20 листопада 2020 року м. Ужгород№ 260/531/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - Полянич В.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
позивач - не з'явився;
представник відповідача - Буря О.О.;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною і скасування вимоги та визнання незаконними, протиправними дії відповідача, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги та визнання незаконними, протиправними дії відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2260-50 від 04.02.2019 року та доповнена від 05.04.2019 року. Таку вимогу позивач вважає протиправною, оскільки в період з 2008 року і по сьогодні він є найманим працівником та перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Проектно-будівельний комплекс", а тому ЄСВ в 2018 році нараховувався та сплачувався двічі роботодавцем - ТОВ "Проектно-будівельний комплекс" та позивачем, а в 2019 році після припинення позивачем підприємницької діяльності ЄСВ сплачував роботодавець. За таких обставин вважає, що відповідачем було протиправно узято його на облік, як особу, яка здійснює незалежну професійну діяльність, що призвело до потрійного нарахування позивачеві ЄСВ. З огляду на викладене позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В судове засідання позивач не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначив, що позивач перебував на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець з 27.08.2015 року по 31.01.2019 року, а отже був платником єдиного внеску відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого йому було правомірно нараховано суму єдиного внеску. У зв'язку з наявною заборгованістю по ЄСВ станом на 31.01.2019 р., 31.03.2019 р. у розмірі 9760,54 грн. та 10678,60 грн. відповідно, відповідачем було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2260-50 від 04.02.2019 року та 05.04.2019 року.
В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд приходить висновку, що неявка позивача не перешкоджає розгляду даної справи по суті.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач є адвокатом згідно Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №21/900 від 18.03.2013 року (а.с. 11).
Позивач у період з 27.08.2015 року по 31.01.2019 року був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з основним видом діяльності згідно КВЕД 69.10 "Діяльність у сфері права" (а.с. 16-17).
02.03.2019 року позивачем була подана остання річна звітність до відповідача за 2019 рік за формою Д5 з позначкою типу форми «ліквідаційна» (а.с. 19). Звітність подано через електронний кабінет платника, наявна квитанція №2 про прийняття вказаного звіту, вдалої обробки та завантаження даних до Реєстру застрахованих осіб (а.с. 20).
Так, в 2018 році позивачем самостійно сплачувався Єдиний соціальний внесок, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 21-24).
Однак, відповідачем було нараховано позивачеві суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21695,32 грн. Так, відповідачем було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2260-50 від 04.02.2019 року та 05.04.2019 року, у зв'язку із заборгованістю позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019 р. у розмірі 9760,54 грн. та на 31.03.2019 р. у розмірі 10678,60 грн. (а.с. 6-7).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно пункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності
Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, а також особи, які проводять незалежну професійну діяльність. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від здійсненої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями та/або особами, які провадять незалежну професійну діяльність та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).
У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року справа №520/3939/19 (Пз/9901/10/19) зазначено: "що фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Законом № 2464-VI не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. При цьому аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 1162 вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою. До того ж, як передбачено у пункті 4 розділу VI Порядку №1162, фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою «платник не подав заяви для взяття на облік». Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що дії ГУ ДФС у Харківській області щодо самостійного встановлення позивачу як фізичній особі - підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000 не узгоджуються з нормами Порядку № 1162, якими визначено процедуру взяття на облік платників єдиного внеску. Посилання ГУ ДПС у Харківській області в апеляційній скарзі на пункт 4 розділу VI Порядку № 1162, як на обґрунтування правомірності дій контролюючого органу щодо самостійного встановлення позивачеві ознаки незалежної професійної діяльності Велика Палата Верховного Суду вважає недоречним. Закріплене цим пунктом право контролюючого органу брати на облік як платника єдиного внеску особу, яка провадить незалежну професійну діяльність і не перебуває на такому обліку, може бути реалізоване виключно в разі подання цією особою відповідної заяви. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом № 2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність."
Зокрема, як встановлено в ході розгляду справи по суті позивач не подавав до відповідача заяви про реєстрацію його особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. Доказів протилежного відповідач до суду не надав.
Крім того, як встановлено в ході розгляду справи по суті та підтверджується наявними матеріалами, з 03.11.2008 року і по день розгляду справи по суті, позивач працює на посаді начальника юридичного відділу у ТОВ "Проектно-будівельний комплекс" (а.с.12).
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за позивача нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Отже, враховуючи вище зазначене, оскаржувану вимогу відповідача про сплату боргу № Ф-2260-50 в редакціях від 04.02.2019 року та від 05.04.2019 року не можна вважати правомірною, а тому така підлягає скасуванню.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 1681,60 грн.
Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 43143065) про визнання протиправною і скасування вимоги та визнання незаконними, протиправними дії відповідача - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Закарпатській області про сплату боргу № Ф-2260-50 в редакціях від 04.02.2019 року та від 05.04.2019 року (з наростаючим підсумком боргу).
3. Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Закарпатській області щодо нарахування заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 у сумі 21 695,32 грн. за період з 19 жовтня 2018 року по 27 лютого 2020 року
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одну гривню 60 копійок).
5. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
Суддя М.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 25.11.2020 року.