Справа № 753/5953/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12499/2020
Головуючий у суді першої інстанції: Каліушко Ф.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
17 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
при секретарі - Макаровій К.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтереса неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5 та Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про скасування державної реєстрації прав, скасування рішення про державну реєстрацію прав та скасування запису про право власності, -
У березні 2019 року до суду звернулась ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації прав, скасування рішення про державну реєстрацію прав та скасування запису про право власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_4 , згідно договору купівлі-продажу квартири від 15 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Вепрейчук О.І., придбала квартиру АДРЕСА_1 .
У даній квартирі були зареєстровані і проживали також ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_3 .
Набувши права власності на вказану квартиру ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житлом.
Не погоджуючись з поданим позовом, вона - ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 , недійсним.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , задоволено та визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верпейчук О.І. та зареєстрований в реєстрі за №2364 від 15 грудня 2015 року недійсним.
Звернувшись до державного реєстратора із заявою про скасування в Державному реєстрі прав на нерухомість запису про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, вона отримала відмову у скасуванні запису з підстав того, що судове рішення, яким визнано договір купівлі-продажу квартири недійсним, не містить вказівки на скасування в Державному реєстрі запису за заявою набувача, відтак позивач вважає право ОСОБА_3 порушеним та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 травня 2020 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, 7 серпня 2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 21 травня 2020 року та ухвалите нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач правильно обрала спосіб захисту прав, який у розумінні ст. 216 ЦК України полягає у внесенні відомостей доДержавногореестру щодо прав відповідача, а тому внесення під час розгляду справи в законодавство змін, якими поняття «скасування державної реєстрації прав» фактично замінено новим поняттям «припинення державної реєстрації прав» не може в даному конкретному випадку вплинути та слугувати підставою для висновку суду щодо неналежності обраного позивачем способу захисту, а тим більше слугувати підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 31.01.2009 року по 27.01.2016 року. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28.09.2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.01.2016 року, шлюб, зареєстрований 31.01.2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано.
ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення КМДА від 14.07.2008 р. належала квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2016 року, визнано за ОСОБА_2 та її малолітнім сином ОСОБА_3 право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .
Після ухвалення зазначеного рішення від 14 грудня 2015 року, на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2015 року ОСОБА_5 продав своїй сестрі ОСОБА_4 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 1 серпня 2016 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , задоволено. Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2016 року, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 1 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , задоволено та визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верпейчук О.І. та зареєстрований в реєстрі за №2364 від 15.12.2015 року недійсним.
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 12.03.2019 року, у відповідності до запису про право власності за № 12550740 - квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження та внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (ст. 3 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не заявлено вимогу про припинення права власності відповідача ОСОБА_4 на спірну квартиру.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано не належний спосіб захисту права, а належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, що узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18.
Проте, з таким висновком суду повною мірою погодитись не можна.
Як вбачається з позовної заяви, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просила скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державну реєстрацію прав ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2016 року визнано недійсним договір купівлі - продажу вказаної квартири, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О.І. та зареєстрований в реєстрі за №2364 від 15 грудня 2015 року.
При цьому посилалась на ст. 26 ч. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за якою у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у Постанові від 4 грудня 2019 року (справа № 917/1739/17) суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Проте суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційним судом м. Києва при прийнятті судового рішення від 9 листопада 2016 року про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О.І. та зареєстрованого в реєстрі за №2364 від 15 грудня 2015 року, не вирішене питання про припинення права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, що є перепоною для виконання рішення суду в частині внесення записів в реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо власників спірної квартири.
Відповідно до ст. 26 ч. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. При цьому пунктом 3 зазначеної статті передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4 та третьої особи ОСОБА_5 , фактично визнала апеляційну скаргу та просила прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є саме визнання припиненим речового права ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (номер запису про право власності 12550740).
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням викладеного, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1921 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 травня 2020 року скасувати, прийняти нову постанову наступного змісту.
Позов ОСОБА_2 в інтереса неповнолітнього ОСОБА_3 задовольнити.
Припинити речове право ОСОБА_4 (реєстраційний номер картки платника податків - НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_3 ) на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (номер запису про право власності 12550740).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 1921 грн.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 20 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді