25 листопада 2020 року Справа № 160/2950/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконуючого обов'язки начальника Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області ДСУ з безпеки на транспорті Іонова Сергія Вікторовича, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
16.03.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконуючого обов'язки начальника Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області ДСУ з безпеки на транспорті Іонова Сергія Вікторовича (далі - відповідач-1), Державної служби України з безпеки (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати індивідуальний акт у вигляді постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 188050 від 05.03.2020.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що відповідачем винесено постанову, якою застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф, вказана постанова прийнята з порушенням норм діючого законодавства. Крім того, транспортний засіб, щодо якого встановлено порушення перебуває у користуванні іншої особи. Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просив суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 20.03.2020 відкрито провадження у справі № 160/2950/20 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
17.04.2020 на адресу суду від представника відповідача-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оскаржувану постанову прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки 21.01.2020 під час перевірки транспортного засобу позивача було встановлено порушення режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_2 , згідно тахокарти за 17.01.2020, що є порушенням п. 4.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 витребувано від позивача належним чином завірені докази по справі.
20.05.2020 ухвалою суду витребувано від відповідача-1 належним чином завірені докази.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 було залучено до участі у справі № 160/2950/20 в якості другого відповідача - Державну службу України з безпеки на транспорті.
07.09.2020 на адресу суду від представника відповідача-2 надійшла заява, в якій було підтримано доводи викладені у відзиві відповідача-1 та зазначено про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію.
Так, 21.01.2020 на підставі Щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Управління Укртрансбезпеки у Харківській області та направлення на перевірку № 018945 від 21.01.2020, співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Харківській області проводилась рейдова перевірка на 516 км. автомобільної дороги М-03 «Київ-Харків-Довжанський».
Відповідно до п. 3, 4 Порядку № 422, був зупинений транспортний засіб марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 .
За наслідками проведеної перевірки виявлено факт перевезення вантажу згідно ТТН № 77 від 21.01.2020 транспортним засобом з порушенням режиму праці та відпочинку водія, що є порушенням ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме водій ОСОБА_2 згідно тахокарти за 17.01.2020 керував транспортним засобом понад 4 год. без 45 хв. перерви для харчування та відпочинку передбаченої п. 4.1 Порядку про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010.
За цим фактом 21.01.2020 складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 188761.
Означений акт перевірки став підставою для винесення постанови № 188050 від 05.03.2020 про застосування адміністративно-господарського штрафу, згідно до якої власнику транспортного засобу - ОСОБА_1 нараховано штраф за порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» в сумі 340,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-ІІІ). Так, цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до ч. 11 ст. 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
За приписами ч. 3 ст. 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі - Положення № 103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення № 103).
Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до п. 3 Порядку № 1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема: додержання водієм режиму праці та відпочинку
Відповідно до п. 20 Порядку № 1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Згідно з п. 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом).
Відповідно до абзацу восьмого частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів - штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Надаючи оцінку обставинам, на які безпосередньо посилається позивач у своєму адміністративному позові, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб'єктом юридичної відповідальності згідно абз. 8 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 є автомобільний перевізник.
За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Судом встановлено, що станом на день проведення перевірки та складання відповідного акту про виявлене порушення № 188761 від 21.01.2020, на підставі якого винесено оскаржувану постанову, власником зазначеного транспортного засобу є ОСОБА_1 , водночас відповідно до товарно-транспортної накладної № 77 від 21.01.2020 автомобільним перевізником вантажу є ФОП ОСОБА_3 .
З урахуванням визначеного, слід зазначити, що наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363). Згідно з розділом 1 Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов'язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника, у даному випадку у товарно-транспортній накладні визначено перевізника - ФОП ОСОБА_3 , проте, даний факт було проігноровано посадовими особами Укртрансбезпеки під час перевірки.
За змістом ч. 2 ст. 801 Цивільного кодексу України витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.
Отже, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позивач в розумінні вимог Закону № 2344-ІІІ в межах спірної ситуації не є автомобільним перевізником, а отже не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у зв'язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу згідно абз. 8 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону, не має.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі № 806/1450/16 (провадження № К/9901/22072/18).
Крім викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови стала тахокарта за 17.01.2020, відповідно до якої було встановлено, що водій - ОСОБА_2 керував транспортним засобом понад чотири години без 45 хвилинної перерви на харчування та відпочинок, разом з тим, є незрозумілим факт винесення оскаржуваної постанови за порушення, що мало місце 21.01.2020, з використанням тахокарти за 17.01.2020.
Більш того, слід наголосити, що матеріали справи містять копію тахокарти за 21.01.2020, з якої не вбачається порушень ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», про що також свідчить відбиток штемпелю на діаграмному диску тахографа щодо відсутності порушень.
Отже, виходячи з проаналізованих норм права та встановлених обставин справи, суд не погоджується з доводами відповідачів про правомірність оскаржуваної постанови, оскільки застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до оскаржуваної постанови є безпідставним.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
При вирішенні питання про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою, суд виходить з таких приписів статей 134, 139 КАС України.
Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатом Жуковим Вадимом Володимировичем договір про надання правової допомоги № 7/1-2020 від 05.03.2020.
Згідно п. 1.1 зазначеного Договору Клієнт оплачує, а Адвокат бере на себе зобов'язання надавати Клієнту усні та письмові консультації, роз'яснення та висновки, складати проекти процесуальних документів необхідних для належного виконання Адвокатом зобов'язань, відповідно до умов даного договору.
Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження здійснення судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги, позивачем надано до суду: договір про надання правової допомоги № 7/1-2020 від 05.03.2020; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1017987 від 06.03.2020; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 4538 від 07.11.2019.
Завірені копії вищезазначених документів долучені до матеріалів справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
Таким чином, на переконання суду, позивачем не надано належних в розумінні ст. 73 КАС України доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору суд виходив з такого.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням заявленої позивачем однієї позовної вимоги майнового характеру, останнім при зверненні до суду з цим позовом мало бути сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн.
Отже, безпосередньо ця сума судових витрат у вигляді сплати судового збору і має бути відшкодована позивачу шляхом стягнення її з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього.
Відносно розподілу іншої частини судових витрат, понесених позивачем у вигляді надмірно сплаченої суми судового збору, суд зазначає, що питання про повернення цих судових витрат вирішується відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» на підставі відповідного клопотання особи, яка надмірно сплатила судовий збір, проте станом на час розгляду справи таке клопотання від позивача не надходило, тому на теперішній час повернення таких витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконуючого обов'язки начальника Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області ДСУ з безпеки на транспорті Іонова Сергія Вікторовича, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 188050 від 05.03.2020.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення суду складений 25 листопада 2020 року.
Суддя А. Ю. Рищенко