18 листопада 2020 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 761/37713/19
Номер провадження 22-ц/824/14161/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В.,
за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А.,
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Пономаренко Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, третя особа ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця про визнання протиправним та скасування наказу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця від 28 серпня 2019 року № 1333-л про звільнення ОСОБА_1 ; поновлення ОСОБА_1 на роботі на 0,25 ставки асистента кафедри акушерства і гінекології № 1 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця; стягнення з Національного медичного університету О. О. Богомольця середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 27 серпня 2019 року по день ухвалення судового рішення виходячи із середньої заробітної плати 715 грн. 97 коп.; стягнення з Національного медичного університету імені О. О. Богомольця судових витрат.
Позовна заява обґрунтована тим, що наказом № 446-л від 11 березня 2019 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до НМУ ім.. О. О. Богомольця на 0,25 ставки асистента кафедри акушерства і гінекології № 1 до заміщення цієї посади за конкурсом.
Позивач зазначає, що вона була єдиним учасником зазначеного конкурсу, проте на вказану посаду позивача прийнято не було, а відтак, конкурс не відбувся.
З 01 липня 2019 року по 26 серпня 2019 року позивач перебувала у відпустці, а з 27 серпня 2019 року по 04 вересня 2019 року вона перебувала на лікарняному.
17 вересня 2019 року позивач отримала наказ № 1333-л від 27 серпня 2019 року про звільнення з займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Разом з тим, на думку позивача, оскільки конкурс на заміщення посади не відбувся, то не відбулося й події з якою пов'язано припинення трудових відносин, а відтак, підстави для її звільнення передбачені п. 2 ст. 36 КЗпП України, відсутні.
Ухвалою Шевченківського районного суду від 16 липня 2020 року (а.с. 166-167) залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 серпня 2020 року (а.с. 201-205) у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, третя особа ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги, задовольнити, стягнути судові витрати з відповідача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що згідно наказу № 446-л від 11 березня 2019 року скаржник була прийнята на посаду асистента кафедри акушерства і гінекології № 1 НМУ ім.. О. О. Богомольця на 0,25 ставки до заміщення цієї посади за конкурсом.
Згідно наказу № 1055-л від 21 червня 2019 року було проведено конкур на заміщення вищевказаної посади, проте відомостей щодо обрання на вказану посаду будь-якої особи, матеріали справи не містять, а відтак, подія з якою було пов'язано закінчення строку трудового договору, не наступила.
Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що її посада асистента на 0,25 ставки та посада 0,75 ставки пов'язані між собою.
Таким чином, на думку скаржника, підстави для звільнення її на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, відсутні.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, було невірно застосовано приписи ст. 3 Закону України «Про відпустки». На думку скаржника, вказані вимоги закону дозволяють працівнику в момент настання підстав для звільнення, взяти невикористану відпустку на строк якої продовжується дія трудового договору.
На думку скаржника, суд першої інстанції помилково не застосував до даних правовідносин вимоги ст. 391 КЗпП України, що виключає законність подальшого звільнення з підстав п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
10 листопада 2020 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від відповідача з відповідним підтвердженням про направлення його позивачу.
З вказаного відзиву вбачається, що відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає їх безпідставними.
Відзив обґрунтовано тим, що позивача було прийнято на посаду асистента кафедри акушерства і гінекології № 1 НМУ ім.. О. О. Богомольця на 0,25 ставки з 12 березня 2019 року до заміщення цієї посади за конкурсом.
16 травня 2019 року відповідачем було опубліковано оголошення про проведення конкурсу, зокрема, на посаду асистента кафедри акушерства і гінекології № 1 НМУ ім.. О. О. Богомольця за результатами якого, на вказану посаду позивача обрано не було.
27 серпня 2019 року позивача було звільнено із займаної посади у зв'язку з закінченням строкового трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази неправомірності проведення конкурсу, крім того, проведення вказаного конкурсу скаржником не оскаржувалось.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Сторожук В. А. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін.
Скаржник та третя особа до суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставлення судової повістки на їх офіційні електронні адреси у зв'язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності осіб, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши заперечення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ч. 3 ст. 40 КЗпП України забороняє звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності лише з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, разом з тим, звільнення працівника з займаної ним посади у зв'язку з закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, чинним законодавством України не заборонено.
Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 12 березня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на 0,25 ставки асистента кафедри акушерства і гінекології № 1 до заміщення цієї посади за конкурсом (а. с. 11).
16 травня 2019 року на офіційному сайті НМУ ім.. О. О. Богомольця опубліковано оголошення про проведення конкурсного відбору на посади, зокрема, асистента кафедри акушерства та гінекології № 1 НМУ ім.. О. О. Богомольця (а.с. 45).
З доповідної записки підписаної завідувачем кафедри акушерства і гінекології № 1 професором ОСОБА_3 вбачається, що секретарю Вченої ради факультету документи до конкурсу ОСОБА_1 не надходили. 20 червня 2019 року ОСОБА_1 на засідання Вченої ради факультету не з'явилась, в телефонному режимі повідомила, що приймати участь у конкурсі не бажає (а.с. 47).
Наказом № 1055-л від 21 червня 2019 року затверджено рішення Вченої Ради медичного факультету № 1 про обрання за конкурсом, зокрема, ОСОБА_2 на посаду асистента кафедри акушерства і гінекології № 1; затверджено рішення Вченої Ради медичного факультету № 1 про не обрання за конкурсом ОСОБА_1 на посаду асистента на 0,25 ставки кафедри акушерства і гінекології № 1 (а.с. 82-83).
27 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з займаної нею посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 10).
У період з 01 липня 2019 року по 26 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці (а.с. 12, 13-14).
У період з 27 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному (а.с. 16).
Листом № 120/9-1945 від 04 вересня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно наказу № 1333-л від 27 серпня 2019 року її було звільнено із займаної посади у зв'язку з закінченням строку трудового договору (а.с. 63).
Починаючи з 21 червня 2019 року по 21 червня 2024 року ОСОБА_2 , асистента на 0,75 ставки кафедри акушерства і гінекології № 1, переведено на повну ставку у зв'язку з обранням за конкурсом за строковим трудовим договором (а.с. 152).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Як вбачається з висновків ВС у справі № 180/659/17 від 06 травня 2019 року, при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору - контракту він виявив, коли звертався із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Так, згідно наказу № 446-л від 11 березня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято на 0,25 ставки асистента кафедри акушерства і гінекології № 1 з 12 березня 2019 року до заміщення цієї посади за конкурсом.
16 травня 2019 року на офіційному сайті НМУ ім.. О. О. Богомольця було опубліковано оголошення про проведення конкурсу, зокрема, на посаду асистента кафедри акушерства та гінекології № 1 НМУ ім.. О. О. Богомольця, про що була обізнана й ОСОБА_1 , що підтверджується її заявою (а.с. 46). Доказів того, що ОСОБА_1 подавала документи на заміщення вищевказаної посади, матеріали справи не містять.
Разом з тим, згідно витягу з протоколу № 13 засідання Вченої ради медичного факультету № 1 НМУ ім.. О. О. Богомольця від 20 червня 2019 року, на посаду асистента кафедри акушерства і гінекології № 1 НМУ ім.. О. О. Богомольця за конкурсом терміном на 5 років, обрано ОСОБА_2 .
Таким чином, у зв'язку з проведенням 20 червня 2019 року конкурсу на заміщення вакантних посад, в результаті якого на посаду асистента кафедри акушерства і гінекології № 1 НМУ ім.. О. О. Богомольця було обрано ОСОБА_2 , дія строкового трудового договору з ОСОБА_1 , закінчилась.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 01 липня 2019 року по 26 серпня 2019 року перебувала у відпустці, а у період з 27 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року остання перебувала на лікарняному.
Разом з тим, звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України (висновок ВС у справі № 640/498/17-ц від 26 грудня 2018 року).
Таким чином, у даному випадку, звільнення ОСОБА_1 у період перебування її на лікарняному, не суперечить вимогам чинного законодавства.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено у відповідності до вимог трудового законодавства та умов строкового трудового договору, а відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасуванні наказу про звільнення ОСОБА_1 та для задоволення похідних позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 19 листопада 2020 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: В. В. Саліхов
О. В. Шахова