Дата документу 04.11.2020
Справа № 937/4738/20
Провадження № 2/937/2271/20
2020 рік
04 листопада 2020 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого: судді Дараган Л.В.
за участю секретаря судового засідання: Данчук К.В.
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
представник позивачки - адвокат Алексеєнко Віталій Петрович,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В позові зазначено, що 01 жовтня 2015 року між позивачкою та відповідачкою було укладено договір позики грошових коштів в сумі 500 доларів США, на підтвердження якого відповідачкою була написана боргова розписка. За умовами укладеного договору позики відповідачка прийняла на себе зобов'язання повернути вказану суму в строк до 01 березня 2016 року. В подальшому відповідачка частково повернула позивачці суму боргу в розмірі 200 доларів США. Однак до теперішнього часу борг відповідачка залишок суми боргу в сумі 300 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 02 липня 2020 року складає 8031 гривня 00 копійок, не повернула. Позивачка просить суд стягнути з відповідачки на свою користь суму боргу за договором позики в розмірі 8031 гривня 00 копійок, 3% річних від простроченої суми в розмірі 1045 гривень 57 копійок, інфляційні втрати в розмірі 3838 гривня 48 копійок та суму моральної шкоди в розмірі 5000 гривень 00 копійок, а також понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок та витрати по сплаті професійної правничої допомоги в розмірі 4000 гривень 00 копійок.
ІІ. ЗАЯВИ (КЛОПОТАННЯ) УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
В судовому засіданні представник позивачки заявлені вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі. Також зазначив, що строк позовної давності позивачкою не пропущений, оскільки 17 травня 2020 року відповідачка частково сплатила позивачці суму боргу в розмірі 200 доларів США, чим підтвердила факт існування боргу, а тому з цього часу і починається перебіг позовної давності.
В судовому засіданні відповідачка позов не визнала, посилаючись на те, що вимоги позивачки безпідставні, оскільки вона сплатила позивачці борг в повному обсязі. Крім того, позивачкою порушено строки звернення до суду з позовною заявою про стягнення суми боргу, тому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Також відповідачкою подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідачка свої зобов'язання за договором позики виконала в повному обсязі. В березні 2016 року вона повернула позивачці 300 доларів США при свідках, а в травні 2020 року вона сплатила залишок суми боргу - 200 доларів США.
Також відповідачкою подано заяву про застосування позовної давності, в якій зазначено, що позивачкою порушено строки звернення до суду з позовом, оскільки строк виконання зобов'язання за договором позики встановлений до 01 березня 2016 року, а позивачка звернулася до суду лише 03 липня 2020 року, тобто із пропуском строку позовної давності.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Згідно письмової розписки від 01 жовтня 2015 року, відповідачка взяла в борг у позивачки гроші в розмірі 500 доларів США та зобов'язалася повернути вказану суму в строк до 01 березня 2016 року.
Крім того, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що відповідачка - це її мати. В березні 2016 році вона була в гостях у матері, яка тоді мешкала в м. Запоріжжі. 16 або 17 березня 2016 року мати зустрічалася з позивачкою і віддала їй гроші в сумі 300 доларів США. Тоді також були подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Розписку про отримання грошей ОСОБА_1 не писала та сказала, що віддасть розписку після того, як мати поверне весь борг.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що в березні 2016 року вона разом зі своїм чоловіком їздили на день народження тітки чоловіка - ОСОБА_7 до м. Запоріжжя. Вони знали, що відповідачка взяла гроші в борг, тому чоловік подарував їй 100 доларів США та позичив ще 100 доларів США. 16 чи 17 березня 2016 року приїхала жінка за грошима, відповідачка віддала їй гроші - 300 доларів США. Жінка нічого не писала, оскільки вони з відповідачкою були подругами і це була не вся сума боргу.
Таким чином, зі свідчень допитаних в судовому засіданні свідків вбачається, що між позивачкою та відповідачка дійсно існували правовідносини із договору позики грошових коштів.
Суд вважає, що відсутні підстави не довіряти свідченням допитаних в судовому засіданні свідків, їх свідчення не суперечать одне одному, жодного суперечливого факту в судовому засіданні надано не було.
ІV. МОТИВИ СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичайного ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Як було встановлено судом, 01 жовтня 2015 року між позивачкою та відповідачкою було укладено договір позики, за умовами якого остання отримала грошову суму в розмірі 500 доларів США та зобов'язалася повернути вказану суму в строк до 01 березня 2016 року, на підтвердження чого відповідачкою була написана відповідна розписка.
Тобто, при укладенні договору відповідачка прийняла на себе зобов'язання повернути грошову позику в термін, встановлений договором позики.
Отже, належним виконанням зобов'язання з боку відповідачки є повернення грошової позики в строк, в розмірі та в валюті, які визначені в договорі.
На виконання договору позивачка передала відповідачці грошову суму в розмірі 500 доларів США, тим самим позивачка повністю виконала свої зобов'язання перед відповідачкою за договором.
В подальшому, в рахунок погашення заборгованості за договором позики відповідачка сплатила позивачці суму в розмірі 200 доларів США. Будь-яких інших платежів позивачці від відповідачки не надходило.
При цьому судом не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідачки на те, що вона виконала зобов'язання за договором позики належним чином та в повному обсязі, сплативши позивачці в березні 2016 року в присутності свідків частину суми боргу в розмірі 300 доларів США, оскільки в ході судового розгляду відповідачкою не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин. Відсутні такі докази й в матеріалах справи. До того ж, згідно з вимогами цивільного законодавства, не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину, а випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо (ч. 2 ст. 937, ч. 3 ст. 949 ЦК України). Тому зазначені пояснення свідків не можуть бути покладені в основу судового рішення щодо підтвердження факту належного виконання зобов'язання за договором позики.
Тобто, в порушення умов договору відповідачка не виконала належним чином зобов'язання по поверненню грошових коштів в повному обсязі, залишок боргу в сумі 300 доларів США до теперішнього часу позивачці не повернула, що згідно вимог ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язань.
Отже, вбачається, що відповідачка в односторонньому порядку відмовився від виконання зобов'язання.
До теперішнього часу відповідачка залишок суму боргу позивачці не повернула.
Разом із цим, як було встановлено в судовому засіданні, строк виконання зобов'язання за укладеним між сторонами договором позики встановлений до 01 березня 2016 року, тому саме зі спливом строку виконання зобов'язання починається перебіг позовної давності, як це визначено положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України. В зв'язку із цим вбачається, що строк позовної давності за заявленими в позовній заяві вимогами сплинув 02 березня 2019 року, а позивачка звернулася до суду із позовною заявою до відповідачки тільки 03 липня 2020 року. Таким чином, позивачкою був пропущений строк звернення до суду за захистом порушених прав.
Посилання представника позивачки на те, що строк позовної давності для звернення до суду із позовною заявою позивачкою не був пропущений, оскільки 17 травня 2020 року відповідачка частково сплатила позивачці суму боргу в розмірі 200 доларів США, тим самим був перерваний перебіг позовної давності, судом не можуть бути прийняті до уваги, так як вони безпідставні та необґрунтованими. Так, положеннями ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, і після переривання перебіг позовної давності починається заново. Тобто, перебіг строку позовної давності може бути перерваний вчиненням певних дій, після чого перебіг позовної давності починається заново. При цьому, зі змісту положень закону щодо строку позовної давності випливає, що перериватися може лише такий строк позовної давності, який ще не сплинув, а переривання строку позовної давності після його спливу вочевидь є неможливим. На підтвердження цього свідчать і положення ч. 1 ст. 267 ЦК України, якими передбачено, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Крім того, жодних клопотань про поновлення пропущеного позивачкою строку позовної давності для звернення до суду ані позивачкою у поданому позові, ані її представником в судовому засіданні не заявлялось.
Таким чином, суд приходить до висновку, що строк позовної давності для звернення до суду позивачкою пропущений, про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі - відповідачкою, тому зазначені обставини є підставою для відмови в позові.
На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову, оскільки позивачкою пропущений трирічний строк позовної давності, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 256, 257, 260, 261, 266, 267, 509, 525, 526, 610, 611, 625, 626, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 19, 263 - 265 ЦПК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.
Повне найменування та ім'я сторін та інших учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 16 листопада 2020 року.
Суддя: