вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" листопада 2020 р. Справа№ 911/314/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Ніщименка Василя Петровича
на рішення Господарського суду Київської області
від 22.06.2020 (повний текст складено - 02.07.2020)
у справі №911/314/20 (суддя - Янюк О.С.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Фесюна Сергія Олеговича
до Фізичної особи-підприємця Ніщименка Василя Петровича
про стягнення грошових коштів
Фізична особа-підприємець Фесюн Сергій Олегович (надалі - позивач, ФОП Фесюн С.О.) звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ніщименка Василя Петровича (надалі - відповідач, ФОП Ніщименко В.П.) про стягнення коштів у загальному розмірі 151 344, 60 грн, з яких: 110 000, 00 грн за оплату вантажного перевезення, 35 844, 60 грн пені та 5 500, 00 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №1/08 від 02.08.2018 у частині здійснення повної оплати за надання послуг з перевезення вантажу.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що саме по вині позивача, через затримку доставки вантажу на 28 календарних днів, котра мала місце при виконанні заявки №3/12 від 26.12.2018, відповідачу було відмовлено в оплаті замовником рахунку за заявкою №000000091018 від 08.10.2018. Відповідно, на думку відповідача, виконання позивачем заявки за договором автоперевезення вантажів №1/08 від 02.08.2018 не можна вважати добросовісним у розумінні п. 3.2.4 названого Договору.
Окрім того, відповідач зазначив, що не підписував акт здачі-прийняття наданих послуг від 05.02.2019 на суму 136 606, 00 грн.
Також відповідачем було заявлено про сплив позовної давності за позовною вимогою ФОП Фесюна С.О.
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.06.2020 (з урахуванням ухвали Господарського суду Київської області від 06.07.2020 про виправлення описки) у справі №911/314/20 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 110 000, 00 грн - заборгованості за послуги вантажного перевезення, 5 500, 00 грн - штрафу та 1 732, 50 грн - судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджено факт надання послуг позивачем з автоперевезення вантажу за договором №1/08 від 02.08.2018. Також у матеріалах справи наявна претензія ФОП Фесюна С.О. б/н від 01.07.2019 до ФОП Ніщименка В.П. про сплату відповідної заборгованості та штрафних санкцій, у відповідь на яку 02.08.2019 відповідач листом №1/2019 повідомив про відмову у сплаті вказаних коштів.
З огляду на наведене, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що відмовляючи у задоволенні відповідної вимоги позивача, відповідач фактично порушив наявне у нього зобов'язання щодо оплати заборгованості за Договором №1/08 від 02.08.2018, що слугувало підставою для присудження до стягнення з відповідача грошових коштів за послуги вантажного перевезення та штрафу.
Водночас, місцевим господарським судом відмовлено у стягненні 35 844, 60 грн пені за період прострочення з 20.02.2019 по 03.02.2020, оскільки позивачем відповідна вимога не підтверджена належними доказами.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2020 у справі №911/314/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі, ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку зазначивши, що відповідач не виконав зобов'язання за договором перевезення вантажів №1/08 від 02.08.2018, при цьому необґрунтовано та безпідставно судом визнано позивача таким, що виконав умови названого договору, а тому відповідач має обов'язок здійснити оплату. Скаржник наголошує, що саме позивач порушив вказаний договір, не виконавши його істотних умов, зокрема не здійснив перевезення у встановлений строк.
Скаржник вважає, що позивач не надав належних доказів того, що порушення ним строків перевезення вантажу, про який було обумовлено в заявці, відбулось без вини останнього, а тому на думку відповідача позивач є винним у недотриманні умов договору перевезення вантажів №1/08 від 02.08.2018, що спричинило збитки вантажоодержувачу.
Окрім того, скаржник наголошує, що останнього було позбавлено права брати участь у судовому процесі у цій справі, вчасно подавати докази, аргументувати та підтримати свою правову позицію.
Інші доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що наводились у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020 апеляційну скаргу ФОП Ніщименка В.П. передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 апеляційну скаргу ФОП Ніщименка В.П. на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2020 у справі №911/314/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
31.08.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, відповідно до якої останній просить суд апеляційної інстанції прийняти уточнення стосовно дати оскаржуваного судового рішення.
Водночас, у поданій заяві скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги, з обгрунтуванням причин такого пропуску.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено ФОП Ніщименку В.П. пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Ніщименка В.П. на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2020 у справі №911/314/20.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ФОП Ніщименка В.П. на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2020 у справі №911/314/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Зазначеною вище ухвалою суду, зупинено дію оскаржуваного рішення до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду цієї справи.
Також роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу ФОП Ніщименка В.П. не подав.
28.09.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи, а саме копії наступних документів: повідомлення про відмову у виплаті коштів від 12.09.2020; заявка про перевезення вантажу автомобільним транспортом №0000000271118 від 27.11.2018; інвойс №15/В від 28.11.2018; міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №017192 від 28.11.2018. Відповідна заява задоволена судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 02.08.2018 між ФОП Ніщименком В.П. (замовник) та ФОП Фесюном С.О. (перевізник) укладено договір автоперевезення вантажів №1/08 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.2 якого, перевізник за плату зобов'язується доставити ввірений йому замовником вантаж автомобільним транспортом в пункт призначення, в установлений строк та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (отримувачу) на умовах та у порядку, погоджених сторонами в даному договорі, у відповідності до вимог чинного законодавства України та міжнародних правил перевезення, а також прав та обов'язків сторін, передбачених цим договором.
Вид, кількість, маса вантажу, маршрут та строк перевезення, отримувач вантажу, розмір плати перевізнику, а також інші питання, які стосуються виконання цього договору, узгоджуються сторонами додатково та вказуються у відповідній заявці, дорученні, рахунку, акті виконаних робіт (п. 1.3 Договору).
У пп. 3.2.4 п. 3.2 Договору сторони домовились, що перевізник зобов'язаний забезпечити доставку вантажу в строк, обумовлений в заявці на перевезення. Якщо в заявці на перевезення не обумовлений строк доставки, то перевізник зобов'язаний забезпечити доставку вантажу в такий строк, як якщо б вантаж доставлявся добросовісним перевізником.
Розрахунки між замовником та перевізником здійснюються на підставі ставки (плати за перевезення), узгодженій в заявці, дорученні, рахунку, акті виконаних робіт або іншим способом на кожне окреме перевезення (п. 4.1 Договору).
Замовник здійснює оплату по цьому договору протягом 5 календарних днів з моменту отримання рахунку, акта виконаних робіт і товарно-транспортного документа. Передача рахунку допускається шляхом факсимільного зв'язку з подальшою передачею оригіналу. Другий екземпляр акта виконаних робіт замовник, після належного оформлення, зобов'язаний протягом 5 календарних днів з моменту їх отримання, повернути на адресу перевізника. У випадку неповернення, або несвоєчасного оформлення акта виконаних робіт замовником, при умові відсутності письмових претензій зі сторони замовника, послуга вважається наданою і беззаперечно прийнятою по закінченню 5 календарних днів з моменту отримання акта виконаних робіт (п. 4. 3 Договору).
У п. 8.1. Договору, зокрема, зазначено, що строк дії даного договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018.
26.12.2018 між замовником та перевізником підписано та скріплено їх печатками транспортну заявку №3/12, в якій, зокрема, зазначено: "дата та час загрузки - 28.09.2018 на 09:00 год"; "маршрут перевезення: м. Вінниця - м. Київ (Україна) - м. Астана - м. Алмати (Казахстан)"; "фрахтова сума по замовленню - 136 606, 00 грн"; "форма оплати - безготівковий розрахунок 10 банківських днів після отримання оригіналів документів СМР Акта та рахунку".
На виконання умов Договору, перевізником здійснено перевезення відповідного вантажу, що підтверджується товарно-транспортними накладними CMR: №017193/1 від 21.12.2018, №017194 від 22.12.2018, №017193 від 21.12.2018, №017505 від 17.12.2018, №017192 від 28.11.2018.
Також, на підтвердження наданих послуг перевізником, матеріали справи містять акт здачі прийняття наданих послуг на суму 136 606, 00 грн та рахунок-фактуру №13 від 05.2019.
Відповідно до наданої ФОП Фесюном О.М. суду фільтрованої виписки АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.01.2019 по 28.01.2018, ФОП Ніщименко В.П. здійснив оплату наданих послуг на загальну суму 26 606, 00 грн.
У зв'язку із частковою оплатою наданих позивачем послуг, ФОП Фесюн О.М. звернувся до відповідача із претензією від 01.07.2019 про виконання зобов'язання щодо оплати послуг вантажного перевезення у розмірі 110 000, 00 грн, а також щодо сплати пені - 15 349, 90 грн та штрафу - 5 500, 00 грн, протягом 5 банківських днів з моменту отримання цієї претензії.
У відповідь на вказану претензію, відповідач листом №1/2019 від 02.08.2019 повідомив позивача про те, що його вимога не може бути задоволена з огляду на неналежне виконання ФОП Фесюном О.М. умов договору при здійсненні перевезення за відповідною заявкою, що призвело до затримки у доставці вантажу товароотримувачу.
У зв'язку з тим, що відповідач у добровільному порядку не сплатив позивачу заборгованість у розмірі 110 000, 00 грн, пеню 15 349, 90 грн, штраф 5 500, 00 грн, ФОП Фесюн О.М. звернувся за захистом своїх прав до місцевого господарського суду з даним позовом.
Місцевий господарський суд враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору, який за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу, який недійсним у судовому порядку не визнавався, доказів протилежного сторонами суду надано не було.
Відповідно до ч.1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 11 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами, зокрема, є міжнародна автомобільна накладна (CMR).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору здійснено перевезення вантажу в міжнародному сполученні, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними CMR. Зазначена обставина також підтверджена відповідачем у своєму відзиві на позов.
Згідно ч. 1 ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Пунктом 4.1 Договору сторони домовились, що розрахунки між останніми здійснюються на підставі ставки (плати за перевезення), узгодженій, зокрема, в заявці.
Так, у відповідній заявці встановлена вартість послуг наданих позивачем послуг перевезення у розмірі 136 606, 00 грн та порядок її сплати - безготівковий розрахунок протягом 10 банківських днів після отримання оригіналів документів CMR Акта та рахунку.
До того ж, у п. 4.3 Договору сторони домовились, що відповідач здійснює оплату по цьому договору протягом 5 календарних днів з моменту отримання рахунку, акта виконаних робіт і товарно-транспортного документа.
Відповідно до ч. 2 ст. 526 ЦК України, виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Таким чином, обов'язковою умовою для здійснення оплати відповідачем наданих позивачем послуг є отримання ФОП Ніщименком В.П. усіх документів, визначених у заявці та п. 4.3 Договору.
Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження наданих ФОП Фесюном С.О. послуг перевезення, останнім надано акт здачі прийняття послуг від 05.02.2019 на суму 136 606, 00 грн, рахунок фактуру №13 від 05.02.2019 та відповідні товарно-транспортні накладні CMR.
У свою чергу, позивачем не було надано доказів у розумінні положень 74-76 ГПК України на підтвердження виконання п. 4.3 Договору та положень відповідної заявки, а відтак суд першої інстанції правомірного дійшов висновку, що у ФОП Ніщименка В.П. не виникає зустрічного зобов'язання щодо оплати відповідних послуг у строк погоджений сторонами у Договорі та заявці.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як зазначалось вище, позивач пред'явив до відповідача відповідну претензію від 01.07.2019 про виконання його обов'язку з оплати наданих ФОП Фесюном С.О. послуг, а також щодо сплати відповідних штрафних санкцій. Проте, відповідач відмовив позивачу у задоволенні цих вимог, про що повідомив останнього листом №1/2019 від 02.08.2019.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що позивачем було виконано умови Договору в частині здійснення перевезення вантажу, а відтак, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність у відповідача обов'язку згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України з оплати у повному обсязі за надані ФОП Фесюном С.О. послуги.
При цьому, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що останньому було завдано збитки у зв'язку із неналежним виконання позивачем умов Договору, як на підставу не здійснення оплати за надані послуги, у зв'язку з тим, що відшкодування шкоди відповідачу повинно відбуватись у встановленому законом порядку та не є предметом розгляду даного спору.
Зважаючи на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг перевезення повністю не виконав, доказів протилежного відповідачем не надано, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 110 000, 00 грн.
Щодо посилання відповідача на те, що останній не підписував акт здачі-прийняття послуг від 05.02.2019, з якого позивач обраховує річний строк звернення до господарського суду, у зв'язку з чим на думку скаржника позов у цій справі поданий із пропуском терміну позовної давності, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, умови, що регулюють договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, зокрема, в тому, що стосується документів, які застосовуються під час такого перевезення, та відповідальності перевізника визначені у Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (надалі - Конвенція).
Згідно Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Частиною 1 ст. 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, завантаження відповідного вантажу здійснювалось у м. Вінниця (Україна) та розвантаження здійснювалось у відповідних містах Республіки Казахстан, тобто правомірним є висновок суду першої інстанції, що на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік (аналогічне положення міститься у ст. 925 ЦК України).
Слід зазначити, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Позивач доставив вантаж отримувачу 01.02.2019, що підтверджується товарно-транспортною накладною CMR №017192 від 28.11.2018.
Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, ФОП Фесюн С.О. зобов'язаний був звернутись до суду у строк до 02.02.2020 (включно). Водночас, судом встановлено, що 02.02.2020 є вихідним днем (неділя).
Частиною 5 ст. 254 ЦК України встановлено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Так, із матеріалів справи вбачається, що ФОП Фесюн С.О. звернувся до суду 03.02.2020 (понеділок, наступний робочий день), що підтверджується відповідною накладною АТ "Укрпошта", яка міститься на конверті у якому надійшла позовна заява до господарського суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не було порушено строк на звернення з позовною заявою до суду, встановленого Конвенцією та ЦК України.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та необгрунтованими доводи скаржника про те, що ним не здійснювалось підписання акта здачі-прийняття послуг від 05.02.2019, оскільки зі сторонни замовника (ФОП Ніщименко В.П.) на згаданому Акті стоїть підпис Ніщименка Василя Петровича та, який скріплений печаткою ФОП Ніщименка В.П.
Водночас матеріали справи не містять доказів звернення скаржника до Національної поліції України щодо викрадення або втрати згаданої печатки ФОП Ніщименка В.П.
Щодо нарахування та стягнення пені у розмірі 35 844, 60 грн за період прострочення з 20.02.2019 по 03.02.2020, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Тобто, наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (аналогічна правова позиція викладена у постанові від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18).
Пунктом 5.14 Договору сторони, зокрема, домовились, що за несвоєчасну оплату рахунків перевізника по цьому Договору замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Як зазначалось вище, відповідно до положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, боржник повинен виконати відповідне зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Як правильно встановив господарський суд першої інстанції, ФОП Фесюном С.О. була виставлена ФОП Ніщименку В.П. претензія б/н від 01.07.2019, в якій позивач вимагав від відповідача сплатити відповідну заборгованість та штрафні санкції протягом 5 банківських днів з моменту отримання цієї претензії. Проте, позивачем не було надано суду ані доказів направлення вказаної претензії, ані доказів її отримання відповідачем.
Відсутність відповідних доказів унеможливлює встановлення судом дня (дати) з якого грошове зобов'язання відповідача вважається простроченим, що, у свою чергу, призводить до неможливості з'ясування періоду прострочення зобов'язання в цілому.
За таких обставин, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що неможливо здійснити перевірку наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій та встановити, чи відповідає останній в частині періоду нарахування вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому відповідна вимога позивача не підтверджена належними доказами, а отже, підстави для її задоволення відсутні.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, позивач просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 5 500, 00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
П. 5.14 Договору сторони, зокрема, домовились, що у випадку прострочення оплати за надані послуги та здійснені витрати по цьому договору у строк більше ніж 1 місяць, замовник окрім пені сплачує перевізнику штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.
Як зазначалось вище, у матеріалах справи наявна претензія ФОП Фесюна С.О. б/н від 01.07.2019 до ФОП Ніщименка В.П. про сплату відповідної заборгованості та штрафних санкцій, у відповідь на яку 02.08.2019 відповідач листом №1/2019 повідомив про відмову у сплаті вказаних коштів.
Проаналізувавши зазначене, колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду, що відмовляючи у задоволенні відповідної вимоги позивача, відповідач фактично порушив наявне у нього зобов'язання щодо оплати наявної у нього заборгованості за Договором.
Зважаючи на те, що позивачем було пред'явлено позов до суду 03.02.2020, а відповідач фактично відмовився від виконання наявного у нього зобов'язання щодо сплати коштів 02.08.2019, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ФОП Ніщименко В.П. є таким, що прострочив оплату основного боргу у строк більше ніж 1 місяць.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 5 500, 00 грн, колегія суддів вважає його арифметично правильним, обґрунтованим та таким що підлягає стягненню з відповідача.
Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення конституційних прав останнього у зв'язку з тим, що судом першої інстанції розглянуто спір у цій справі позбавивши сторону брати участь у судовому процесі, вчасно подавати докази та аргументувати і підтримувати свою правову позицію, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом апеляційної інстанції враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Отже, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Апеляційний господарський суд не вбачає процесуальних порушень при розгляді справи №911/314/20, щодо яких зазначає скаржник, оскільки судом першої інстанції забезпечено правильний, своєчасний і безперешкодний розгляд справи по суті, здійснений в межах строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, надано учасникам справи право на безпосередню участь у судовому процесі.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, ФОП Ніщименком В.П. не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Відповідно апеляційна скарга ФОП Ніщименка В.П. задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2020 у справі №911/314/20 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ніщименка Василя Петровича на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2020 у справі №911/314/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2020 у справі №911/314/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Фізичною особою-підприємцем Ніщименком Василем Петровичем.
4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2020 у справі №911/314/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020.
5 Матеріали справи №911/314/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та право касаційного оскарження до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 25.11.2020.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова