вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" листопада 2020 р. м.Київ Справа№ 910/2133/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Тарасенко К.В.
Тищенко О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче
підприємство "Темп 3000"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 27.04.2020
у справі №910/2133/20 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче
підприємство "Темп 3000"
про стягнення штрафних санкцій в розмірі 103 320,00 грн.
Короткий зміст позовних вимог
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 103 320,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.07.2018 року між сторонами укладено договір №286/3/18/300 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України). Однак, товар поставлено з порушенням встановлених термінів постачання, у зв'язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 103 320,00 грн. з порушенням умов договору №286/3/18/300 від 31.07.2018 року, з яких 44 520,00 грн. пені та 58 800,00 грн. штрафу.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач у письмовому відзиві проти позову заперечував, посилаючись на те, що прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором сталось не з вини відповідача, а внаслідок бездіяльності позивача, зокрема внаслідок того, що позивач всупереч ч. 12 п. 2.2 договору не здійснив у визначений договором строк приймання товару за актом приймального контролю за якістю, хоча відповідачем було виконано зі своєї сторони усі умови щодо надання позивачу відповідного доступу у відповідності до ч. 13 п. 2.2, ч. 6 п. 2.4, ч. 9 п. 2.4, у зв'язку з чим саме позивачем допущено прострочення виконання своїх зобов'язань, що згідно з ст. 221 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 613 Цивільного кодексу України є саме простроченням кредитора. Також, відповідач вказував на те, що нарахування штрафних санкцій здійснено позивачем всупереч умов договору та поза межами його дії, а також не відповідає приписам ст. 230 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/2133/20 позов Міністерства оборони України - задоволено повністю, вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000" на користь Міністерства оборони України пеню в розмірі 44 520,00 грн., штраф в розмірі 58 800,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо поставки продукції, вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 44 520,00 грн. та штрафу в розмірі 58 800,00 грн. є обґрунтованими та документально підтвердженими.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач (ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000") 15.06.2020 (згідно штемпеля печатки вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/2133/20 повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Міністерства оборони України - відмовити повністю, а у разі, якщо суд дійде висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині можливості стягнення неустойки (штрафу та пені), скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, зменшивши розмір належної до сплати неустойки (штрафу та пені) на 90 % до 10 332,00 грн., з яких 4452,00 грн пені та 5 880,00 грн. штрафу. Також скаржник просить судові витрати стягнути з позивача у справі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи що привело до неправильного вирішення спору.
Відповідач в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором сталось не з вини відповідача, а внаслідок бездіяльності позивача, зокрема внаслідок того, що позивач всупереч ч. 12 п. 2.2 договору не здійснив у визначений договором строк приймання товару за актом приймального контролю за якістю, хоча відповідачем було виконано зі своєї сторони усі умови щодо надання позивачу відповідного доступу у відповідності до ч. 13 п. 2.2, ч. 6 п. 2.4, ч. 9 п. 2.4, у зв'язку з чим саме позивачем допущено прострочення виконання своїх зобов'язань, що згідно з ст. 221 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 613 Цивільного кодексу України є саме простроченням кредитора. Також, відповідач вказував на те, що нарахування штрафних санкцій здійснено позивачем всупереч умов договору (зокрема, пункту 7.3.9) та поза межами його дії, а також не відповідає приписам ст.ст. 230, 232 Цивільного кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000" сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.
Частиною 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного цим Кодексом строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку за необхідне зупинити дію оскаржуваного рішення у зв'язку з відкриттям апеляційного провадження.
Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно абзацу 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (станом на день звернення з апеляційною скаргою) встановлено, що з 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102,00 грн.
Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 210200,00 грн (2102,00 грн * 100 = 210200,00 грн).
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення штрафних санкцій в розмірі 103 320,00 грн., вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/2133/20, відкрито апеляційне провадження у справі №910/2133/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2020, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2020 у справі №910/2133/20 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 отримана позивачем згідно рекомендованого поштового повідомлення 0316802599606, а відповідачем (скаржником) - згідно рекомендованого поштового повідомлення 0820504855462.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 17.07.2020.
Отже, з урахуванням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності з 17.07.2020, строк на подання учасниками справи відзивів, заяв та клопотань - сплив, і станом на 23.11.2020 (з урахуванням часу на поштовий обіг) на адресу Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу від позивача - не надходив.
Частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач в особі уповноваженого органу не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що вказані учасники у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подали відзив на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання вказаними учасниками апеляційного провадження відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19 (зокрема і внаслідок перебування суддів - учасників колегії на лікарняних), колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи, 31.07.2018 між Міністерством оборони України (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000" (постачальник) укладено договір №286/3/18/237 на поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується у 2018 році поставити замовнику індивідуальне обмундирування (35810000-5) (лот 1. (35811300-5) військова уніформа (костюм літній польовий з тканини тип 4, клас 7) (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.
Згідно з п.1.2 договору номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначається нижчевикладеною специфікацією:
Товар: (35811300-5) військова уніформа (костюм літній польовий з тканини тип 4, клас 7), загальна кількість: 5 000, ціна за одиницю товару в грн. (без ПДВ) 700,00 грн., ціна товару в грн. з врахув. марк., тари (упак) вант.робіт у місцях завантаження та трансп.витрат (без ПДВ) 3 500 000,00 грн., ціна товару з ПДВ 4 200 000,00 грн., строк (терміни) постачання до 30.09.2018 (включно).
В подальшому, відповідно до ч.5 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" між сторонами укладено додаткову угоду №1 від 17.12.2018 до договору, якою продовжено дію договору до 31.03.2019 (включно).
14.01.2019 між сторонами укладено додаткову угоду №2 відповідно до умов якої сторони домовились: пункт 1.2 розділу І предмет договору доповнити специфікацією на 2019 рік:
Товар: (35811300-5) військова уніформа (костюм літній польовий з тканини тип 4, клас 7), загальна кількість: 1 000, ціна за одиницю товару в грн. (без ПДВ) 700,00 грн., ціна товару в грн. з врахув. марк., тари (упак) вант.робіт у місцях завантаження та трансп.витрат (без ПДВ) 700 000,00 грн., ціна товару з ПДВ 840 000,00 грн., строк (терміни) постачання до 31.03.2019 (включно).
Відповідно до п.5.1 договору, товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положенням договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений в специфікації договору (п.1.2).
Місцем поставки товару є об'єднані центри забезпечення Тилу Збройний Сил України (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною договору, з обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень (п.5.2 договору).
Згідно з п.5.3 договору, датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.
Пунктом 6.3.1 договору визначено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.
Відповідно до акту №1/3 приймального контролю товару за якістю від 23.05.2019, товар у кількості 1000 шт. доставлений на склад замовника 24.05.2019, що не заперечується відповідачем.
03.06.2019 позивачем було надіслано відповідачу претензію № 286/6/3797 на суму 103 320,00 грн., в якій позивач вказуючи на несвоєчасну поставку товару, обумовленого додатковою угодою №2 до договору (1000 шт. вартістю 840 000,00 грн.), а саме на 53 доби, нарахував у відповідності до умов договору пеню в сумі 44 520,00 грн. та 7% штрафу в розмірі 58 800,00 грн., які заявив відповідачу до погашення.
Відповідач проти застосування до нього штрафних санкцій за порушення зобов'язання, обумовленого договором, - заперечував з тих підстав, що прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором сталось за відсутності вини відповідача, зокрема, внаслідок бездіяльності позивача, оскільки лист-запрошення № 28/03/66 від 28.03.2019 про перевірку результатів випробувань і оформлення актів вхідного контролю за якістю було направлено засобами електронного зв'язку 29.03.2019 на адресу структурного підрозділу замовника, проте, останнім не вчинено жодних дій на прийняття товару, а відповідний акт оформлено лише 23.05.2020. Також, відповідач наголошував, що нарахування штрафних санкцій здійснено позивачем всупереч умов договору (зокрема, пункту 7.3.9) та поза межами його дії, а також не відповідає приписам ст.ст. 230, 232 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Згідно з п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із п. 6 статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 1, 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 44 520,00 грн. та штраф в розмірі 58 800,00 грн., розраховані у відповідності до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, п. 7.3.4 договору. При цьому, період прострочення з виконання відповідачем свого зобов'язання з поставки товару, обумовленого договором (в редакції додаткової угоди № 2), визначено позивачем 53 доби, з урахуванням того, що умовами договору строк поставки було визначено до 31.03.2019, тобто, період прострочення з 01.04.2019 по 23.05.2019.
При цьому, суд апеляційної інстанції оцінивши доводи скаржника про те, що прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором сталось за відсутності вини відповідача, зокрема, внаслідок бездіяльності позивача, оскільки лист-запрошення № 28/03/66 від 28.03.2019 про перевірку результатів випробувань і оформлення актів вхідного контролю за якістю було направлено засобами електронного зв'язку 29.03.2019 на адресу структурного підрозділу замовника, проте, останнім не вчинено жодних дій на прийняття товару, а відповідний акт оформлено лише 23.05.2020, - дійшов висновку про їх відхилення з огляду на наступне.
Так, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України направлення/надсилання /вручення вказаного листа відповідачем саме уповноваженому представнику позивача, як не містять і доказів його направлення позивачу (як-то, фіскальний чек, опис кур'єрської служби, тощо). В свою чергу, ні умовами договору, ні умовами укладених додаткових угод до нього № 1 та № 2, між сторонами не було погоджено офіційних електронних адрес щодо обміну документацією/інформацією/листуванням, зокрема і з застосуванням електронних засобів захисту
Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.
Згідно з п. 7.3.4 договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.
При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що пунктом 7.3.9 договору визначено, що неустойка (пеня, штраф) за несвоєчасне постачання продукції (товару), яка передбачена п. 7.3.4 договору, нараховується в межах терміну дії договору, та не більше ніж до кінця поточного бюджетного року.
В свою чергу, частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Також, згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафним санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14, а також постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19 (п. 8.13).
Таким чином, оскільки пунктом 7.3.9 договору визначено, що неустойка (пеня, штраф) за несвоєчасне постачання продукції (товару), яка передбачена п. 7.3.4 договору, нараховується в межах терміну дії договору, термін дії якого узгоджено сторонами до 31.03.2019 (п. 10.1 договору в редакції додаткової угоди № 1), а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем безпідставно здійснено нарахування пені після закінчення строку дії договору, оскільки від загально визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України правила, сторони у договорі обумовили інший період нарахування пені, визначивши його граничний перебіг прив'язкою до терміну дії договору.
В свою чергу, з висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, а тому суд вважає за можливе нарахування штрафних санкції поза межами дії договору, - суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає вказаний висновок помилковим з огляду на те, що ст. 231 та ст. 232 Господарського кодексу України не передбачено виключень щодо договірного погодження сторонами періоду нарахування пені, зокрема і щодо періоду нарахування пені, коли учасником правовідносин виступає суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 44 520,00 грн. - задоволенню не підлягають, а тому рішення суду першої інстанції у наведеній частині підлягає скасуванню з огляду на п. 1-4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям нового рішення у вказаній частині про відмову у задоволенні вимог про стягнення 44 250,00 грн. пені.
Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 58 800,00 грн. штрафу за прострочення виконання не грошового зобов'язання з поставки товару по договору, визначивши ставку обрахування визначену додатковою угодою № 2 ціну товару - 840 000,00 грн., та застосувавши розмір штрафу у 7%, виходячи з узгодженої ціни товару. Доводи скаржника стосовно безпідставності визначення ставки обрахування визначену додатковою угодою № 2 ціну товару - 840 000,00 грн., судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки виходячи з узгоджених сторонами умов договору, вартість товару і складає ціну договору.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 58 800,00 грн. (7% від вартості простроченої до постачання понад 10 днів продукції у відповідності до п. 7.3.4 договору, ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України), - є обґрунтованою, оскільки штраф у відповідності до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, - є чітко визначеною сумою, яка сплачується саме внаслідок наявності факту порушення зобов'язання у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а відповідне порушення відповідачем свого обов'язку допущено під час дії договору.
В свою чергу, відповідачем у відзиві на позов було заявлено клопотання про зменшення нарахованих штрафних санкцій, зокрема штрафу, на 90% , до 5 880,00 грн., у задоволенні якого судом першої інстанції було відмовлено з посиланням на те, що судом було враховано розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов'язання та розмір неустойки; обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення неустойки на 90 %, які відповідач згідно з ст. 74 ГПК України не довів, що вони є винятковими, а тому зазначене клопотання не підлягає задоволенню.
Також, в апеляційній скарзі скаржником вказується, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у зменшенні штрафних санкцій, зокрема штрафу.
Розглянувши доводи скаржника у наведеній частині, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відмовляючи відповідачу у зменшенні розміру пені, суд першої інстанції вказав, що відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували наявність обставин, що є підставою у відповідності до положень ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, і у зв'язку із тим, що відповідач не зазначив жодних обставин та доказів їх підтвердження, передбачених положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, то у суду першої інстанції відсутні правові підстави для реалізації його права на зменшення розміру штрафу.
Проте, з висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції у наведеній частині не погоджується та вважає їх такими, що здійснені без урахування ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також з неповним з'ясуванням обставин справи у цій частині.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що поставка товару здійснена відповідачем 24.05.2019, тобто, з незначним простроченням, одразу після підписання обумовленого договором акту приймального контролю товару за якістю від 23.05.2019. Крім того, як зазначав відповідач, за місцем основного виробництва та розміщення основних виробничих потужностей відповідача 29.03.2020 за адресою: Київська обл., смт. Ворзель, вул. Курортна, 15-а, сталася масштабна пожежа (що є загальновідомою інформацією, яка розміщена у засобах масової інформації), і внаслідок пожежі було знищено виробничі приміщення відповідача, товарно-матеріальні цінності, зокрема, і готова продукція, сировина. При цьому, відповідна пожежа сталася не у зв'язку з виробничою діяльністю підприємства, а внаслідок умисного підпалу, про що порушено відповідну кримінальну справу, яка на даний час перебуває в провадженні правоохоронних органів.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що зобов'язання за Договором виконано повністю; в матеріалах справи відсутні докази настання негативних наслідків від несвоєчасної поставки та того, що порушення зобов'язання у цій справі завдало Позивачу або іншим учасникам господарських відносин збитків, відповідача допустив незначне порушення строків постави, яке зумовлено зокрема, тим, що на виробничих потужностях відповідача відбулась пожежа.
Оцінивши наведені обставини в сукупності, суд апеляційної інстанції, виходячи з того, що прострочення відповідачем поставки товару за Договором є винятковим випадком; поведінка відповідача свідчить про вжиття ним заходів для виконання зобов'язання за договором; прострочення строку поставки товару виникло з об'єктивних причин, а зобов'язання за Договором виконано повністю; поставка товару здійснена у мінімально можливий строк; порушення зобов'язання у цій справі не завдало збитків позивачу або іншим учасникам господарських відносин; відповідач визнав факт прострочення поставки товару; при зменшенні розміру штрафних санкцій позивач не поніс значних негативних наслідків у своїй господарській діяльності, а присуджений до стягнення штраф санкції є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Суд апеляційної інстанції також враховує правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, а також у постанові Верховного Суду від 19.02.2020у справі № 910/1199/19.
З урахуванням наведенного, суд апеляційної інсанції дійшов висновку, що з урахуванням принципів розумності, добросовісності та справедливості, розмір штрафу підлягає зменшенню на 50 %, а саме до 29 400,00 грн., адже саме такий розмір присудженої штрафної санкції є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання зобов'язання, а зменшення розміру штрафу у цій справі не призвело до нівелювання самого значення штрафу як відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів позивача у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання товару.
Таким чином, суд апеляційної інстанції з огляду на приписи п. 1-4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/2133/20 підлягає зміні в частині стягнення штрафу, з присудженням до стягнення останнього в розмірі 29 400,00 грн. внаслідок застосування ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто зменшивши його розмір на 50%, що є на думку суду апеляційної інстанції обґрунтованим та справедливим зменшенням в контексті спірних правовідносин учасників спору.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд, приходить до висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, а саме: в частині відсутності підстав для стягнення пені, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині задоволення вимоги про стягнення пені, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у стягненні 44 520,00 грн. пені, а також оскаржуване рішення підлягає зміні в частині присудженого до стягнення розміру штрафу шляхом зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу на 50%, внаслідок застосування ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, з визначенням суми штрафу до стягнення у розмірі 29 400,00 грн.
Розподіл судових витрат
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги покладається судом апеляційної інстанції на сторін спору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, проте, в частині вимог про стягнення штрафу, судовий збір за подачу позову та за подачу апеляційної скарги покладається на відповідача повністю, без урахування зменшеної частини, а саме:
- з відповідача на користь позивач підлягає стягненню 1 196,26 грн. витрат за подачу позову;
- з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1 358,61 грн. витрат за подачу апеляційної скарги;
- в решті судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги покладається на сторону, яка їх понесла.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/2133/20 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/2133/20 в частині вимог про стягнення штрафу, - змінити присудивши його до стягнення в розмірі 29 400 (двадцять дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.
Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/2133/20 в частині вимог про стягнення 44 520,00 грн. пені - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимог у наведеній частині.
3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/2133/20 в наступній редакції:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000" (01033, м. Київ, вулиця Жилянська, будинок 45, ідентифікаційний код 31778043) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) штраф в розмірі 29 400 (двадцять дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
В решті позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 44 520 (сорок чотири тисячі п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. - відмовити.
4. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп 3000" (01033, м. Київ, вулиця Жилянська, будинок 45, ідентифікаційний код 31778043) 1 358 (одна тисяча триста п'ятдесят вісім) грн. 61 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
5. Матеріали справи №910/2133/20 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши останньому видати накази на виконання даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді К.В. Тарасенко
О.В. Тищенко