23 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/10357/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф.А.,
при секретарі судового засідання Столярчук А.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Опейди А.В.,
представника відповідача Головного управління ДПС у Волинській області Гудько В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, адвоката ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Головного управління Державної казначейської служби у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, адвокат ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області), Головного управління Державної казначейської служби у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності щодо неповернення помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.03.2020 в сумі 31 371,56 грн. та зобов'язання повернути на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у філії - Волинське обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (МФО - 303398, код ЄДРПОУ банку: 09303328), помилково сплачений за період з 01.01.2017 по 31.03.2020 єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 31 371,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 18 та 24 червня 2020 року подано зави про повернення помилково сплаченого єдиного внеску на загальнообов'зкове державне соціальне страхування в сумі 31 371,56 грн та таке повернення просив оформити згідно Порядку зарахування рахунок майбутніх платежів єдиного соціального внеску на загальнодержавне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів від 16 січня 2016 року №193/28323.
Однак 07 липня 2020 року ГУ ДПС у Волнській області відмовило у поверненні коштів з тих підстав, що кошти в сумі 29 293,55 грн були враховані в сплату згідно самостійно поданих мною звітів за 2017-2019 роки, а тому відстуні підстави для задоволення вимог про повернення даних коштів, а також станом на 02 липн 2020 року в інтегрованій картці по єдиному внеску обліковується переплата в сумі 2 078,12 грн, яка вважається як сплата за І квартал 2020 року.
Крім того, позивач зазначає, що рішеннями Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року визнано протиправним та скасовано пункт податкової консультації ДПС України від 20 вересня 2019 року №342/6/99-00-04-07-03-15/ІПК в частині, що позивач, як платник єдиного внеску, знаходячись на обліку в органах ДПС, маючи свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, перебуваючи у трудових відносинах з АТ «Ощадбанк» за 2017 рік зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску; визнано протиправною та скасовано податкову консультацію від 20 вересня 2019 року в частині того, що особи, які набули статусу інваліда, та які провадять незалежну професійну діяльність не відповідають вимогам частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) та сплачують єдиний внесок на загальних підставах.
Позивач зазначає, що з моменту отримання Свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю до теперішнього часу є найманим працівником та перебуває в трудових відносинах з різними суб'єктами господарювання, зокрема з 01 березня 2013 року з АТ «Ощадбанк».
В поданій декларації за 2017 рік вбачається недоотримання доходу від здійснення адвокатської діяльності у звітному періоді.
З червня 2015 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи за станом здоров'я та отримує допомогу від держави.
Ухвалою судді від 20 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
07 серпня 2020 року представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти адміністративного позову з тих підстав, що оскільки кошти в сумі 29 293,55 грн були враховані в сплату згідно самостійно поданих звітів за 2017-2019 роки, а переплата в сумі 2 078,12 грн, яка облікується станом на 02 липня 2020 року в інтегрованій картці по єдиному внеску вважається як сплата за І квартал 2020 року, законодавчих підстав для задоволення вимог щодо повернення коштів не має.
Зазначає, що із прийняттям Закону № 592 всі платники єдиного внеску, у разі якщо ними не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, наділені правом на списання сум недоїмки, нарахованих за період з 01 січня 2017 року по 30 березня 2020 року, незалежно від наявності чи відсутності судових рішень, якими попередньо визнавалися б протиправними відповідні дії, рішення чи бездіяльність контролюючого органу щодо нарахування ЄСВ за відповідний період.
Фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), може бути знята з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою №8-ОПП та заяви форми №7-ЄСВ про заняття з обліку платника єдиного внеску та за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про зміну організаційної форми адвокатської діяльності або зупинення чи припинення права на заняття адвокатською діяльності.
Однак, позивач для зняття з обліку не подав до контролюючого органу заяв за формою №8-ОПП та заяви форми №7-ЄСВ, як і не зупинив права на зайняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у зв'язку із чим позивач продовжує перебувати на обліку в контролюючому органу.
При цьому, безпосереднє повернення сплаченого єдиного внеску є виключними повноваженнями органів державного казначейства, у свою чергу ГУ ДПС у Волинській області лише уповноважене на подання для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів документів про повернення відповідних сум коштів.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року прийнято судовий розгляд проводити за правилами загального провадження.
16 вересня 2020 року позивач подав заяву про зміну предмета позову, у якій просив змінити заявлені вимоги на: визнати протиправною бездіяльність бездіяльність Головного управління ДПС у Волинській області щодо неповернення фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, адвокату ОСОБА_1 помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2020 року в сумі 31 371,56 грн та зобов'язати Головне управління ДПС у Волинській області підготувати висновок та вчинити інші необхідні дії, визначені Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів від 16.01.2016 за № 6, щодо повернення фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, адвокату ОСОБА_1 помилково сплаченого у 2018-2019 роках єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2020 рокув сумі 31 371,56 грн.
24 вересня 2020 року Головним управлінням Державної казначейської служби у Волинській області подано відзив на позов, в якому заперечує проти позову, оскільки взаємовідносини між позивачем та податковим органом регламентуються Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 16 січня 2016 року №6.
Зазначений нормативний документ розроблений на виконання статті 9, 11 Закону України «Про збір та облік та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виконання статті 78 Бюджетного кодексу України визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787.
Згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2013 року №1203, рахунок 3556 «рахунок для зарахування єдиного соціального внеску» відноситься до інших рахунків розпорядників бюджетних коштів та рахунків інших клієнтів.
Зазначене вище свідчить про те, що рахунок, на який сплачується ЄСВ не є дохідним рахунком Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 8 Порядку №6 на підставі висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення.
Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує Кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок платника, зазначений у заяві, відкритий у банку або органі казначейства.
Згідно з нормами діючого законодавства органи Казначейства не здійснюють облік в розрізі отримувачів коштів за платіжним документами розпорядників бюджетних коштів та інших клієнтів.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, перевіривши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, яким надано оцінку з точки зору їх достовірності, допустимості, належності та достатності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №549 від 26 липня 2011 року, виданого на підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 05 липня 2011 року №6/116 (а .с 13). Позивач перебуває на обліку у Луцькій об'єднаній ДПІ як платник податків , що підтверджується копією довідки про взяття на облік платника податків від 01 серпня 2011 року №1163 (а. с. 14).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії12ААБ №192229 позивач має 3 групу інвалідності (загальне захворювання) (а. с. 42).
28 серпня 2019 року позивачем до ДПС України направлено запит №10 про надання податкової консультації про надання письмової консультації з таких питань:
1. Чи необхідно було сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 рік, з огляду на неотримання доходу від адвокатської діяльності у 2017 році;
2. Чи необхідно було сплачувати ЄСВ за 2017 рік, з огляду на те, що він перебуває у трудових правовідносинах з АТ «Ощадбанк» і останній сплачував за нього ЄСВ за 2017 рік?
3. Чи необхідно було ним сплачувати ЄСВ за 2017-2018 роки та І-ІІ квартали 2019 року, з огляду на те, що позивач з 2015 року є особою з інвалідністю 3 групи за станом здоров'я (загальне захворювання) та отримує пенсію по інвалідності?
07 жовтня 2019 року отримано податкову консультацію, в якій містилися, зокрема наступна інформація: «особи, які провадять незалежну професійну діяльність не відповідають вимогам частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI та сплачують єдиний внесок на загальних підставах.
Не погодившись з висновками, викладеними в податковій консультації, її було оскаржено до Волинського окружного адміністративного суду, за результатами розгляду позовних вимог рішенням суду від 21 грудня 2019 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано пункт податкової консультації Державної податкової служби України від 20 вересня 2019 року №342/6/99-00-04-07-03-15/ІПК в частині, що позивач, як платник єдиного внеску, знаходячись на обліку в органах ДПС, маючи свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, перебуваючи у трудових відносинах з АТ «Ощадбанк» за 2017 рік зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року про відмову у задоволенні позову про визнання протиправною та скасування податкової консультації від 20 вересня 2019 року №342/6/99-00-04-07-03-15/ІПК в частині того, що особи, які набули статусу інваліда та які провадять незалежну професійну діяльність не відповідають вимогам частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI та сплачують єдиний внесок на загальних підставах скасувати. Ухвалено у названій частині постанову, якою визнано протиправною та скасовано податкову консультацію від 20 вересня 2019 року №342/6/99-00-04-07-03-15/ІПК в частині того, що особи які набули статусу інваліда та які провадять незалежну професійну діяльність не відповідають вимогам частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI та сплачують єдиний внесок на загальних підставах.
Позивачем сплачувався єдиний соціальний внесок у наступні періоди, що підтверджується такими доказами (а. с. 18-27):
- платіжне доручення №1 від 18 квітня 2018 року - сплачено суму в розмірі 2 457,18 грн за І квартал 2018 року;
- платіжне доручення №2 від 18 квітня 2018 року - сплачено суму в розмірі 8 448,00 грн за 2017 рік;
- платіжне доручення №2 від 17 липня 2018 року - сплачено суму в розмірі 2 457,18 грн за ІІ квартал 2018 року;
- платіжне доручення №4 від 18 жовтня 2018 року - сплачено суму в розмірі 2 457,18 грн за ІІІ квартал 2018 року;
- платіжне доручення №3 від 17 січня 2019 року - сплачено суму в розмірі 2 457,18 грн за IV квартал 2018 року;
- платіжне доручення №4 від 09 квітня 2019 року - сплачено суму в розмірі 2 754,18 грн за І квартал 2019 року;
- платіжне доручення №5 від 26 червня 2019 року - сплачено суму в розмірі 2 754,18 грн за ІІ квартал 2019 року;
- платіжне доручення №8 від 17 жовтня 2019 року - сплачено суму в розмірі 2 754,18 грн за ІІІ квартал 2019 року;
- платіжне доручення №1 від 13 січня 2020 року - сплачено суму в розмірі 2 754,18 грн за IV квартал 2019 року;
- платіжне доручення №1 від 16 квітня 2020 року - сплачено суму в розмірі 2 078,12 грн за І квартал 2020 року.
18 червня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково перерахованих коштів (а. с. 15). 24 червня 2020 року ОСОБА_1 в доповнення до вищевказаної заяви, направив заяву оформлену згідно додатку №1 до Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів №6 від 16 січня 2016 року.
Листом від 02 липня 2020 року №5849/ФОП/03-20-55-33 ГУ ДПС у Волинській області повідомило позивача про те, що частиною першою статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску зокрема є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Вказує, що кошти в сумі 29 293,44 грн були враховані в сплату згідно самостійно поданих звітів за 2017-2019 роки, відповідно підстав для задоволення вимог, викладених у заяві щодо повернення коштів не має законодавчих підстав.
Позивач, вважаючи, що вказаним вище листом відповідач порушив його права, звернулася до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року №508/26953 (далі - Інструкція №449).
Згідно підпунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464 та підпункту 4 пункту 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року №21-5, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Поряд із цим, приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464 визначено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Абзац 17 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до закону.
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону №1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висловленою у постанові від 10 квітня 2019 року по справі №814/779/17, провадження №11-1379апп18.
Як було встановлено судом та вбачається з довідки до акту огляду МСЕК Серії 12ААБ №192229, позивач з 2015 року є особою з інвалідністю 3 групи, а отже має право на отримання пенсії по інвалідності, а отже звільнений від сплати за себе єдиного внеску.
При цьому, згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Аналіз наведених норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був зроблений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий, зокрема в постанові від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19.
Враховуючи, що ОСОБА_1 з 01 березня 2013 року по теперішній час є найманим працівником та перебуває у трудових відносинах з АТ «Ощадбанк», у цей період роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у розмірі, визначеному Законом №2464-VI, що не заперечується відповідачем, а відтак відбувалася подвійна сплата єдиного соціального внеску.
Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження адвокатської діяльності податковий орган не надав. Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує таке право, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від цієї діяльності доходу.
Щодо твердження відповідача про те, що всі платники єдиного внеску, у разі якщо ними не отримано доходу (прибутку) від їх діяльності, наділені правом на списання сум недоїмки, нарахованих за період з 01 січня 2017 року по 03 лютого 2020 року, незалежно від наявності судових рішень, якими попередньо визнавалися б протиправними відповідні дії, рішення чи бездіяльність контролюючого органу щодо нарахування єдиного внеску за відповідний період, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислена податковим органом у випадках, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Підпунктом 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що помилково сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань.
З поданих відповідачем копій інтегрованих карток не вбачається наявності у позивача існування недоїмки по сплаті ЄСВ, а також не нараховано штрафів та пені за несвоєчасну сплату ЄСВ.
Відтак, суд дійшов висновку, що єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 30 березня 2020 року в сумі 31 371,56 грн є таким, що помилково (надмірно) сплачений.
Процедура зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску визначена Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 16 січня 2016 року №6 (далі - Порядок №6).
Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку №6 повернення Коштів здійснюється у випадках: надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719.
Згідно з пунктом 6 Порядку №6 повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення.
З огляду на пункт 7 Порядку №6 у разі надходження Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації.
Заява залишається без задоволення у таких випадках: невідповідність Заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку; недостовірність викладеної у Заяві Платника інформації; подання Заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску; наявність у Платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій.
У разі відмови в задоволенні Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 Платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.
У разі задоволення Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, передає Заяву з відміткою про підтвердження повернення Коштів до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення обліку платежів та складання звітності.
Підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення обліку платежів та складання звітності, у строк не більше ніж три робочих дні з дня отримання Заяви з відміткою про підтвердження повернення Коштів на підставі даних інформаційної системи готує висновок за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку та два примірники Реєстру висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Висновки реєструються в журналі обліку висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку та протягом одного робочого дня від дати їх реєстрації разом з примірником Реєстру висновків передаються до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.
Пунктом 8 Порядку №6 визначено, що на підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення.
Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує Кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок Платника, зазначений у Заяві, відкритий у банку або органі Казначейства.
Отже, повернення помилково сплачених коштів єдиного соціального внеску здійснюється за результатами розгляду заяви платника. При цьому така заява повинна бути розглянута у відповідності до пункту 7 Порядку №6.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, заява ОСОБА_1 від 24 червня 2020 року про повернення помилково сплачених сум єдиного внеску, не розглянута відповідачем відповідно до вимог пункту 7 Порядку №6, оскільки в листі №5849/ФОП/03-20-55-33 від 02 липня 2020 року не зазначено про залишення без задоволення заяви позивача, як це передбачено пунктом 7 Порядку №6 із наведенням при цьому конкретних підстав для відмови, передбачених у зазначеному пункті Порядку.
Таким чином, лист Головного управління ДПС у Волинській області №5849/ФОП/03-20-55-33 від 02 липня 2020 року і по своїй назві «Про надання інформації», і по своєму змісту не відповідає вимогам пункту 7 Порядку №6.
Зважаючи на те, що відповідачем не розглянуто заяву позивача про повернення помилково сплаченого єдиного соціального внеску у відповідності до норм Порядку №6, з метою захисту прав позивача у даних відносинах, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення помилково сплачених коштів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Для прийняття рішення про повернення помилково сплачених сум єдиного внеску виконано всі умови, прийняття такого рішення не відноситься до дискреційних повноважень відповідача, оскільки вичерпний перелік підстав для відмови у поверненні коштів визначений законом. Таким чином, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає можливим зобов'язати відповідача сформувати та подати до відповідного управління (відділення) Державної казначейської служби України висновок про повернення ОСОБА_1 єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне страхування за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2020 року в розмірі 31 371,56 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив і не довів правомірності вчинених дій та прийнятих ним рішень.
Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 3 153,00 грн, то суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, з матеріалів справи слідує, що 10 липня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Опейдою Антоном Валерійовичем був укладений договір про надання правничої допомоги (а. с. 32-33).
Відповідно до Калькуляції вартості послуг з надання правової допомоги адвокатом - Опейдою Антоном Валерійовичем, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально та акта приймання-передачі виконаних робіт від 15 липня 2020 року робота виконана, а саме: попередня консультація щодо характеру спірни правовідносин, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, підготовка позовної заяви, формування додатків до позову. Загальна вартість такої допомоги становить 3 153,00 грн (а. с. 34).
На підтвердження оплати витрат на правову допомогу позивач надав суду копію квитанції №122 від 15 липня 2020 року на суму 3 153,00 грн.
При цьому, 20 серпня 2020 року за №4168/03-20-08-02-07 відповідачем подано заперечення проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 153,00 грн (а. с. 83-84).
Однак, з урахуванням вимог статті 134 КАС України, суд приходить до висновку, що витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, які понесені позивачем, підтверджені та підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області.
Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати позивача у загальній сумі 3 993,80 грн, що складаються із суми судового збору в розмірі 840,80 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 15 липня 2020 року №51 (а. с. 11) та витрат на правничу допомогу в сумі 3 153, 00 грн.
Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Волинській області щодо неповернення фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, адвокату ОСОБА_1 помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.03.2020 в сумі 31 371,56 (тридцять одна тисяча триста сімдесят одна) гривня 56 копійок.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Волинській області підготувати висновок та вчинити інші необхідні дії, визначені Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів від 16.01.2016 за № 6, щодо повернення фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, адвокату ОСОБА_1 помилково сплаченого у 2018-2019 роках єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.03.2020 в сумі 31 371,56 (тридцять одна тисяча триста сімдесят одна) гривня 56 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39400859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 3 993 (три тисячі дев'ятсот дев'яносто три) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф.А. Волдінер