Справа № 612/509/20 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/3622/20 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Крадіжка
16 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши в режимі відео конференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Близнюківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2020 року про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 ,-
Вказаною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Софіївка-1 Близнюківського району Харківської області, громадянину України, із середньою спеціальною освітою, який не працює, не одружений зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою : АДРЕСА_2 , раніше судимий : 1) 05.07.2011 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі,з урахуванням змін за ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13.02.2012 року до 4 років 1 місяця позбавлення волі; 2) 12.06.2012 року Близнюківським районним судом Харківської області за ч. 1 ст. 309 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі, 16.06.2014 року умовно-достроково звільнений на невідбуту частину покарання 1 рік 1 місяць 29 днів ; 3) 29.0.92017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі, 02.02. 2018 року звільнений за відбуттям строку покарання,
який органами досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185 КК України, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30 листопада 2020 року.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав на те, що ризики переховування обвинуваченого від суду, продовження вчинення інших кримінальних правопорушень, а також впливу обвинуваченого на свідків, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися та продовжують існувати. Крім того, судом враховано, що ОСОБА_7 раніше судимий за вчинення тяжких злочинів, ці судимості не погашені та не зняті, на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення не працював, законних джерел доходу на мав.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати ухвалу про продовження строку тримання під вартою та ухвалити законне рішення.
Апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. На думку обвинуваченого прокурором не дотримано вимог ч. 3 ст. 315 КПК України. Оскільки під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням прокурора має право обрати, змінити чи скасувати запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого, а не вирішувати питання про його продовження.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого, його захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перелік питань, які суд вирішує під час підготовчого судового засідання, визначений ст. 314, ст. 315 КПК України.
Зокрема, суд має вирішити питання щодо запобіжного заходу особи, яка набула статусу обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.
При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 11 березня 2020 року прийшов до висновку, що виходячи зі змісту диспозицій ст.ст.177, 178, 194, 196, 199 КПК України , терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» використовуються як синонімічні за своїм правовим значенням. Крім того, обрання - є первинним при застосуванні запобіжного заходу, який обирається на певний строк, а продовження - вторинна стадія, яка наступає, за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується.
Між тим, Рішенням Конституційного суду України від 23.11.2017 року у справі № 1-р/2017 визначено, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177Кодексу, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.
З аналізу вище наведених норм КПК України, суд має право розглянути клопотання учасників провадження, як сторони обвинувачення так і сторони захисту щодо раніше обраного запобіжного заходу або про обрання запобіжного заходу і за результатами їх розгляду має ухвалити рішення про обрання, зміну чи продовження строку дії запобіжного заходу.
Як вбачається із матеріалів провадження обвинуваченому на стадії досудового розслідування був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, який на час проведення підготовчого судового засідання спливав, в зв'язку з чим прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку тримання під вартою, а суд, встановивши відсутність підстав для зміни чи скасування раніше застосованого запобіжного заходу та встановивши наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, не зменшилися, прийняв процесуальне рішення, яким продовжив строк дії раніше обраного запобіжного заходу.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою розглянуто у відповідності до вимог кримінального процесуального закону.
За таких обставин доводи апелянта про істотне порушення вимог ст.ст.314, 315 КПК України є необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Матеріали судового провадження містять докази про існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, зокрема, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, продовжити злочинну діяльність, які поряд із ризиком можливості переховуватися від органів досудового розслідування та суду теж залишаються існувати та вірогідність їх настання є досить високою.
Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні крадіжки, вчиненої повторно, поєднаної з проникненням у сховище, раніше неодноразово судимий, в тому числі за корисливі злочини, що беззаперечно свідчить про стійку антисоціальну поведінку обвинуваченого, який на шлях виправлення не став та продовжує вчиняти злочини.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, даних про його особу, який не працює, не має стійких соціальних зв'язків, неодноразово судимий, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому.
Також колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст. 177, ст. 178, ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Близнюківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2020 року про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає
Головуючий -
Судді -