правовідносини є триваючими, а по-друге, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. У разі помилкового посилання позивача не на ту норму закону суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.
У цій справі суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову з підстав його передчасності, при цьому фактично не з'ясували, чи обґрунтованими є позовні вимоги, а також не встановили, чи наявні в спірному випадку підстави для звільнення відповідача від обов'язку встановлювати лічильники газу через відмову побутового споживача від його встановлення чи самостійного встановлення побутовим споживачем лічильника газу.
Зазначене має важливе правове значення для правильного вирішення спору в цій справі.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщосуд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, встановити наявність/відсутність підстав для звільнення відповідача від обов'язку встановити лічильники газу через відмову побутового споживача від його встановлення чи самостійного встановлення побутовим споживачем лічильника газу дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на мотиви скасування судового рішення, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун