26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 804/2609/17
адміністративне провадження № К/9901/1947/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2017 року (суддя Прудник С.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 року (головуючий суддя Чабаненко С.В., судді: Баранник Н.П., Щербак А.А.) у справі №804/2609/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус Плюс» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімус Плюс» (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2017 року №0002224609.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.04.2017 року №0002224609.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції. Суди дійшли висновку, що позивачем повністю доведений факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту за господарськими відносинами з його контрагентами.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Просить справу розглянути за участю представника податкового органу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які полягають у неможливості постачання соняшнику Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Агроснаб» позивачу та відсутності інформації щодо джерела походження товару. Зазначає, що судами не враховано, що актом перевірки зафіксований факт відсутності підтвердження наявності поставок соняшника врожаю 2016 року від Приватного підприємства «Східзерноагро» позивачу. Посилається на те, що первинними документами та матеріалами зустрічних перевірок не підтверджено здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.
Позивачем 29.01.2018 року подано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість та законність судових рішень, позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.
Позивач 02.03.2020 року звернувся до суду з клопотанням про заміну неналежної сторони, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімус Плюс» на належну - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТ Нафта Плюс», у зв'язку із зміною найменування товариства.
За приписами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Верховний Суд задовольняє клопотання товариства про заміну позивача на належного позивача, з підстав його обґрунтованості, оскільки підприємством було змінено найменування товариства, про що здійснено відповідну реєстрацію таких змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №12241070046047787.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом в період з 21.02.2017 року по 14.03.2017 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з питань декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість у декларації за грудень 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 21.03.2017 року №20/28-10-46-09-36726843 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2017 року №0002224609, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 653 553 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 413 388,25 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між підприємством та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Агроснаб» укладено договори купівлі-продажу від 05.04.2016 року №73288, від 12.04.2016 року №73614 на поставку насіння соняшнику врожаю 2015 року, за умовами яких продавець зобов'язаний забезпечити доставку товару найнятим ним перевізником або доставити товар власними силами до ПАТ «ЗОЖК». Товар вважається поставленим і прийнятим покупцем після здійснення в місці призначення перевірки відповідності якості і кількості переданого товару, вимогам договору, і підписання видаткової накладної. Результати визначення кількості (ваги) та якості товару представниками до ПАТ «ЗОЖК» є остаточними.
Виконання умов зазначених договорів підтверджено видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, відомостями про приймання насіння соняшнику на складі олійнонасоняшнику (лабораторія № 1).
Судами встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Агроснаб» соняшник було придбано у Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», який є виробником с/х, що підтверджується податковими накладними.
Судами попередніх інстанції встановлено, що між товариством та Приватним підприємством «Східзерноагро» укладено договори купівлі-продажу від 12.09.2016 року №78664, від 06.09.2016 року №78185, від 20.09.2016 року №79228 на поставку насіння соняшнику врожаю 2016 року.
Виконання умов наведених договорів підтверджено видатковими накладними, актами прийому-передачі товару, товарно-транспортними накладними, податковими накладними.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між підприємством та Публічним акціонерним товариством «Запорізький оліяжиркомбінат» укладено договір від 05.08.2015 року №355, за яким останній зобов'язується здійснити переробку сировини (насіння соняшника, переробка лушпиння соняшника).
Факт використання у виробництві олії придбаного насіння підтверджується звітом про утилізацію лушпиння соняшника; актами про надання послуг; актами списання насіння масляних культур, актами зачистки бака.
Судами встановлено, що товариством укладено з Публічним акціонерним товариством «Запорізький оліяжиркомбінат» договір суборенди від 01.09.2016 року №М6/326, за умовами якого підприємство прийнято в суборенду цілісний майновий комплекс (транспортні засоби (цистерни, автомобілі, тепловози), обладнання, багаторічні насадження, будівлі та споруди.
Виконання договірних зобов'язань підтверджено актами про надання послуг.
Транспортування товару здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю «Азов-Автотранс» за відповідними договорами про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на території України, що підтверджено актами надання послуг.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За змістом пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, які підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За приписами частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другої цієї статті передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, що складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, що кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, Верховний Суд погоджується з висновками судів про необґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення.
Верховний Суд не приймає посилання скаржника на податкову інформацію, яка не підтверджує факту реального постачання Приватним підприємством «Східзерноагро» соняшника врожаю 2016 року на адресу позивача, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на оформлення податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, тощо.
Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч вимог наведених норм, відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку правомірність рішення податкового органу.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 52, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Замінити позивача у справі, Товариство з обмеженою відповідальності «Оптімус Плюс» на належного позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТ Нафта Плюс».
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 року у справі №804/2609/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва В.В. Хохуляк