справа №380/812/20
11 листопада 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу, -
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-3054-57.
Посилається на те, що у 2004 році відповідачем було порушено порядок зняття позивача з обліку платників податків в органах державної податкової служби. Вказане стало наслідком винесення незаконної вимоги про сплату боргу (недоїмки), згідно якої на підставі ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органів доходів і зборів Головним управлінням ДПС у Львівській області від ОСОБА_1 вимагається сплатити заборгованість з ЄСВ у розмірі 18091,26 грн. Вважаючи у зв'язку із цим свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою їх захисту. Просить позов задовольнити повністю. Крім того, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в сумі 7900,00 грн, в т.ч. 840,80 грн - судовий збір, сплачений за подання цього позову, та 7059,20 грн - витрати, пов'язані з розглядом справи.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів позивач з 15.05.2013 року по 09.01.2020 року перебував на податковому обліку. З 01.07.2004 року вступив у дію Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), яким врегульовано відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців. Згідно абз.1 п.2ч.1 ст.7 цього Закону (в редакції, яка діяла до 01.01.2017 року), для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Законом України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема у першому реченні абз.2 п.2 ч.1 ст.7 слова «має право самостійно» замінено словами «зобов'язаний». Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 07.11.2019 року, заборгованість позивача становила 18091,26 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2018 рік у сумі 7371,54 грн, за 2019 рік - 10719,72 грн та за 2020 рік - 2754,18 грн. За таких обставин, вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-3054-57 сформована відповідно до вимог Закону №2464-VI, а вимоги позивача є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 03.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 09.07.2020 року зупинено провадження у справі до 15.09.2020 року
Ухвалою суду від 16.09.2020 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 15.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно довідки №237 від 02.08.2004 року, виданої Дрогобицькою ОДПІ, у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). У зв'язку з ліквідацією за рішенням власника від 30.04.2004 року позивач знятий з податкового обліку 02.08.2004 року.
28.12.2019 року на адресу позивача надійшла вимога від 07.11.2019 року №Ф-3054-57 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 18091,26 грн.
Як ствердив позивач, підставою для винесення спірної вимоги слугувало порушення органом податкової служби у 2004 році порядку зняття з обліку платників податків в органах державної податкової служби. При зверненні до податкового органу позивачу було повідомлено, що нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника. Відповідно в інтегрованій картці позивача по єдиному соціальному внеску обліковується загальна сума заборгованості 18091,26 грн.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з оспорюваним рішенням відповідача та вважає його протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, що набрав чинності з 01.01.2011 року.
Відповідно до ст.1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, серед інших, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Страхувальниками, відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
За правилами п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік (ч.8 ст.9 Закону №2464-VI).
Згідно з приписами п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується, зокрема: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Відповідно до вимог п.п.6, 7 ст.13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, органи доходів і зборів мають право, серед іншого: застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Частиною 4 ст.25 Закону №2464-VI визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Згідно п.п.3, 4 Розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З аналізу наведених норм вбачається, що фізичні особи-підприємці, у відповідності до приписів спеціального Закону, яким визначено умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов'язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець - 27.12.2002 року та, відповідно, взятий на податковий облік.
30.04.2004 року позивачем було прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності у зв'язку з ліквідацією.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки №237 від 02.08.2004 року, ОСОБА_1 знятий з податкового обліку, заборгованості по платежах до бюджету не мав. Стан платника податків - 22.
Однак за даними інформаційної системи податкового органу, станом на 31.10.2019 року, загальна сума заборгованості позивача по єдиному внеску становить 18091,26 грн, в т.ч.: за 2018 рік у сумі 7371,54 грн, за 2019 рік - 10719,72 грн та за 2020 рік - 2754,18 грн.
Разом з тим, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що з 2004 року, тобто з часу прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності та зняття з податкового обліку, на адресу позивача не надходило жодних повідомлень, листів-вимог чи інших листів про неподання звітності чи несплати податків та неподаткових платежів. Вказане не заперечувалось представником відповідача.
Водночас у матеріалах справи наявна довідка за формою №12-ОПП № 237 від 02.08.2004 року, видана Дрогобицькою ОДПІ, про зняття з обліку платника податків ОСОБА_1 з 02.08.2004 року. В даній довідці також зазначено про відсутність заборгованості позивача зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) станом на 02.08.2004 року та про відсутність відомостей про відкриті рахунки в установах банків відсутні.
Таким чином, слідує висновок, що облікові дані інформаційної системи відповідача не відповідали дійсності, що і стало наслідком прийняття спірного рішення.
Суд враховує, що у відповідності до п.п.8.3, 8.4 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 19.02.1998 року №80 (чинної на момент зняття позивача з обліку), після проведеної перевірки платника податків, у разі встановлення факту відсутності заборгованості перед бюджетами орган державної податкової служби знімає його з обліку.
Зняття з обліку платника податків в органах державної податкової служби проводиться за наявності повідомлення від установи банку про закриття такому платнику рахунків.
Після завершення процедури зняття з обліку орган державної податкової служби складає довідку про зняття з обліку платника податків за ф. N12-ОПП (додаток 12), яку надсилає до органів державної реєстрації або органу, що здійснив реєстрацію.
Зняття з обліку платника фіксується в журналі за ф. N6-ОПП, а відмітка про зняття платника з обліку вводиться в районний рівень Єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб або Державного реєстру фізичних осіб. Облікові справи про таких платників здаються до архіву органу державної податкової служби по закінченні звітного року.
Також цією Інструкцією передбачалось, що якщо після проведеної перевірки платника податків встановлено факт заборгованості його перед бюджетами, орган державної податкової служби не знімає його з обліку, а підрозділи обліку та звітності складають повідомлення про наявність обов'язків зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) за ф. N10-ОПП (додаток 10) і надсилають його ліквідаційній комісії. Зазначене повідомлення дозволяється видавати платнику податків для пред'явлення у відповідні органи.
Якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі неподання протягом одного року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, то керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно суб'єкта підприємницької діяльності - про звернення до суду із позовом про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Тобто, за Інструкцією, діючою на час зняття позивача з обліку платників податків, ліквідаційна процедура повинна була повністю проводитись органом державної податкової служби - з моменту зняття позивача з обліку платників податків і до моменту виключення його з Єдиного Державного реєстру.
Вказаним спростовуються будь-які інші доводи податкового органу про правомірність оскаржуваного рішення, в т.ч. і посилання на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідності до яких підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинена з 09.01.2020 року.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов'язку доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що спірна вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-3054-57є такою, що не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Водночас позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, в сумі 7059,20 грн.
Згідно з ч.ч.1, 4, 7, 9 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.
З матеріалів справи слідує, що позивачем в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу, до суду надано: копію довіреності від 22.01.2020 року, договір про надання послуг від 10.01.2020 року, диплом адвоката Коня А.В. , виданий Львівським державним університетом імені Івана Франка 28.06.1996 року, та дублікати квитанцій КБ «ПриватБанк» від 15.01.2020 року про оплату послуг адвоката в сумі 4924,62 грн та від 22.01.2020 року про оплату послуг адвоката в сумі 3015,08 грн.
За даними перелічених доказів позивачу надано професійну правничу допомогу за обсягом послуг: оплата послуг за підготовку позову - 4000,00 грн; витрати, пов'язані із виготовленням копій документів та їх роздрукуванням - 59,20 грн; участь в судових засіданнях - 1000,00 грн/одне судове засідання * 3 = 3000,00 грн. Загальна сума вказаних витрат складає 7059,20 грн.
Даючи оцінку вказаним документам та характеру наданих адвокатом послуг, суд вважає, що витрати в сумі 7059,20 грн є неспівмірними, оскільки правова позиція щодо належного представництва інтересів клієнта у справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи. Крім того, борг, який стягується за спірною вимогою (18091,26 грн), та розмір витрат на оплату послуг адвоката також свідчать про неспівмірність.
Водночас суд звертає увагу, що адвокатом не складався акт виконаних робіт, а лише попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв'язку із розглядом справи (а.с.19).
Також, суд враховує заперечення відповідача, згідно яких розмір заявлених позивачем витрат не відповідає критерію реальності таких витрат та обґрунтованості їхнього розміру (а.с.79-81).
За таких обставин, суд приходить висновку, що підставним є присудження на користь позивача, за рахунок фінансування відповідача, витрат на професійну правничу допомогу лише в обсязі 3559,20 грн, в т.ч.: оплата послуг за підготовку позову - 2000,00 грн; витрати, пов'язані із виготовленням копій документів та їх роздрукуванням - 59,20 грн; участь в судових засіданнях - 1500,00 грн
Відтак, загальна сума судових витрат, яку належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області, складає 4400,00 грн (840,80 грн - судовий збір, сплачений за подання цього позову, та 3559,20 грн - витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-3054-57.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ: 43143039) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 4400 (чотири тисячі чотириста) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне рішення суду буде складено до 23.11.2020 року.
Суддя Ланкевич А.З.
Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 20.11.2020 року.