Справа № 523/13154/19
Провадження №2/523/1741/20
"19" листопада 2020 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Дяченко В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Мица А.С.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю
Позивач звернулася до суду позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею право особистою приватної власністю на нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з двох житлових кімнат житловою площею 30,4 кв. м., загальною площею 48,3 кв.м.
Свої позовні вимоги обгрунтувала наступним.
29 липня 2003 року між Позивачем та Відповідачем було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу, Відділом реєстрації актів громадського стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області було зроблено відповідний актовий запис №49.
21 вересня 2016 року Заочним Рішенням Суворовського районного суду м. Одеса, шлюб, зареєстрований 29 липня 2003 року Віділлом РАГС Арцизького районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №49 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було розірвано.
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі з Відповідачем, а саме: 12 жовтня 2006 року між Позивачем, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було укладено Договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори Толстих Н.М. 12 жовтня 2006 року, зареєстровано в реєстрі за №3-3013.
На підставі п.1 Договору довічного утримання ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з двох житлових кімнат житловою площею 30,4 кв.м., загальною площею 48,3 кв.м.
Згідно п.п. 4,5 вищевказаного Договору ОСОБА_1 , зобов'язується довічно повністю утримувати ОСОБА_3 , забезпечуючи її "харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою (прибирати, прати, прасувати, купувати продукти, харчування та ліки, готувати їжу та інше), а також зобов'язується зберігати в її безкоштовному довічному користуванні цю квартиру, а також поховати її у разі смерті. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги) сторонами визначена у розмірі двісті гривень на місяць з урахуванням інфляції та індексації.
Право власності за позивачем на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з двох житлових житловою площею 30,4 кв.м., загальною площею 48,3 кв.м, зареєстроване 06.11.20 та видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (серії ССВ № за №12411974 від 06.11.2006 року, реєстраційний номер 16073270, номер запису 241 в книзі: 621пр-112.
Крім того, 9 лютого 2006 року ОСОБА_3 підписала посвідчений приватним Нотаріусом Одеського міського нотаріального округу С.Б. 09 лютого 2006 року, реєстровий №898, відповідно до якого, заповіла належку їй на праві особистої власності квартиру під АДРЕСА_1 - Позивачу, ОСОБА_1 (Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №3522682 від 09.02.2006 року).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що в Книзі реєстрації смертей 2008 року лютого місяця 18 числа Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеса зроблено відповідний актовий запис №1654 та видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , серія НОМЕР_2 .
Факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Право власності на квартиру, що є предметом позову, перейшло до позивача на підставі договору довічного утримання з використанням її власних коштів, а відтак, згідно вимог п.3ч.1 ст.57 СК України є особистою приватною власністю.
Представник позивача надала суду заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином, відзиву та клопотань не надав.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову про визнання майна особистою приватною власністю, виходячи з наступних підстав:
Судом встановлено, що 29 липня 2003 року між Позивачем та Відповідачем було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу, Відділом реєстрації актів громадського стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області було зроблено відповідний актовий запис №49.
21 вересня 2016 року Заочним Рішенням Суворовського районного суду м. Одеса, шлюб, зареєстрований 29 липня 2003 року Віділлом РАГС Арцизького районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №49 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було розірвано.
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі з Відповідачем, а саме: 12 жовтня 2006 року між Позивачем, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було укладено Договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори Толстих Н.М. 12 жовтня 2006 року, зареєстровано в реєстрі за №3-3013.
На підставі п.1 Договору довічного утримання ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з двох житлових кімнат житловою площею 30,4 кв.м., загальною площею 48,3 кв.м.
Згідно п.п. 4,5 вищевказаного Договору ОСОБА_1 , зобов'язується довічно повністю утримувати ОСОБА_3 , забезпечуючи її "харчуванням, одягом, догляджом, необхідною допомогою (прибирати, прати, прасувати, купувати продукти, харчування та ліки, готувати їжу та інше), а також зобов'язується зберігати в її безкоштовному довічному користуванні цю квартиру, а також поховати її у разі смерті. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги) сторонами визначена у розмірі двісті гривень на місяць з урахуванням інфляції та індексації.
Право власності за позивачем на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з двох житлових житловою площею 30,4 кв.м., загальною площею 48,3 кв.м, зареєстровано та видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (серії ССВ № за №12411974 від 06.11.2006 року, реєстраційний номер 16073270, номер запису 241 в книзі: 621пр-112.
Крім того, 9 лютого 2006 року ОСОБА_3 підписала посвідчений приватним Нотаріусом Одеського міського нотаріального округу С.Б. 09 лютого 2006 року, реєстровий №898, відповідно до якого, заповіла належку їй на праві особистої власності квартиру під АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 (Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №3522682 від 09.02.2006 року).
Суд не бере до уваги зазначений доказ з підстав визначених ч.4 ст 77 ЦПК України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що в Книзі реєстрації смертей 2008 року лютого місяця 18 числа Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеса зроблено відповідний актовий запис №1654 та видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , серія НОМЕР_2 .
Обставина яка викладена в позовній заяві та є підставою позову, а саме, що право власності на квартиру, яка є спірним майном, перейшло до позивача на підставі договору довічного утримання з використанням її власних коштів, а відтак, згідно вимог п.3ч.1 ст.57 СК України є особистою приватною власністю - не підтверджено жодним належним та допустимим доказом.
Згідно ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Відповідно до п.23 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р. про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя (далі - Постанова пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 р.), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Окрім іншого, 01.07.2016 року Верховний Суд України у справі № 6-612цс15 прийшов до наступних висновків: «Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним до шлюбу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК Українимістить винятки із загального правила. Для правильного застосуваннястатті 60 СК Україн ита визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Аналогічна правова позиція висловлена і в інших постановах Верховного Суду України (від 1 липня, 25 листопада 2015 року, 12 жовтня 2016 року) та в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року, 11 лютого 2015 року.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні правові висновки викладені упостанові ВерховногоСуду України від 05.04.2017 року (справа №6-399-цс17).
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, суд зобов'язаний з'ясувати, чи це майно може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, чи є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
У абзаці 1 частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Керуючись ст. ст.57,60,65 СК України, ст.ст.12,80,81,82,159,258,259,263-265,268,280-282,352,354 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду виготовлений 24.11.2020 року.
Суддя