вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" листопада 2020 р. Справа№ 905/183/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
секретар судового засідання: Яценко І.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 10.11.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 03.06.2020 (повний текст складено - 09.06.2020)
у справі №905/183/20 (суддя - Пукшин Л.Г.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський
металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення штрафу в розмірі 1 694, 996, 36 грн
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії Донецька залізниця акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач, Залізниця) про стягнення штрафу в розмірі 1 694 996, 36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач під час здійснення перевезення вантажу залізничним транспортом, порушив взяті на себе зобов'язання, здійснивши доставку вантажу на адресу позивача з допущенням прострочення термінів доставки, що підтверджується залізничними накладними.
Господарським судом Донецької області за клопотанням відповідача вирішено позовні вимоги за залізничними накладними, перевезення вантажу по яким здійснювалось залізничним сполученням від станцій регіональних філій "Південно-Західна залізниця", "Львівська залізниця", "Одеська залізниця", "Південна залізниця", "Придніпровська залізниця", акціонерного товариства "Українська залізниця" до відповідних станцій регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" виділити в самостійне провадження - справа №905/183/20. Вимоги за залізничними накладними, перевезення вантажів за якими здійснювалось в межах регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", залишені в провадженні №905/1945/19. Справу №905/183/20 передано на розгляд Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №905/183/20 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача штраф за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 1 644 692, 22 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 24 670, 38 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що вантаж доставлено позивачу поза межами термінів доставки вантажу, які визначені ст. 41 Статуту залізниць та Правилами обчислення термінів доставки вантажу. При цьому, відповідачем контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Залізниця звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №905/183/20, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині, розрахованій в апеляційній скарзі. Зменшити розмір штрафу до 5% від оскаржуваної суми. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати по сплаті судового збору.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі, ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції винесено оскаржуване рішення за відсутності доводів, викладених у відзиві на позов. Водночас, господарським судом не було встановлено, що відповідач не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від Залізниці обставин.
Скаржник зазначив, що стягувана сума штрафу, позбавить Залізницю, як стратегічного перевізника військових вантажів, оборотних коштів, що в свою чергу нанесе суттєву шкоду бюджету об'єкта державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Окрім того, до апеляційної скарги скаржником долучено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, обґрунтоване запровадженням карантину на території України.
Також, відповідач просить долучити до матеріалів справи додаткові докази та врахувати їх при винесенні судового рішення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження у справі №905/183/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.10.2020.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Зазначеною вище ухвалою суду, зупинено дію оскаржуваного рішення до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду цієї справи.
Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу Залізниці не подав.
13.10.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної до розгляду на 13.10.2020, обґрунтоване погіршенням епідеміологічної ситуації в Україні.
У зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, розгляд справи №905/183/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020, призначений на 13.10.2020 - не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 справу №905/183/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.11.2020.
У судове засідання 10.11.2020 учасники справи представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У судовому засіданні 10.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, у червні 2019 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" зі станції регіональних філій "Південно-Західна залізниця", "Львівська залізниця", "Одеська залізниця", "Південна залізниця", "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" здійснено доставку вантажу, одержувачем яких було Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", згідно наступних залізничних накладних:
№33464710, №33480815, №33482829, №33482845, №33482894, №33483249, №33483470, №33483553, №33484130, №33484155, №33485384, осн. №33485384, дос. №33562448, №33487976, №33492224, №33493131, №33497710, №33504275, №33510900, №33525478, №33531765, №33540410, №33558479, №33565987, №33579004, №33584665, №33586140, №33588930, №33594268, №33594409, №33602103, №33605916, №33605924, №33606005, №33606039, №33611948, № 33611963, № 33613183, №33613233, №33615626, №33621400, №3622234, №33622713, №33623240, №33627688, №33634015, №33634403, №33635533, №33635640, №33635665, №336356673, №33635707, №33635913, №33636481, №33636846, №33637356, №33637448, №33637562, №33637786, №33637828, №33637836, №33637893, №33637950, №33637968, №33637976, №33637992, №33638016, №33638057, №33638198, №33638552, № 33638586, №33638636, №33638750, №33639360, № 33639501, № 33639535, №33639576, №33639592, №33639600, №33639618, №33712431, №33714338, №33714403, №33729443, №33730292, №33760646, №33760687, №33761057, №33761115, №33766809, №33787581, №33805417, №33806688, №33822354, №33823279, №33824103, №33824129, №33824152, №33824541, №33824558, осн. №33831736, дос. №33903642, №33850405, №33850496, №33850546, №33854175, №33867177, №38856639, осн. №38859690, дос. №46402574, №39035639, №39072293, №39107354, №39121215, №39155650, осн. №39160114, дос. №33652173, №39160742, №39161773, №39161872, №39290697, №39414842, № 39414859, №41042490, №41787771, №41845694, №42050138, №42076232, №42081562, №42109819, №42128249, №42155002, № 2274720, №42291088, №42308502, №42324046, №42325498, №42325530, №42328468, №42356600, №42400952, №42400960, №42400978, №42400986, №42400994, №42401000, №42401018, №42401026, №42401034, №42476739, №42526160, №42526178, №42536078, №42540401, №42545012, №42546564, №42605329, осн. №42681825, дос. №50320845, №42729384, №42880039, №42891614, №44728335, № 44766616, №44766632, №44775369, №44775641, №44789261, №44813905, №44814440, №44866655, №44869725, №44882827, №44883981, №44884039, №44916138, №44929313, №44929321, №44929347, №44958098, №44963395, №44963429, №44963437, №44963452, №46371886, №46372033, №46455093, осн. №46476032, дос. №46629457, дос. №46722948, осн. №46529418, дос. №46543153, осн. №46531679, дос. №46558235, дос. №46354410, №46531687, осн. №46535852, дос. №46683959, №46536769, №46538146, №46554499, №46564670, осн. №46593414, дос. №46623757, осн. №46625133, дос. №50023100, №46642765, осн. №46651014, дос. №46671475, осн. №46651055, дос. №46672788, осн. №46651071, дос. №46671715, осн. №46651089, дос. №46676904, №46652376, осн. №46652863, дос. №50023076, осн. №46684684, дос. №46745733, дос. №46704664, осн. №46685350, дос. №46690236, дос. №46690269, дос. №46690251, осн. №46686093, дос. №46695268, дос. №47013826, дос. №47099593, №46691838, осн. №46705745, дос. №46551750, дос. №46551768, №46708350, №46712279, осн. №46715348, дос. №46764098, дос. №46787727, №46737409, № 46745725, осн. №46746988, дос. №46764700, осн. №46747143, дос. № 46828091, дос. №46789863, осн. №46748240, дос. №46755625, осн. №46748315, дос. №46783817, осн. №46749263, дос. №46751707, №46752903, №46752911, №46752937, №46752945, №46752952, №46767034, осн. №46768933, дос. №46778239, №46779450, осн. №46781191, дос. №46803862, № 46783932, осн. №46783981, дос. №46806394, №46788279, №46788295, №46792933, №46795308, осн. №4680900, дос. №46831517, дос. №50178086, осн. №46812137, дос. №46855995, дос. №47190053, осн. №46812459, дос. №46844650, осн. №46812574, дос. №46723342, осн. №46812624, дос. №46842480, дос. №47164876, осн. №46822219, дос. №46856241, дос. №50157262, осн. №46823654, дос. №46868287, осн. №46824595, дос. №46857330, дос. №46837316, №46834438, № 46834446, № 46834453, №46834461, № 46834479, №46834628, №46838066, осн.№46848636, дос. №46880837, осн. №46848669, дос. №46880795, осн. №46848958, дос. №46878567, дос. №50191139, осн. №46849014, дос. №46907895, осн. №46849022, дос. №46904629, осн. №46849691, дос. №46895835, №46853792, №46853826, №46853834, осн. №46859658, дос. № 46964714, осн. № 46869350, дос. №46932877, дос. №46983771, осн. № 46875241, дос. №46946687, дос. №46844973, дос. №46954061, осн. №46876330, дос. №46957338, №46876629, №46876637, №46876660, осн. №46876678, дос. №50181015, №46876934, осн. №46909206, дос. №46999710, осн. №46911293, дос. №50157221, осн. №46911699, дос. №46925368, № 46935110, № 46935136, №46935169, осн. №46941183, дос. №46986063, осн. №46941472, дос. №46997045, осн. №46941548, дос. №47016514, №46942983, №46943056, №46943726, №46951802, №46991881, №47010673, №47010707, №47018601, №47018734, №47018874, №47018973, №47029129, №47040480, №47041546, осн. №47048814, дос. №50197540, №47058086, №47062567, №47073382, осн. №47076963, дос. №7080395, №47088265, №47090006, осн. №47101423, дос. №47119540, осн. №47153531, дос. №47167622, №47154794, №47213376, осн. №47214325, дос. №47344031, №47229067, осн. №47241658, дос. №47253075, №47258017, №47290150, №47293964, №47295092, №47298344, №47298401, №47298484, №47329602, №47329644, № 47374723, №47383567, №47383583, №47383591, №47383617, осн. №47412655, дос. №47356498, дос. №47356506, осн. №47444294, дос. №47477245, осн. №47444674, дос. №47003728, №47447552.
На станціях відправлення вантаж був прийнятий до перевезення без жодних зауважень та заперечень. Правильність внесених відомостей до залізничних накладних підтверджена підписом представника відправника та представника залізниці.
Позивач звертаючись з позовом до господарського суду зазначив, що доставка вантажу на адресу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" була здійснена з прострочення термінів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 за №865/5086 (надалі - Правила обчислення термінів доставки вантажів), що є підставою для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 644 692, 22 грн.
Місцевий господарський суд враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Таким чином, судом встановлено, що безпосереднє перевезення вантажу відповідачем позивачу, що підтверджується вищезазначеними залізничними накладними, свідчить про виникнення між сторонами прав та обов'язків за договором перевезення.
Позивач зазначає, що відповідно до календарних дат прибуття вантажу на станцію призначення згідно вказаних залізничних накладних (графа 51), останній був доставлений відповідачем з простроченням терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 та Правилами обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086, що є підставою для стягнення штрафу за прострочення доставки.
Частиною 2 ст. 908 ЦК України передбачено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частинами 1 та 3 статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)).
Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 307 ГК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно з ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України (надалі - Статут), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, відповідно до п. 1 якого Залізничний транспорт загального користування (надалі - залізничний транспорт) є однією з базових галузей економіки України, що забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях.
Відповідно до пункту 3 Статуту його дія поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до пункту 17 Статуту перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форма договору про організацію перевезень вантажів встановлюється Правилами. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень.
Умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.
Порядок розроблення, термін подання заявок, затвердження планів та облік виконання перевезень вантажів встановлюються Правилами, а військових перевезень - спеціальними інструкціями.
Згідно зі ст. 22 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Пунктом 41 Статуту передбачено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни.
Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення.
Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата (п.п. 1.1, 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 (надалі - Правила)
Відповідно до підп.1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст.ст. 41, 116 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на число місяць" (п. 2.1 Правил).
Відповідно до п. 2.4 Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
У разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (пункт 2.9 Правил).
Відповідно до пункту 2.10 Правил обчислення термінів доставки вантажу, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
За приписами ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Відповідно до ст.116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений ст.116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої ст. 116 Статуту штрафу відсутні.
За змістом п. 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції у разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
З огляду на зміст накладних, а саме дати відправлення вагонів зі станції відправлення (графа 56) та дати прибуття вагонів на станцію призначення (графа 51), вагони за всіма накладними доставлено відповідачем з порушенням строків, встановлених Статутом залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажів.
Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок штрафу, який наведений позивачем у позовній заяві, та відповідно погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що відповідає приписам ст. 116 Статуту залізниць України.
Щодо посилання скаржника на те, що судом першої інстанції вирішено спір, без відзиву на позовну заяву, в якому відповідачем спростовано позовні вимоги, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся за захистом своїх прав до господарського суду першої інстанції у жовтні 2019 року.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.01.2020 клопотання відповідача про передачу справи №905/1945/19 за підсудністю до Господарського суду міста Києва задоволено частково. Позовні вимоги роз'єднані, шляхом виділення у два окремих позовних провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 прийнято справу №905/183/20 до провадження. Запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали. Водночас судом першої інстанції винесено оскаржуване рішення 03.06.2020.
Апеляційний господарський суд звертає увагу скаржника на те, що останній був обізнаний про спір у даній справі з січня 2020 року, однак правом своїм не скористався, відзиву у законодавчо встановлений строк не подав.
При цьому, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника в апеляційній скарзі, що останній направляв відзив на позов до місцевого господарського суду, оскільки матеріали справи не містять такого відзиву. Докази, долучені до апеляційної скарги не підтверджують надсилання відповідачем до суду документів саме по цій справі.
За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін, учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні та подання відповідних документів. Відповідачем в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують направлення до суду першої інстанції відзиву на позов по справі №905/183/20.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафу до 5% від суми позову, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 с. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, при реалізації якого повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість такого випадку. При цьому, саме на відповідача покладається обов'язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.
Аналіз чинного законодавства України свідчить про відсутність вичерпного переліку виняткових випадків, які є безумовними підставами для зменшення неустойки. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В обґрунтування своєї заяви відповідач посилається на ускладнення транспортного сполучення у межах регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» внаслідок проведення на території Донецької області антитерористичної операції, що також суттєво вплинуло на фінансове становище Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Проте, суд не може визнати винятковим випадком, який в силу наведених положень законодавства України може слугувати підставою для зменшення судом розміру штрафу, здійснення діяльності відповідача у зоні проведення антитерористичної операції, оскільки відповідачем у цій справі є Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходженням якого є м. Київ, в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Суд враховує, що і позивач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність у м. Маріуполь, який є населеним пунктом, в якому проводилась антитерористична операція та знаходиться в безпосередній близькості від лінії зіткнення, що, в свою чергу, негативно позначається на його господарській діяльності. При цьому, суд зауважує, що у вирішенні питання щодо зменшення штрафу мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.
Разом з тим, відсутність доказів понесення реальних збитків позивачем внаслідок порушення відповідачем вимог Статуту залізниць України, як зазначає відповідач, не може бути підставою для зменшення штрафу, слід зазначити, що штраф стягується за сам факт допущення порушення, незалежно від того, чи завдано у зв'язку з цим збитки, чи ні.
За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №905/183/20 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Залізниці - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на Залізницю.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №905/183/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №905/183/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця".
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №905/183/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020.
5. Матеріали справи №905/183/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 25.11.2020.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова