Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 листопада 2020 р. Справа№200/5042/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Голошивця І.О., при секретарі судового засідання - Шташаліс О.О., за участю представника позивача - Шаповал О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення судових витрат.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , як члену сім'ї померлого під час проходження в зоні Антитерористичної операції військової служби ОСОБА_2 , посвідчення "Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видати ОСОБА_1 , як члену сім'ї померлого під час проходження в зоні Антитерористичної операції військової служби ОСОБА_2 , посвідчення "Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби", з урахуванням висновків суду;
- стягнути, через Державну казначейську службу України з Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 10089,60 грн.
Позов вмотивовано тим, що син позивача - ОСОБА_2 проходив службу у правоохоронних органах спеціального призначення, а тому позивач як член сім'ї загиблого підпадає під дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і має право на отримання посвідчення «Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби».
Представник відповідача 1 відзив на адміністративний позов не надав. До суду було надано клопотання, в якому зазначено, що ОСОБА_2 не був військовослужбовцем, а отже не підпадає під дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Просив замінити відповідача по справі на належного - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.
Представник відповідача 2 надав до суду відзив, який обґрунтований тим, що ОСОБА_2 під час проходження служби мав спеціальний статус працівника міліції, а не військовослужбовця. На ОСОБА_1 не розповсюджуються та не можуть бути застосовані норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Представник третьої особи 2 надав письмові пояснення, з яких вбачається, що ОСОБА_2 перебував у службових відносинах не з ГУ МВС України, а з Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. Таким чином, саме ліквідаційна комісія наділена повноваженнями щодо вирішення всіх спірних питань та виконання зобов'язань, які виникли в результаті працівників підрозділу міліції, який ліквідується.
Представник третьої особи 3 надав письмові пояснення, з яких вбачається, що на ОСОБА_1 не розповсюджуються дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з чим позивач не має права на отримання посвідчення за формою, встановленою постановою КМУ від 28.05.1993 № 379.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.07.2020.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.07.2020 відкладено розгляд справи на 04.08.2020.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.08.2020 залучено у якості другого відповідача по справі - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та відкладено розгляд справи на 10.09.2020.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2020 закрито підготовче провадження за адміністративним позовом та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.09.2020.
23.09.2020 розгляд справи відкладено до 28.09.2020 для надання додаткових доказів.
28.09.2020 розгляд справи відкладено до 07.10.2020 для надання додаткових доказів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.10.2020 розгляд справи відкладено на 05.11.2020 для надання додаткових доказів.
05.11.2020 розгляд справи відкладено до 17.11.2020 для надання додаткових доказів.
Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 18.07.2016 у справі № 241/1390-16-ц встановлено факт загибелі ОСОБА_2 при виконанні службових обов'язків, визначених Законом України «Про боротьбу с тероризмом», при захисті територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції 15.07.2014 на території міста Горлівка Донецької області.
З 15.07.2014 на підставі наказу ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 16.06.2016 № 6о/с рядового міліції ОСОБА_2 , який обіймав посаду міліціонера взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, виключено зі списків особового складу за смертю.
22.09.2016 видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 28.05.2002.
В січні 2020 року ОСОБА_1 подав заяву до Донецького обласного військового комісаріату про видачу посвідчення про право користування пільгами членів сім'ї військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
26 березня 2020 року Донецьким обласним військовим комісаріатом відмовлено у видачі вказаного свідоцтва з тих підстав, що дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на позивача, оскільки його син проходив службу в органах міліції та не був військовослужбовцем.
Суд зазначає, що вказані обставини були встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду № 200/5209/20-а та відповідно до ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” № 2233-XII від 25.03.1992, щодо військового обов'язку, громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно з ч. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Форма та порядок видачі таких посвідчень встановлена постановою Кабінета Міністрів України «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 № 379.
Так пунктом 1 даної Постанови встановлено, що посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками № 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.
За приписами ч. 1 ст. 16 Закону України “Про Збройні Сили України”, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків військової служби.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII, дія цього закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, зокрема із числа правоохоронних органів спеціального призначення, у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
Судом встановлено, що син позивача - ОСОБА_2 обіймав посаду рядового міліціонера взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, проходив службу в зоні Антитерористичної операції.
При визначенні статусу батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області суд виходив з наступного.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-ХІІ, (чинного на день загибелі ОСОБА_2 ), міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; державної автомобільної інспекції; міліції охорони; судової міліції спеціальної міліції; внутрішньої безпеки; особливого призначення.
Згідно з цією нормою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.05.2014 №447 затверджено Положення про підрозділи міліції громадської безпеки особливого призначення (далі - Положення № 447), дія якого поширювалась на батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.
Пунктом 1 Положення № 447 встановлено, що відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про міліцію» підрозділ міліції громадської безпеки особливого призначення (далі - підрозділ) є структурним підрозділом головних управлінь, управлінь МВС України в областях та місті Києві (далі - ГУМВС, УМВС).
Пунктом 5.2 Положення № 447 встановлено, що за рішенням Міністра внутрішніх справ України або його заступників підрозділ тимчасово передислоковується в іншу адміністративно-територіальну одиницю для участі в невідкладних заходах щодо забезпечення громадського порядку, припинення групових порушень громадського порядку та масових заворушень, проведення заходів, спрямованих на розшук і затримання осіб, які підозрюються в скоєнні кримінальних правопорушень, озброєних та інших злочинців, які становлять суспільну небезпеку, звільнення заручників, припинення діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій на території України, а також заходів, пов'язаних із припиненням терористичної діяльності.
За приписами пункту 6.1 Положення № 447, особовий склад підрозділу комплектується відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, та інших нормативно-правових актів.
З аналізу змісту наведених норм вбачається, що батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області відносився до правоохоронних органів особливого призначення.
В матеріалах справи наявний військовий квиток ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 28.10.2002, що свідчить про те, що загиблий був військовозобов'язаним.
Крім вищевикладеного, суд вважає необхідним звернути увагу на дію особливого періоду під час несення служби ОСОБА_2 . При цьому, визначення поняття "особливого періоду" наведене у Законах України від 21.10.1993 за № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 за № 1932-XII "Про оборону України" (надалі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Відповідно до витягу з наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області № 162 о/с дск від 03.06.2017, ОСОБА_2 було відряджено для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення АТО.
Відповідно до довідки ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 11.12.2017 №18478/Бр, ОСОБА_2 дійсно в період з 03.06.2014 по 15.07.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
За таких обставин, з системного аналізу вищенаведених норм законодавства та обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 має бути прирівняний до громадян із числа військовозобов'язаних, зокрема із числа правоохоронних органів спеціального призначення, які в особливий період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні з іншими військовослужбовцями.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що відповідач 1 у спірних правовідносинах порушив право позивача на отримання посвідчення, як члену сім'ї померлого під час проходження в зоні Антитерористичної операції військової служби ОСОБА_2 , а саме посвідчення "Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби".
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вбачає достатньо підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в цій частині.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до приписів Закону України «Про судовий збір».
Крім того, як вбачається з матеріалів справі, 10.01.2019 між ОСОБА_1 та адвокатом Шаповал О.В., був укладений договір № 6/19 про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат відноситься:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до Додатку 1 до договору № 6/19 був встановлений тариф на послуги адвоката у процентному відношенні.
Згідно з наданим до суду замовленням на надання правових/правничих послуг № 4-6/19 від 04.05.2020, актом наданих послуг № 4-6/19 від 04.05.2020, рахунком-фактурою № 6-4/19 від 04.05.2019, загальна вартість правничих послуг у даній справі склала 10089,60 грн.
Отже, відповідно до ст. 139 КАС України суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу та сплату судового збору у загальному розмірі 10089,60 грн., та оскільки судом встановлені протиправні дії саме Донецького обласного військового комісаріату, суд вважає що судові витрати повинні бути стягнуті саме з відповідача 1.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення судових витрат - задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) щодо відмови у видачі ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_5 ), як члену сім'ї померлого під час проходження в зоні Антитерористичної операції військової служби ОСОБА_2 , посвідчення "Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) видати ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_5 ), як члену сім'ї померлого під час проходження в зоні Антитерористичної операції військової служби ОСОБА_2 , посвідчення "Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби", з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецького обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНКОПП: НОМЕР_5 ) витрати на правничу допомогу у сумі 10089 (десять тисяч вісімдесят дев'ять) гривень 60 копійок.
Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 17 листопада 2020 року.
Повний текст рішення складено відповідно до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець