Справа № 539/2506/20 Номер провадження 22-ц/814/2482/20Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О. С. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
26 листопада 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Одринської Т.В.
суддів: Лобова О.А., Пікуля В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника АТ КБ " ПриватБанк" Крилової О.Л. на заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 вересня 2020 року
У серпні 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.
В обґрунтування позову вказав, що 11 листопада 2010 року відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» складає договір про надання банківських послуг.
В зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором, станом на 30 квітня 2020 року відповідач має заборгованості у розмірі 260 589,10 грн., з яких: 6 858,30 грн. - заборгованість за тілом кредита; 251 540,80 грн - заборгованість за відсотками; 2190,00 грн нарахована пеня. Банк просив стягнути в судовому порядку частину заборгованості, а саме: 6 858,30 грн. - заборгованість за тілом кредита та 130 063,52 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 11 листопада 2010 року по 30 травня 2019 року.
Заочним рішеням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 вересня 2020 року позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 11.11.2010 року у розмірі 6858 грн 30 коп. та 105,29 грн. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взятих на себе за Договором зобов'язань щодо повернення отриманих у кредит коштів належним чином не виконав, правовими наслідками чого є стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6858 грн 30 коп..
Відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне повернення коштів, суд першої інстаннції вважав підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині, оскільки наданий Банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів банку не містять підпису відповідача.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в позові про стягнення заборгованості за процентами, штрафами та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Зазначає, у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення кредитного договору, тому, вважає, що вказані обставини вказують про згоду особи з усіма умовами цього договору.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту не оскаржується, та переглядається судом апеляційної інстанції лише в частині вимог про відмову задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за відсотками.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2010 року відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 16 зворот). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку шляхом самостійного роздрукування з сайту банку.
До позову Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які відповідачем не підписані.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 11 листопада 2010 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про комісію, а також, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 17) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 17-41), як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Тарифи, Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 листопада 2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (серпень 2020 року).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи, Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір базової відсоткової ставки, надані банком витяг Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
АТ КБ "ПриватБанк", обґрунтовуючи право вимоги в частині нарахування процентів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Contract", "Універсальна Gold" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на його сайті, а також Довідку про умови кредитування (а.с. 17). Вищезазначені довідки не підписані позичальником, доказів про їх ознайомлення ОСОБА_1 , позивач не надав. При цьому, не можливо встановити, який саме тариф собі обрала і на які погодилася відповідач, та якою карткою користувався.
Позивачем надано довідку з інформацією про надану кредитну картку 5211….2934, датою відкриття якої вказано 04.05.2012р по 11/15, однак в них відсутні дані про те, якою саме ця кратка була і яким тарифом користувався позичальник. Окрім того, анкету-заяву позичальником підписано 11 листопада 2010 року, а надана позивачем довідка містить інформацію про відкриття карти 04.05.20 року.
Крім того, Банк, просить стягнути заборгованість по процентах за користування кредитом, у розмірі 130 063,52 грн. з 11.11.2010 по 03.05.2019 року.
Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Доказів того, що сторонами при укладені кредитного договору погоджено розмір процентної ставки за користування кредитом, матеріали справи не містять.
Із розрахунку заборгованості, наданого банком, вбачається, що проценти на заборгованість нараховані у розмірах 30%, 34,8 %, 43,2%.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.
Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.
У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11.10.2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.
Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип процентної ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки.
Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження між сторонами процентної ставки та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст.1056-1 ЦК України.
Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що розмір базової відсоткової ставки та збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлено всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника АТ КБ " ПриватБанк" Крилової О.Л. - залишити без задоволення.
Заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текс постанови складено 26.11.2020 року
Головуючий суддя Т.В. Одринська
Судді О.А. Лобов
В.П. Пікуль