Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 листопада 2020 р. Справа№200/6777/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення комісії Управління з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, які мешкають на території м. Бахмут про відмову у призначенні позивачці, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , державної допомоги на дітей одиноким матерям від 20.11.2018 року №125;
зобов'язати Управління поновити позивачці, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20 листопада 2018 року нарахування даної допомоги та виплатити їй заборгованість по зазначеній вище соціальній допомозі за період, починаючи з моменту її припинення, тобто з 20 листопада 2018 року;
визнати протиправним та скасувати Розпорядження начальника УПСЗН Бахмутської міської ради від 28.11.2018р. про відмову позивачці, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні допомоги на дітей одиноким матерям;
зобов'язати Управління відновити нарахування та виплатити позивачці, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість по державній допомозі при народженні дитини, починаючи з моменту припинення, тобто з 20 листопада 2018 року.
зобов'язати Управління відновити нарахування та виплатити позивачці, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 заборгованість по державній допомозі при народженні дитини, починаючи з моменту припинення, тобто з 20 листопада 2018 року з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини страхових виплат у зв'язку з порушенням строків їх виплати із урахуванням компенсації, яка провадиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. №2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабміну від 21.02.2001 р. №159;
допустити негайне виконання рішення суду у межах стягнення суми за один місяць.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що згідно довідки тимчасово переміщеної особи від 11.04.2017р. № 1419107239 позивачка та її дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є внутрішньо переміщеними особами. 20 листопада 2018р. на засіданні комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, які мешкають на території м. Бахмут, було розглянуто питання призначення допомоги на дітей одиноким матерям ОСОБА_1 з урахуванням актів обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та прийнято рішення про відмову у призначенні заявниці допомоги на дітей одиноким матерям з 01.10.2018. Згідно розпорядження начальника УПСЗН Бахмутської міської ради від 28.11.2018р. позивачці допомогу на дітей одиноким матерям на підставі вказаної вище виписки з протоколу комісії від 20.11.2018р. вирішено не призначати. Вказана інформація підтверджується листом Управління від 06.07.2020 №01-1792, наданого на адвокатський запит від 30.06.2020р. Ураховуючи зазначене вище позивач вважає, що такі дії Управління є протиправними та такими, що позбавляють її конституційного права на отримання державної допомоги одиноким матерям та звертається до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 27.07.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні діїі відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено засідання по справі на 18.08.2020 року.
Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що 30.10.2018 року в черговий раз Позивач звернувся до Управління із заявою про призначення допомоги на дітей одиноким матерям. 08.11.2018 соціальними інспекторами Управління на виконання вказаного Порядку-365 була відвідана адреса, яку Позивач зазначила у своїй заяві як адресу фактичного місця проживання ( АДРЕСА_1 ) та складений акт, відповідно до якого за даною адресою Позивач була відсутня, факт сумісного проживання дитини з матір'ю підтверджено не було, телефонний зв'язок з заявником був відсутній. Державними соціальними інспекторами було залишено письмове повідомлення про відвідування зазначеної адреси та про необхідність з'явитись до Управління у 3-денний робочий термін. Протягом трьох робочих днів Позивач до Управління не з'явився про що 13.11.2018 року соціальними інспекторами було повторно складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. На підставі вищевикладеного рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам на території міста Бахмут від 20.11.2018 року в призначенні допомоги на дітей одиноким матерям Позивачу було відмовлено.
З приводу допомоги при народженні дитини, відповідач зазначив, що всі кошти отримані позивачем, про що надав відповідний доказ.
Ухвалою суду від 27.09.2020 року витребувано у Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради довідку з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини з моменту призначення і до закінчення виплат. Розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 22.10.2020 року закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,- до судового розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянкою України, у період з 29 вересня 2015 року по 11 квітня 2017 року перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (далі - Управління, відповідач по справі) за адресою вул. Сибірцева. 25/17 м. Бахмут Донецької області та з 11.04.2017 року по 20.11.2018 року за адресою АДРЕСА_1 та отримувала в цій установі державну допомогу на дітей одиноким матерям в порядку та розмірі передбаченому законом.
Рішенням від 12.10.2015 року призначено ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини.
Згідно до довідки переселенця від 11.04.2017р. № 1419107239 та № 1419107239 позивачка та її дочка ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 с внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно Довідки від 17.10.2018 року, ОСОБА_1 отримує щомісячну грошову допомогу при народженні 1-єї дитини.
30.10.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення допомоги одиноким матерям.
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 08.11.2018 року, ОСОБА_1 за власною адресою не відчинила.
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 13.11.2018 року, ОСОБА_1 на момент перевірки знаходилась за власною адресою, ОСОБА_2 (за адресою була відсутня).
20 листопада 2018р. на засіданні комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, які мешкають на території м. Бахмут. розглянуто питання призначення допомоги на дітей одиноким матерям ОСОБА_1 з урахуванням актів обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та прийнято рішення про відмову у призначенні заявниці допомоги на дітей одиноким матерям з 01.10.2018.
Як вбачається з Витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут від 20.11.2018 року № 125 з питань призначення (відновлення) державної допомоги згідно ЗУ від 21.11.1992 № 2811 «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території м. Бахмута з 01.10.2018 року ОСОБА_1 , - відмовлено.
Розпорядженням начальника УПСЗН Бахмутської міської ради від 28.11.2018р. позивачці допомогу на дітей одиноким матерям на підставі вказаної вище виписки з протоколу комісії від 20.11.2018р. вирішено не призначати.
Вказана інформація підтверджується листом Управління від 06.07.2020 №01-1792, наданого на адвокатський запит від 30.06.2020р.
Згідно Довідки про отримання допомоги при народженні дитини № 1437 від 12.10.2020 року, ОСОБА_1 отримала допомогу з 01.08.2015 року по 31.08.2018 року в загальному розмірі 41 280, 00грн. В серпні 2015 року було нараховано 10320, 00 грн., з вересня 2015 року по серпень 2018 року (включно) було нараховано по 860, 00грн. Загальна сума одержаних коштів - 41280, 00грн.
Щодо строку звернення до суду слід зазначити наступне.
За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Як вбачається з матеріалів справи Позивач дізнався про порушення своїх прав згідно листа від 06.07.2020 року №01-1792.
Виходячи з вищевикладеного суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII).
Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з частиною першою статті 1 Закон № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Статтею 5 зазначеного Закону на органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника) покладений обов'язок призначення та виплати всіх видів державної допомоги сім'ям з дітьми.
Щодо допомоги при народженні дитини.
Частинами 1 і 4 ст. 1 Закону України № 2811 передбачено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2811-XII визначено, що відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога при народженні дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 2811-XII встановлено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 вказаного Закону передбачено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Приписами ст. 11 Закону № 2811-XII передбачено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.
Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.
Також статтею 11 Закону № 2811-XII передбачено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Вказані приписи Закону № 2811-XII кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).
Статтями 22 і 23 Закону № 2811-XII встановлено, що одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги.
Суми державної допомоги, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім'ї, приховування обставин, що впливають на виплату державної допомоги тощо), стягуються згідно з законом.
Органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, мають право перевіряти матеріальний стан сімей з дітьми.
Рішення органу, що призначає і здійснює виплату державної допомоги, може бути оскаржено у вищестоящих органах виконавчої влади або у судовому порядку.
Відповідно п. 13 Порядку № 1751, допомога при народженні першої та кожної наступної дитини, яка народилася після 30 червня 2014 р., надається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.
Як вже було зазначено вище, згідно Довідки про отримання допомоги при народженні дитини № 1437 від 12.10.2020 року, ОСОБА_1 отримала допомогу на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01.08.2015 року по 31.08.2018 року в загальному розмірі 41 280, 00грн. В серпні 2015 року було нараховано 10320, 00 грн., з вересня 2015 року по серпень 2018 року (включно) було нараховано по 860, 00грн. Загальна сума одержаних коштів - 41280, 00грн.
Таким чином допомога при народженні дитини ОСОБА_2 сплачена позивачу в повному обсязі. Крім цього суд зауважує, що період сплати допомоги при народженні дитини, який дорівнює 36 місяців, починався з моменту призначення виплат (серпень 2015 року) та закінчився у серпні 2018 року (включно). Таким чином вказаний період сплинув до моменту припинення виплат, що вказаний позивачем у позовній заяві.
Відповідно позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.
Крім цього позовні вимоги щодо зобов'язання відновити нарахування та виплатити позивачці заборгованість по державній допомозі при народженні дитини, починаючи з моменту припинення, тобто з 20 листопада 2018 року з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини страхових виплат у зв'язку з порушенням строків їх виплати із урахуванням компенсації, яка провадиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. №2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабміну від 21.02.2001 р. №159 задоволенню не підлягають як похідні.
Щодо допомоги одиноким матерям.
Право, умови, розмір, підстави припинення (зупинення) допомоги на дітей одиноким матерія визначено розділом V-A Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"
Статтею 18-1 Закону 2811 визначено, що право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами і в установленому законодавством порядку, відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Статтею 18-2 Закону передбачено, що допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.
Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених цим Законом.
Згідно статті 18-3 Закону 2811 допомога на дітей одиноким матерям, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, а також вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.
Статтею 18-4 Закону 2811 передбачено, що виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду; скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.
Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) призупиняється у разі: тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового працевлаштування дитини.
У разі припинення дії обставин, передбачених частиною другою цієї статті, виплата допомоги поновлюється за письмовою заявою отримувача допомоги до органу, який призначає допомогу, з місяця, що настає за місяцем, в якому припинилася дія зазначених обставин.
Припинення або призупинення виплати допомоги здійснюється на підставі відомостей про обставини, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, з місяця, що настає за місяцем, в якому було виявлено зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.
Згідно п. 33 Порядку 1751 право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, яка (який) не одержує на них пенсію в разі втрати годувальника, соціальну пенсію або державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю".
Положеннями п. 34 Порядку у редакції, що діяла на час звернення до суду з даним позовом та діє на даний час, передбачено, що допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матерям (батькам) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.
Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. До складу сім'ї особи, що звертається за призначенням зазначеної допомоги, включаються чоловік (дружина); рідні, усиновлені та підопічні діти віком до 18 років, а також діти віком до 23 років, які навчаються за денною формою у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.
Пунктом 35 Порядку № 1751 передбачено, що для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу соціального захисту населення подаються такі документи: 1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документ про народження, виданий компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку; 3) копія свідоцтва про народження дитини; 4) довідка про реєстрацію місця проживання матері та дитини. У разі неможливості одержати таку довідку допомога призначається на підставі висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї, наданого центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, із зазначенням факту проживання дитини з матір'ю. Якщо дитина навчається за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не перебуває на повному державному утриманні, подається довідка про реєстрацію місця проживання матері та довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування (навчання) дитини.
Відповідно до п. 36 Порядку № 1751 допомога на дітей одиноким матерям призначається з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця по місяць досягнення дитиною 18-річного віку (якщо діти навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I - IV рівня акредитації, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років) включно.
Допомога виплачується протягом шести календарних місяців.
З системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що для громадян України єдиною обов'язковою умовою, яка надає право на отримання вказаної державної допомоги, є виховання та проживання у сім'ї неповнолітньої дитини.
Як встановлено судом, відповідач відмовив позивачу у призначенні допомоги на дітей одиноким матерям згідно із заявою від 30.10.2018 року на підставі виписки з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території м.Бахмут від 20.11.2018 року №125 (не підтверджено фактичне місце проживання дитини). Проте, ця обставина за Законом № 2811-XII не позбавляє позивача та її дитину права на отримання допомоги.
Суд вважає помилковим висновок відповідача про те, що відсутність вдома дитини позивача - ОСОБА_2 (як зазначено в Акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 25.10.2019 року) є непідтвердженням фактичного місця проживання дитини та позбавляє її права на отримання вказаних соціальних допомог виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач та її малолітня дитина, є громадянами України, мають такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, допомоги на дітей одиноким матерям, державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім'ї за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Суд зазначає, що статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.
Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Вказаний Закон, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 4 зазначеного Закону визначається, що облік внутрішньо переміщених осіб шляхом видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Підставою для взяття на облік такої особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивач у встановленому чинним законодавством порядку взята на облік як внутрішньо переміщена особа.
Згідно з пунктом 54 Порядку № 1751 у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення.
Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і не може обмежуватися в залежності від місця проживання. Крім того, нормами чинного законодавства не передбачена така умова у призначенні допомоги при народженні дитини, виплати допомоги одинокій матері та допомоги малозабезпеченій сім'ї як відсутність за зареєстрованим місцем проживання.
Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Таким чином, суд зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Правову позицію, що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили викладено у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73764182).
Окрім того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року № 826/12123/16 (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року) положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 5 листопада 2014 р. №637 визнано нечинними, оскільки останні не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.
Таким чином, враховуючи встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили обставини щодо не відповідності положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. № 365 правовим актам вищої юридичної сили, суд не приймає посилання представника відповідача на вказані нормативно-правові акти.
З урахуванням викладеного, суд наголошує, що позивач та її неповнолітня дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім'ї якого виховуються та проживає малолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Зважаючи на вищевикладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення від 20.11.2018 року Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про відмову в наданні державної допомоги на дітей одиноким матерям та Розпорядження начальника УПСЗН Бахмутської міської ради від 28.11.2018р., яким вирішено не призначати ОСОБА_1 допомогу на дітей одиноким матерям на підставі виписки з протоколу комісії від 20.11.2018р. прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідних рішень.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача поновити та виплатити позивачу заборгованість з державної допомоги на дітей одиноким матерям та соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям з 20 листопада 2018 року, суд зазначає наступне.
Для призначення вищезазначеної державної допомоги на дітей одиноким матерям необхідно надання відповідного переліку документів, до якого входять також документи про майновий стан заявника, зазначені види допомоги призначаються з моменту звернення та на певний період часу. Рішення, щодо призначення або відмови у призначенні даних видів допомоги приймає відповідний орган розглянувши відповідний пакет документів.
В матеріалах справи відсутня заява позивача про призначення соціальної допомоги на дітей одиноким матерям. Таким чином не можливо встановити чи надані усі документи та чи відповідають вони тим вимогам які передбачені Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" для призначення державної соціальної допомоги.
Суд зазначає наступне, частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вважає, що заявлені позовні вимоги в частині зобов'язання поновлення та виплати державної допомоги на дітей одиноким матерям не підлягають задоволенню, оскільки саме прийняття рішення про призначення відповідного виду державної соціальної допомоги, є виключним повноваженням відповідача та є його дискреційними повноваженнями і суд захищаючи права та свободи позивача не може перебирати на себе функції інших органів державної влади та втручатися в делеговані повноваження.
Окрім того, суд зазначає, що поновленню підлягають ті виплати, які вже були призначені, в даній же справі розглядається питання щодо правомірності відмови відповідача у призначенні спірних соціальних виплат.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
В контексті викладеного, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 30 жовтня 2018 року про призначення державної соціальної допомоги на дітей одинокій матері, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.
Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, відсутні підстави для допуску негайного виконання рішення, оскільки суд не зазначає конкретні суми, а зобов'язує відповідача вчинити дії з поновлення нарахування та виплати пенсії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок позивача та бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись положеннями КАС України, -
Адміністративний позов, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (вул. Б. Горбатова, 57, м. Бахмут, Донецька область, 84500, ЄДРПОУ 25953178) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Управління з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, які мешкають на території м. Бахмут від 20.11.2018 року №125 про відмову у призначенні позивачці, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , державної допомоги на дітей одиноким матерям.
Визнати протиправним та скасувати Розпорядження начальника УПСЗН Бахмутської міської ради від 28.11.2018р., яким вирішено не призначати ОСОБА_1 допомогу на дітей одиноким матерям на підставі виписки з протоколу комісії від 20.11.2018р.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення державної соціальної допомоги одиноким матерям згідно заяви від 30.11.2018 року, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (вул. Б. Горбатова, 57, м. Бахмут, Донецька область, 84500, ЄДРПОУ 25953178) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Стойка