Справа № 761/45501/19 Головуючий у І інстанції Мальцев Д.О.
Провадження №22-ц/824/13456/20 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
18 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування,
у листопаді 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (відповідач 1), Державної казначейської служби України (відповідач 2), відповідно до якого просила визнати бездіяльність відповідача 1 при розслідуванні кримінального провадження № 1201810000000254 від 03.04.2018 року, де позивач визнана потерпілою, а також стягнути на користь позивача з відповідача 2 моральну шкоду у сумі 174 609, 00 грн. за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відповідності до вимог Бюджетного кодексу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.08.2012 року позивачу було спричинено тілесні ушкодження гр-ном ОСОБА_2 , дані були внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ч. 2 ст. 122 КК України. Однак, тривалий час розслідування слідчими органами не проводилось.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/10350/18 від 23.03.2018 задоволено скаргу позивача та зобов'язано відповідача 1 внести відомості до ЄРДР про вчинення групою у складі співробітників прокуратури Київської області ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та слідчих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 кримінального правопорушення за ст. 365 КК України.
Відомості внесені за скаргою позивача, відкрито кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12018110000000254 від 03.04.2018 року.
Однак підозра на сьогодні не вручена, обвинувальний акт до суду не направлений, прокурорами не виконуються їх посадові обов'язки.
Таким чином, позивач є постраждалою від бездіяльності та неправомірних дій посадових осіб прокуратури у Київській області в кримінальному провадженні № 12018110000000254 від 03.04.2018, вважає, що своєю бездіяльністю щодо розслідування вказаного кримінального провадження Відповідачем 1 завдано позивачу моральної шкоди. Розмір моральної шкоди позивач обґрунтувала виходячи з розміру прожиткового мінімуму в 2019 році: 87 * 2007, 00 грн. = 174 609,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 до ГУНП в Київській області, Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивача щодо допущених відповідачем порушень при здійсненні досудового розслідування по кримінальному провадженню №12018110000000254, в якому її визнано потерпілою.
В поданому відзиві Головне Управління Національної поліції в Київській області просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість постановленого судового рішення.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянт підтримала апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Іншу учасники справи до суду апеляційної інстанції не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.03.2018 за № 761/10350/18 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої посадової особи (слідчого) СУ ГУ НП в Київській області, яка полягає у невнесенні відомостей про вчинення кримінального правопорушення в Єдиного реєстру досудових розслідувань задоволено, визнано незаконною бездіяльність уповноважених осіб (слідчих) СУ ГУНП у Київській області, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення, викладеного в заяві ОСОБА_1 та зобов'язано слідчого внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування. (а.с. 11)
На підставі клопотання ОСОБА_1 та ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23.03.2018 року 03.04.2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення групою осіб - працівниками прокуратури Київської області: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_22 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_25 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 кримінальних правопорушень за ст. 364, 365 КК України. (а.с. 7)
Кримінальному провадженню присвоєно № 12018110000000254.
Посилаючись на факт вручення їй Пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні № 12018110000000254 від 03.04.2018 року, позивачка ОСОБА_1 заявляє про визнання її потерпілою у вказаному кримінальному провадженні.
Такі доводи позивача слід вважати обґрунтованими, оскільки законодавець чітко встановлює в частині 2 статті 55 КПК України момент виникнення прав та обов'язків потерпілого (визначені статтями 56, 57 КПК України), яким є подача заяви про скоєння стосовно нього кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Для визнання особи потерпілою не потрібно прийняття окремого процесуального документа у формі, наприклад, постанови про притягнення до провадження як потерпілого.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо не доведення позивачем свого процесуального статусу як потерпілого в кримінальному правопорушенні є помилковим.
В той же час, вручення ОСОБА_1 . Пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні та набуття нею статусу потерпілого в кримінальному провадженні, не звільняє позивача від обов'язку доводити факт завдання моральної шкоди у зв'язку із протиправною бездіяльністю органів досудового розслідування.
Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, до істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.
З огляду на вищевикладене, закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
Водночас стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
При цьому, стаття 1174 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, положеннями вказаної статті передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України.
Звертаючись до суд із даним позовом, ОСОБА_1 просила відшкодувати моральну шкоду, завдану їй внаслідок неправомірної бездіяльності Головного управління Національної поліції в Київській області у зв'язку із проведенням досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12018110000000254 від 03.04.2018 року.
За правилом ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України).
В той же час, доказів на підтвердження протиправності дій ГУНП в Київській області по відношенню до позивача під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача 1 та шкодою, на яку посилається позивач, ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду позивачем подано не було.
Оскільки для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167, 1173 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року є обов'язком позивача (постанова Верховного Суду від 19 березня 2018 року в справі №243/3723/17-ц).
Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 397/1745/14-ц.
З матеріалів справи також вбачається, що ГУНП в Київській області з 05.06.2018 року не є тим органом, який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018110000000254 від 03.04.2018 року.
Так, згідно листа заступника начальника слідчого управління ГУНП в Київській області підполковника поліції Замороки Д. від 07.08.2020 року, 05.06.2018 року на підставі статті 216 КК України кримінальне провадження № 12018110000000254 від 03.04.2018 року передано за підслідністю до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції м. Києва. Станом на 31.07.2020 року поточний орган досудового розслідування у кримінальномупровадженні № 12018110000000254 слідче управління ГУ СБУ у м. Києві та Київській області. (а.с. 40).
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги вже були предметом розгляду місцевим судом, мотивовано ним відхилені та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року у даній справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 20 листопада 2020 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Ігнатченко Н.В.