Справа № 369/14014/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13385/2020
Головуючий у суді першої інстанції: Дубас Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
17 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
при секретарі - Макаровій К.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартири, набутої під час шлюбу, особистою власністю, -
У листопаді 2018 року до суду звернулась ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що між сторонами було укладено шлюб, що був зареєстрований Міським відділом реєстрації актів громадянського стану Миколаївського обласного управління юстиції України 6 лютого 2003 року за актовим записом № 63.
Від вказаного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час шлюбу на ім'я відповідача було набуто 1-кімнатну квартиру загальною площею 38,90 кв.м, житловою площею 17,30 кв.м за АДРЕСА_1 .
Вказана квартира була набута на підставі договору про інвестування будівництва житлового будинку, укладеного відповідачем з ТОВ «Компанія «ПАРАДІЗ».
Після введення житлового будинку в експлуатацію 16січня 2015 року на ім'я відповідача було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 та зареєстровано за ним право власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
З огляду на викладене та посилаючись на вимоги законодавства,позивач просила суд визнати за нею право власності на 50/100 спільної сумісної власності подружжя та за відповідачем - 50/100; в порядку поділу майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, припинити право власності відповідача на 1/2 частину 1- кімнатної квартири, загальною площею 38,90 кв.м, житловою площею 17,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , та визнати за нею право власності на 1/2 частину 1-кімнатної квартири, загальною площею 38,90 кв.м, житловою площею 17,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .
Не погодившись з вимогами позивача, відповідач у лютому 2019 року звернувся до суду із зустрічною позовною заявою.
Свої вимоги відповідач обґрунтував тим, що між сторонами 06лютого 2003 року було укладено шлюб, і у цьому шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16 червня 2014 року між ТОВ «ФК «Житло-Капітал» та сторонами було укладено договір про участь у фонді фінансування будівництва, відповідно до якого після завершення будівництва повинні були отримати квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , а сторони повинні були сплатити 952 752 грн., протев подальшому вартість квартири зросла і стала становити 1 043 280 грн.
Після завершення будівництва за сторонами було 10серпня 2016 року зареєстровано право власності по 1/2 частині на цю квартиру.
30 червня 2014 року відповідач уклав з ТОВ «ПАРАДИЗ-СТРОЙ» договір купівлі-продажу майнових прав № 22-Б с/кв 34, відповідно до якого продавець повинен був передати відповідачу майнові права на спірну квартиру. Ціна договору становила 318 980 грн., перший платіж 14 липня 2014 року - у розмірі 223 286 грн., інші 6 платежів (29.08.2014року, 30.09.2014 року, 31.10.2014 року, 28.11.2014 року, 30.12.2014 року) по 19 138,80 грн. кожен.
Для того, щоб внести вказаний платіж, 7 липня 2014 року мати відповідача продала свою квартиру у АДРЕСА_4 , за 260 008 грн.
Відповідач вказував, що після продажу квартири в м. Миколаєві його батьки доклали свої особисті заощадження та передали йому кошти для внесення ним інших платежів згідно з договором купівлі-продажу майнових прав № 22-Б с/кв 34 від 30червня 2014року.
Відповідач зазначив, що у спірній квартирі сторони ніколи не проживали, витрат по ремонту не несли, у цій квартирі зареєстровані батьки відповідача, договори про надання комунальних послуг укладено з батьком відповідача, всі ремонтні роботи були зроблені його батьками.
З огляду на викладене та посилаючись на вимоги законодавства, відповідач просив суд відмовити у задоволенні первісного позовута визнати за ним право особистої власності на однокімнатну квартиру, загальною площею 38,90 кв.м, житловою площею 17,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .
РішеннямКиєво - Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Поділено спільне сумісне майно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири, загальною площею 38,90 кв.м, житловою площею 17,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .
Залишено за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири, загальною площею 38,90 кв.м, житловою площею 17,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .
У решті позовних вимог відмовлено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 524 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартири, набутої під час шлюбу, особистою власністю відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду від 25 серпня 2020 року та задовольнити позовні вимоги зустрічного позову вважаючи, що судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги, зазначила, що джерелом придбання спірної квартири був продаж ОСОБА_5 (матір'ю скаржника) своєї попередньої квартири, а часом придбання є одночасне вчинення двох правочинів: 7 липня 2014 року - продаж ОСОБА_5 квартири за адресою: АДРЕСА_5 , та 30 червня 2014 року - підписання ОСОБА_2 договору купівлі-продажу майнових, прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому, перший платіж за останнім договором ОСОБА_2 проведено лише 14 липня 2014 року, тобто після надання ОСОБА_5 грошей отриманих з продажу своєї квартири в м. Миколаєві.
31 липня 2014 року було оформлено Акт видачі ключів на ОСОБА_2 .
Зазначає, що придбання квартири за кошти батьків апелянта для проживання останніх в спірній квартирі підтверджується й фактом того, що батьки ОСОБА_2 переїхали з м. Миколаєва до м. Києва та відчужили для цього своє майно в м. Миколаєві., всі подальші документи, які були укладені для проживання батьків ОСОБА_2 укладалися на ім'я його батька, всі ремонтні роботи, що були проведені в спірній квартирі були зроблені також батьками відповідача.
При цьому, спірна квартира фактично знаходиться в постійному користуванні батьків відповідача та є єдиним місцем їхнього постійного проживання, саме за адресою цієї квартири батьки зареєстровані та проживають.
Вважає, що спільних зусиль подружжям на купівлю цієї квартири докладено не було, вона купувалася за кошти від продажу ОСОБА_5 своєї квартири в м. Миколаєві, за відсутності надання коштів зі спільного сімейного бюджет сторін та придбана виключно в інтересах батьків ОСОБА_2 .
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що 06 лютого 2003 року між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований міським відділом РАГС Миколаївського обласного управління юстиції за актовим записом № 63, що підтверджується відповідним свідоцтвом про одруження.
У сторін є син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається зі свідоцтва про народження.
30 червня 2014 року відповідачем було укладено з ТОВ «ПАРАДИЗ-СТРОЙ» договір купівлі-продажу майнових прав № 22-Б с/кв 34, відповідно до якого продавець повинен був передати відповідачу майнові права на спірну квартиру, натомість ціна договору становила 318 980 грн., перший платіж 14 липня 2014 року - у розмірі 223 286 грн., інші 6 платежів (29.08.2014року, 30.09.2014 року, 31.10.2014 року, 28.11.2014 року, 30.12.2014 року) по 19 138,80 грн. кожен.
Відповідно до акту приймання-передачі квартири АДРЕСА_6 від 05грудня 2014 року ТОВ «ПАРАДИЗ-СТРОЙ» передало відповідачу спірну квартиру.
24 грудня 2014 року на ім'я відповідача зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на однокімнатну квартиру, загальною площею 38,90 кв.м, житловою площею 17,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 32299619 від 19 січня 2015 року.
07 липня 2014 року ОСОБА_5 продала за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Дворецьким К.М. за реєстровим № 740, свою квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до довідки ТОВ «Софіябудсервіс» № 192 від 03червня 2015 року вспірній квартирі зареєстровані ОСОБА_6 , батько, та ОСОБА_5 , мати, особовий рахунок відкритий на ОСОБА_6 .
04 серпня 2014 року між ТОВ «Софіябудсервіс» було укладено договір № 34/А про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з ОСОБА_6 , як з власником спірної квартири.
09 вересня 2015 року ТОВ «Київоблгаз Збут» було укладено договір про надання населенню послуг з газопостачання з ОСОБА_6 , як з власником спірної квартири.
09 вересня 2015 року ОСОБА_6 було написано заяву-приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії ПрАТ «Київобленерго».
ОСОБА_6 уклав договір № 5434 від 19 вересня 2015 року на доставку та установку у спірній квартирі металопластикових виробів. Відповідно до товарного чеку № 5434 від 19 вересня 2015 рокубуло сплачено 15 780 грн., проте платник не вказаний.
Відповідно до наявних в матеріалах справи копій довідок позивач у період з 04 серпня 2014 року по 31 грудня 2018 року працювала та отримувала дохід.
Задовольняючи частково позовні вимоги первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана на ім'я відповідача під час його шлюбу з позивачем, доказів того, що дана квартира була набута відповідачем за особисті кошти, не було надано, тому дане майно суд визнав спільним сумісним майном сторін.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є правильним та ґрунтується на законі.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Судом встановлено, що спірне майно- 1-кімнатна квартиразагальною площею 38,90 кв.м, житловою площею 17,30 кв.м за АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю позивача і відповідача як таке, що було придбане ними у шлюбі.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що після продажу квартири в м. Миколаєві його батьки доклали свої особисті заощадження та подарували йому кошти для внесення ним платежів згідно з договором купівлі-продажу майнових прав № 22-Б с/кв 34 від 30 червня 2014 року, тому квартира є його особистою власністю та поділу як спільне майно подружжя не підлягає, з огляду на наступне.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач за первинним позовом не довів та не надав доказів, що грошові кошти, отримані ним від продажу квартири батьків, були витрачені ним як особиста власність на придбання спірної квартири, тому обґрунтованим, на думку колегії суддів є висновок, що спірна квартира належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка викладено у статтяі 57 СК України.
Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 та . 7 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Відтак право спільної сумісної власності подружжя на це майно презюмується. Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді відповідачем не надано достатніх та належних доказів придбання цього майна за особисті кошти та для власних цілей, а не в інтересах сім'ї.
Доводи апелянта, що батьки подарували йомукошти на придбання спірного майна для його особистого користування, спростовується наявним в суді спором за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі продажу спірної квартири в частині покупця та визнання покупцями позивачів (справа №369/1266/20).
Оскільки відповідач не надав будь - яких доказів про належність особистих коштів для придбання спірної квартири, а також не надав доказів про те, що коштидля придбання квартиринаданійого батьками особисто йому, а не для придбання квартири для сімейних потреб суд першої інстанції правильно визнав спірну квартиру спільним сумісним майном подружжя.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність.
Враховуючи наведе, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 20 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді