Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 травня 2020 р. Справа№200/430/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
за участю
секретаря судового засідання Дьяченка Є.І.,
розглянув в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості з пенсії по втраті годувальника,
встановив:
10 січня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ), надісланий на адресу суду 31 грудня 2019 року, в якому позивач просила:
- визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії по втраті годувальника на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ поновити виплату пенсії;
- стягнути з Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ на користь позивача заборгованість з виплати пенсії по втраті годувальника з 01 березня 2016 року.
І. Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
16 січня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/430/20-а; вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву та витребував у відповідача докази.
Цією ж ухвалою суд задовольнив клопотання позивача та відстрочив їй сплату судового збору за подання цього позову в сумі 768,40 грн до ухвалення судового рішення у справі/
Одночасно з поданням позовної заяви позивач подала клопотання про поновлення строку звернення до суду/
Суд ухвалив розглянути питання дотримання позивачем строку звернення до суду, а в разі, якщо такий строк пропущено, - поважності причин його пропуску та наявності підстав для його поновлено, на стадії судового розгляду після встановлення відповідних фактичних обставин.
14 лютого 2019 року суд постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання на 13 березня 2020 року; повторно витребував у відповідача докази.
13 березня 2020 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10 квітня 2020 року.
У зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді у щорічній відпустці 10 квітня 2020 року судове засідання відкладено до 24 квітня 2020 року.
24 квітня 2020 року судове засідання відкладено до 12 травня 2020 року для належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи.
Про дату, час і місце проведення судового засідання учасники справи повідомлені з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України.
Учасники справи/їх представники у судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі.
Враховуючи, що участь у судовому засіданні є правом учасника справи, передбаченим п. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України, а також відсутність встановлених ст. ст. 205, 223 КАС України підстав для відкладення розгляду справи, справа розглянута за відсутності учасників справи.
У зв'язку з неявкою всіх учасників справи на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України установлений карантин.
Відповідно до п. 3 Розділу VІ «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 47, 79, 80,114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, в тому числі розгляду адміністративної справи, продовжуються на строк дії такого карантину.
Таким чином, справа розглянута в межах строку, встановленого КАС України з урахуванням п. 3 Розділу VІ «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
ІІ. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському ОУ ПФУ, де отримує пенсію по втраті годувальника на дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач стверджує, що з 01 березня 2016 року з невідомих причин Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ припинило виплату пенсії.
Позивач доводить, що відповідач припинив виплату пенсії з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки вони порушують її право на соціальний захист, включаючи пенсійне забезпечення, а також право на майно.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідач зазначає, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Доводить, що оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою, виплата пенсії має здійснюватися із застосуванням норм Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду», від 18 лютого 2016 року № 136 «Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат».
Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському ОУ ПФУ, пенсія їй виплачена до 01 березня 2017 року.
За наслідками звірки даних з управліннями праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та Бахмутського району з 01 березня 2017 року виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена.
З заявою про поновлення виплати пенсії та документами про фактичне місце проживання позивач до Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ не зверталася; документи, що дозволяли б з'ясувати (спростувати) обставини, які стали підставою для зупинення виплати пенсії, у відповідача відсутні.
На цих підставах відповідач стверджує, що саме позивач не вчинила всіх необхідних дій для реалізації її права на отримання пенсії.
ІІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Сніжнянським МВ УМВС України в Донецькій області від 09 квітня 2004 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 14 жовтня 2008 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в її паспорті.
Позивач є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який також є громадянином України; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
З 14 жовтня 2008 року постійне місце проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в її паспорті.
Ці обставини встановлено на підставі свідоцтва про народження сері НОМЕР_4 , виданого Виконавчим комітетом Северної селищної ради м. Сніжне Донецької області 04 червня 2004 року, довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 28 серпня 2019 року № 274428-2019.
Позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо реєстрації актового запису про шлюб від 02 липня 2019 року № 00023272692.
ІНФОРМАЦІЯ_4 чоловік позивача - ОСОБА_3 помер, що встановлено на підставі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Сніжнянського міського управління юстиції Донецької області 17 листопада 2019 року.
28 грудня 2014 року у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті позивач разом з сином була вимушена покинути своє постійне місце проживання і переїхати до м. Бахмут Донецької області.
ОСОБА_1 та її син набули статус внутрішньо переміщених осіб, що підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02 березня 2015 року № 1419040230.
Фактичне місце проживання/перебування позивача та її дитини після переміщення: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 42172734) зареєстроване як юридична особа 31 травня 2018 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесений запис за номером 1 254 134 0000 005066; в стані припинення не перебуває.
Відповідач є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в м. Артемівську та Артемівському районі Донецької області (далі - Управління ПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі).
Управління ПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі (ідентифікаційний код 37869797) було зареєстроване як юридична особа 31 жовтня 2011 року, про що до ЄДР внесений запис за номером 1 254 134 0000 001633.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1055 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Управління ПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі перейменовано на Артемівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 454 «Про перейменування деяких територіальних органів Пенсійного фонду України» Артемівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області перейменовано на Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.
Утворення відповідача є наслідком реорганізації шляхом злиття Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області, що відбулося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року № 821 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України».
03 травня 2019 року проведена державна реєстрація припинення Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 37869797) як юридичної особи, про що до ЄДР внесений запис за номером 1 254 112 0013 003256.
16 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Управління ПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі з заявою про виплату пенсії по втраті годувальника.
Позивач просила запросити її пенсійну справу з Управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне та виплачувати пенсію за фактичним місцем проживання; зазначила, що раніше отримувала пенсію по втраті годувальника в м. Сніжне, востаннє пенсію отримувала 31 травня 2014 року.
31 грудня 2014 року Управління ПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі видало розпорядження № 305302 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 (вид пенсії: пенсія по втраті годувальника; вид перерахунку: облік справи, призначеної в минулих роках).
Таким чином, виплата пенсії позивачу була відновлена.
В подальшому Управління ПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі здійснювало нарахування і виплату пенсії, проводило її перерахунок, про що свідчить протокол від 04 січня 2015 року, розпорядження від 27 січня 2015 року № 305302, протокол від 23 березня 2015 року.
З березня 2016 року виплата ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника була призупинена.
07 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Артемівського ОУ ПФУ з заявою про виплату пенсії, в якій просила поновити виплату пенсії у зв'язку з продовженням строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
18 квітня 2016 року Артемівське ОУ ПФУ видало розпорядження № 305302 про перерахунок пенсії позивача, в якості підстави перерахунку вказавши «поновлення виплати (з перервою)».
Таким чином, виплата пенсії ОСОБА_1 була відновлена і проводилась до 01 березня 2017 року.
Ухвалами від 16 січня та 14 лютого 2020 року суд витребував у відповідача рішення (інший розпорядчий документ) про припинення нарахування та виплати пенсії, а також всі документи, що слугували підставою для його прийняття; докази повідомлення позивача про це рішення.
Однак відповідне рішення відповідача суду не надано.
Водночас у відзиві на позовну заяву відповідач визнає факт припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2017 року.
У якості підстави для припинення пенсійних виплат відповідач покликається на наявність інформації, яка давала обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця проживання, отриману в результаті звірки даних з управліннями праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та Бахмутського району Донецької області.
22 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Бахмутського ОУ ПФУ з заявою про перерахунок пенсії.
Як свідчить витяг з додатку 2 до протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території м. Бахмут від 11 квітня 2017 року, ОСОБА_1 включена до списку внутрішньо переміщених осіб, якам з урахуванням перевірки фактичного місця проживання/перебування запропоновано відмовити в призначенні (поновленні) соціальних виплат. Підстава відмови - не підтвердження фактичного місця проживання (перебування).
Докази поновлення ОСОБА_1 пенсійний виплат суду не надані.
З приводу нарахування та виплати пенсії позивачу впродовж спірного періоду суд встановив такі обставини.
Ухвалами від 16 січня та 14 лютого 2020 року суд витребував у відповідача довідку про нараховану та фактично виплачену позивачу пенсію за період 01 березня 2016 року і до часу судового розгляду, а також витяг з ІКІС ПФУ: Підсистеми призначення та виплати пенсії щодо нарахування і виплати позивачу пенсії за період 01 березня 2016 року і до часу судового розгляду.
Як свідчить витяг з ІКІС ПФУ: Підсистеми призначення та виплати пенсії, ОСОБА_1 нарахована та фактично виплачена пенсія за період з 01 березня 2016 року по лютий 2017 року включно.
Згідно з довідкою Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ від 26 лютого 2020 року № 1163 за період з березня 2016 року по лютий 2017 року включно позичу виплачена пенсія по втраті годувальника в загальній сумі 16 068,08 грн (1 147,72 грн щомісячно).
Докази нарахування та виплати позивачу пенсії починаючи з 01 березня 2017 року суду не надані.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
IV. Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися сторони, які не застосував суд, мотиви їх незастосування. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.
03 травня 2018 року Верховний Суд прийняв рішення у зразковій справі № 805/402/18-а про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.
Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Ухвалюючи рішення за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 805/402/18-а, Верховний Суд вказав на такі сутнісні характеристики:
1) Ознаки типових справ:
Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі:
1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;
2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;
3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058);
4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).
2) Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права.
Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 1058.
Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.
Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
3) Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм.
Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1058 та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п. п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 в редакції на день прийняття цього рішення.
Взявши до уваги склад учасників спірних правовідносин, підстави та предмет спору, а також встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що справа, яка розглядається, відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верхового Суду у зразковій справі № 805/402/18-а.
Особливості провадження у типовій справі передбачені ст. 291 КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верхового Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, при розгляді цієї справи суд враховує висновки Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а та керується наведеними нижче правовими нормами.
Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
П. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України установлено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Рішенням від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Пічкур проти України», № 10441/06, §§ 51, 54, рішення від 07 листопада 2013 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою».
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Європейська соціальна хартія (переглянута), вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист (Частина І, п. 23).
У передмові до Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни Організації Об'єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2), яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Облік внутрішньо переміщених осіб регламентований ст. 4 Закону № 1706.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 4 Закону № 1706 для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ст. 7 Закону № 1706 установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) визначає сферу дії цього Закону, відповідно до якої, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Законі.
Виплата пенсії за минулий час врегульована положенням ст. 46 Закону № 1058.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Виплата пенсії визначена ст. 47 Закону № 1058, згідно з якою, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії установлені ст. 49 Закону № 1058.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
За правилами, наведеними у ч. 2 ст. 49 Закону № 1058, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - Порядок № 509).
Згідно з абз. 2 п. 1 Порядку № 509 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який видається внутрішньо переміщеній особі.
Абз. 1 п. 2 Порядку № 509 установлено, що для отримання довідки повнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто або через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Згідно з абз. абз. 3-4 п. 6 Порядку № 509 строк дії довідки становить шість місяців з дати її видачі.
У разі продовження дії обставин, що визначені в ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», строк дії такої довідки може бути продовжений на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до уповноваженого органу.
П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.
Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 9 вересня 2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.
V. Висновки суду за по суті позовних вимог.
Позивач стверджує, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії, виплату якої їй безпідставно припинено.
Отже, суть спору полягає у протиправних, на думку позивача, діях відповідача щодо припинення виплати пенсії.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд вважає, що для вирішення спору необхідно з'ясувати належність виконання відповідачем повноважень щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі та відповідність оскаржуваних дій відповідача ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України.
З приводу статусу внутрішньо переміщеної особи суд зазначає наступне.
Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону № 1706, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Суд зауважує, що прийняття Закону № 1706 спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в Законі № 1058.
Стосовно механізму виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам суд відзначає таке.
П. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком № 509.
Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
З приводу права на пенсійне забезпечення в Україні суд зазначає наступне.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом № 1058.
Ст. 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 визначені складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні; виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Цей перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом (п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058).
Суд встановив, що з 01 березня 2017 року Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ припинило виплату ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника за наслідками звірки даних з управліннями праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та Бахмутського району щодо фактичного місця проживання (перебування) внутрішньо переміщених осіб. Докази прийняття відповідачем рішення з цього питання суду не надані.
Водночас Закон № 1058 не передбачає такої підстави для припинення виплати пенсії.
Конституційний Суд України у Рішенні № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У справі «Пічкур проти України», № 10441/06, § 54, рішення від 07 листопада 2013 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
Таким чином, у цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника відбулося з підстав, передбачених ст. 49 Закону № 1058, і є наслідком прийняття пенсійним органом або судом відповідного рішення.
Наявність підстав для припинення виплати пенсії відповідач обґрунтовує посиланням на постанови Кабінету Міністрів України, що регламентують облік внутрішньо переміщених осіб та визначають порядок здійснення їм соціальних виплат.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Аргументи відповідача щодо повноважень Кабінету Міністрів України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, суд вважає безпідставними, оскільки, як свідчить зміст цих рішень, Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
При цьому згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанови Кабінету Міністрів України, на які покликається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які обмежують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, § 25, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 33, рішення від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини, суд дійшов висновку, що дії відповідача, які полягали у припиненні виплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника з 01 березня 2017 року, підлягають визнанню протиправними, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Висновок про протиправність дій Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ ґрунтується на тому, що вони не відповідають критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки вчинені не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності.
Позивач просить суд поновити її порушене право шляхом зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії, а також стягнути з відповідача на її користь заборгованість з 01 березня 2016 року.
Суд встановив, що за період з 01 березня 2016 року до 01 березня 2017 року відповідач виплатив позивачу пенсію по втраті годувальника; нарахування та виплата пенсії припинені з 01 березня 2017 року; докази поновлення пенсійних виплат суду не надані.
Враховуючи викладене та керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, а також нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії по втраті годувальника, яка виникла за період з 01 березня 2017 року до місяця поновлення пенсійних виплат.
Заперечуючи проти позовних вимог в частині виплати заборгованості з пенсії, відповідач покликається на відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України окремого порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за минулі періоди.
Ці доводи відповідача суд відхиляє з наступних міркувань.
П. 15 Порядку № 365 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» установлено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, у справі № 640/18720/18 визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Крім того, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, крім іншого, зважає на його ефективність в контексті ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод.
При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Суд відзначає, що виплата пенсії не належить до дискреційних повноважень відповідача, оскільки дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону а вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо виплати пенсії визначені Законом № 1058 і передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, а саме: виплатити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій відповідача, які полягали в припиненні виплати пенсії в період з 01 березня 2016 року до 01 березня 2017 року, а також позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з 01 березня 2016 року до 01 березня 2017 року не підлягають задоволенню, оскільки відповідач, довів належними та допустимими доказами факт виплати позивачу пенсії за цей період.
З огляду на те, що з 01 березня 2017 року Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ не лише не виплачувало, але й не нараховувало ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника, належним способом захисту порушеного права позивача є покладання на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити пенсію. Як наслідок, такий спосіб захисту як «стягнення заборгованості» в даному випадку застосуванню не підлягає, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є пенсією, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
VI. Щодо строку звернення до суду.
За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
Судом встановлено, що призначена позивачу пенсія по втраті годувальника виплачувалась їй щомісячно до лютого 2017 року включно, після чого її виплата була припинена.
Докази скасування протоколу про призначення позивачу пенсії суду не надані, позивач продовжує перебувати на пенсійному обліку в Бахмутсько-Лиманському ОУ ПФУ.
Відповідач не заперечує право позивача на пенсію, зазначає, що пенсійні виплати будуть відновлені після її особистого звернення з заявою про поновлення виплати пенсії та надання чинної довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верхового Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).
У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату з підстав, що не передбачені Законом № 1058.
Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17, а також у рішенні Верхового Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/420/18-а.
З наведених вище причин суд приходить до висновку, що підстави для поновлення строку звернення до суду за клопотанням позивача в даному випадку відсутні.
VIІ. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір позивачем не сплачений.
Ухвалою від 16 січня 2020 року суд задовольнив клопотання позивача та відстрочив їй сплату судового збору у сумі 768,40 грн за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі.
Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, заявлених позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Суд задовольнив вимоги позивача як в частині визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, так і в частині зобов'язання його чинити певні дії, а тому судовий збір у сумі 768,40 грн підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 42172734, місцезнаходження: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості з пенсії по втраті годувальника - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним дії Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, які полягали у припиненні виплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника з 01 березня 2017 року.
3. Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника.
4. Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за віком за період з 01 березня 2017 року до місяця поновлення пенсійних виплат.
5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 42172734; місцезнаходження: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35) на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030160) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
6. Рішення суду в частині присудження виплати пенсії підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.
7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 3 Розділу VІ «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії такого карантину.
10. Повне судове рішення складено 19 травня 2020 року.
Суддя Т.О. Кравченко