№ справи: 761/29693/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12706/2020
Головуючий у суді першої інстанції: Рибак М.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
17 листопада 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.,
секретар - Шепель К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Торгово-промислової палати України, третя особа - ОСОБА_2 про поновлення порушених трудових прав
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3
та апеляційною скаргою представника Торгово-промислової палати України - Ципіна Дениса Леонідовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року,
встановив:
у липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- зобов'язати відповідача належно оформити припинення її повноважень на виборній посаді віце-президента Торгово-промислової палати (далі - ТПП) України, визначити датою припинення цих повноважень 27.05.2019, видати відповідний наказ та відповідно до ст. 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку вона займала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду;
- зобов'язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 та видати трудову книжку;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19.05.2015 по 17.07.2019 у розмірі 1 075 217,60 грн.;
- стягнути з ТПП України на її користь середній заробіток за час прострочення проведення з нею повного розрахунку у зв'язку зі звільненням за період з 27.05.2015 по 11.06.2019 у розмірі 1 044 092,88 грн.;
- стягнути з відповідача на її користь судові витрати та поновити їй строк для звернення до суду з огляду на поважність причин такого пропуску.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року позов було задоволено частково - зобов'язано відповідача належним чином оформити припинення повноважень на виборній посаді віце-президента ТПП України та видати наказ із зазначенням дати звільнення - 27.05.2015, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15 562 грн. 36 коп., стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 536 грн. 80 коп. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права.
Представник відповідача - ОСОБА_4 також подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 15 562 грн. 36 коп. та постановити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги, а в іншій частині - залишити рішення без змін.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представників позивача та відповідача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала, що вона працювала у відповідача з 1995 року, спочатку на посаді начальника Організаційного управління ТПП України, а з 03.12.2001 - начальником Управління міжнародних програм та економічних досліджень. 25.05.2005 вона була обрана на посаду віце-президента ТПП України, затверджена віце-президентом ТПП рішеннями Ради ТПП від 25.05.2005 та від 27.05.2010. 05.10.2015 її ознайомили з наказом про звільнення з посади віце-президента ТПП України від 19.05.2015 на підставі п.2 ст. 36, п. 2 ст. 23 та ст. 118 КЗпП України і рішення Ради ТПП України №1 від 19.05.2015. Наказом від № 33л від 29.03.2016 наказ було викладено в новій редакції. Звільнення вона оскаржила до суду та постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 30 січня 2019 її вказаний наказ було визнано незаконним та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.05.2015 по 27.05.2015 в розмірі 4 244 грн. 28 коп.
Однак після прийняття вказаної постанови іншого наказу видано не було, а тому вона вважає, що відсутні правові підстави для припинення її трудових відносин з відповідачем і їй не видано трудової книжки з відповідними записами, що порушує її права на отримання належного розміру пенсії.
В зв'язку з цим позивач просила:
- зобов'язати відповідача належно оформити припинення її повноважень на виборній посаді віце-президента Торгово-промислової палати (далі - ТПП) України, визначити датою припинення цих повноважень 27.05.2019, видати відповідний наказ та відповідно до ст. 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку вона займала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду;
- зобов'язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 та видати трудову книжку;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19.05.2015 по 17.072019 у розмірі 1 075 217,60 грн.;
- стягнути з ТПП України на її користь середній заробіток за час прострочення проведення з нею повного розрахунку у зв'язку із звільненням за період з 27.05.2015 по 11.06.2019 у розмірі 1 044 092,88 грн.;
- стягнути з відповідача на її користь судові витрати та поновити їй строк для звернення до суду з огляду на поважність причин такого пропуску.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача - ОСОБА_3 уточнив, що датою, з якої він просить визнати припиненими повноваження позивача є 27.05.2015, а не 27.05.2019.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року позов було задоволено частково - зобов'язано відповідача належним чином оформити припинення повноважень на виборній посаді віце-президента ТПП України та видати наказ із зазначенням дати звільнення - 27.05.2015, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15 562 грн. 36 коп., стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 536 грн. 80 коп. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення рішення Верховним Судом у справі №757/40835/15-ц відповідачем не було належним чином оформлено припинення повноважень ОСОБА_1 на виборній посаді та не було видано відповідний наказ із зазначенням дати звільнення 27.05.2015. Позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час прострочення видачі трудової книжки судом було відхилено через відсутність вини у затримці видачі.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки та видати трудову книжку, суд першої інстанції, відмовляючи в її задоволенні, вважав, що вони є передчасними і позивач не зверталась із заявою про видачу їй дублікату трудової книжки.
Задовольняючи частково позовну вимогу про стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції взяв до уваги те, що про ухвалене Верховним Судом рішення на користь позивача відповідач дізнався 11.05.2019 та провів виплату за вказаним рішенням 11.06.2019, а тому визначив середній заробіток за 22 робочих днів за період з 11.05.2019 по 11.06.2019 в сумі 15 562 грн. 36 коп.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача запропонувати позивачу посаду, яку вона займала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду, суд першої інстанції, не зазначаючи мотивування, відмовив у задоволенні цієї вимоги.
Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Як видно з матеріалів справи, позивач працювала у відповідача з 1995 року, 27.05.2010 року була обрана на посаду віце-президента ТПП України. Наказом ТПП України від 19 травня 2015 року №50-л у зв'язку із закінченням строку повноважень за виборною посадою та відсутністю у штатному розкладі ТПП України посади начальника управління міжнародних програм та економічних досліджень, з якої було зроблено переведення на виборну посаду віце-президента, та відсутністю іншої рівноцінної роботи (посади)
ОСОБА_1 звільнено з посади віце-президента ТПП України з 19 травня 2015 року. Підстава: пункт 2 ст. 36, пункт 2 ст. 23 та стаття 118 КЗпП України, рішення Ради ТПП України №1 (пункт 1) від 19 травня 2015 року.
На підставі наказу від 19 березня 2016 №33-л в зв'язку з виявленою помилкою в тексті пункту 1 наказу від 19 травня 2015 року №50-л було викладено пункт наказу в наступній редакції: у зв'язку із закінченням строку повноважень за виборною посадою та відсутністю у штатному розкладі ТПП України посади начальника Управління міжнародних програм та економічних досліджень, з якої було звільнено на виборну посаду віце-президента та відсутністю іншої рівноцінної роботи (посади) звільнити ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України 19 травня 2015 року.
В матеріалах справи міститься копія позовної заяви ОСОБА_1 до Печерського районного суду м. Києва, в якій вона просила: визнати незаконним наказ Президента ТПП України від 19.05.2015 №50-д про її звільнення з посади віце-президента, зобов'язати відповідача поновити її на вказаній посаді, стягнути на її користь середній заробіток за час тимчасової непрацездатності з 18.05.2015 по 02.10.2015 та за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням за період з 05.10.2015 по день поновлення на посаді, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. (справа №757/40835/15-ц).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року, в задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2019 року було скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції та частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 - визнано незаконним наказ Торгово-промислової палати України від 19 травня 2015 року №50-л, викладений в редакції наказу від 19 березня 2016 №33-л, про звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента Торгово-промислової палати України з 19 травня 2015 року, стягнуто з Торгово-промислової палати України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 по 27 травня 2015 року, відмовлено в задоволенні позову про поновлення на посаді, вирішено питання про судові витрати.
В даному спорі після прийняття судом касаційної інстанції постанови про визнання незаконним наказу про звільнення позивача, іншого наказу про її звільнення не видавалось, а тому слід вважати, що трудові відносини позивача та відповідача не були припинені та тривають наразі.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Строки трудового договору врегульовано в ст. 23 КЗпП України, де вказано, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
В ч. 1 статті 94 КЗпП України, а також в ч. 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.
В спірних правовідносинах позивач була позбавлена можливості працювати після виходу на роботу з 05.10.2015, що фактично є вимушеним прогулом, як час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
У статті 233 Кодексу передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга).
В рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року
№ 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В постанові Верховного Суду від 05.09.2019 (справа № 813/1247/17) зроблено висновок, що у разі порушення роботодавцем трудового законодавства з питань оплати праці працівника не обмежено жодним строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка також включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час вимушеного прогулу, який мав місце не з вини працівника, оскільки зумовлено прийняттям незаконного рішення роботодавцем незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких грошових виплат. Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства. У свою чергу, середній заробіток працівника за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
За таких обставин, відсутні підстави для застосування до заявленої вимоги положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України, а тому позивач, як працівник, який був позбавлений можливості працювати, має право на виплату їй середнього заробітку за весь час, хоча така заробітна плата їй не нараховувалась.
Враховуючи викладене вище, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, який становить 1281 робочих днів (з 05.10.2015 по 17.11.2020).
Розмір середньоденного заробітку позивача становить 707 грн. 38 коп., що було визначено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року.
З наданих представником відповідача довідок видно, що
ОСОБА_1 було нараховано у травні 2015 року заробітну плату за травень та компенсацію за невикористані відпустки, а також разову матеріальну допомогу в зв'язку зі звільненням в розмірі 86 500 грн. відповідно до наказу від 19.05.2015. Оскільки правових підстав для нарахування та виплати разової матеріальної допомоги в зв'язку зі звільненням на користь позивача відпала, а на її користь стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу, слід зарахувати суму вказаної допомоги та відняти від остаточної суми стягнення (906 153 грн. 78 коп. - 86 500 грн.=819 653 грн. 78 коп.)
Разом з тим, вимоги про стягнення середнього заробітку за період, коли позивач була звільнена від роботи в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до наданих представником позивача копій листків непрацездатності, ОСОБА_1 було видано такі листки непрацездатності про звільнення від роботи:
- серії АГЩ №274651 з 18.05.2015 по 19.05.2015;
- серії АГЧ №537579 з 20.05.2015 по 25.05.2015;
- серії АГЩ №275003 з 26.05.2015 по 19.06.2015;
- серії АГЩ №388599 з 22.06.2015 по 10.07.2015;
- серії АГЩ №275452 з 13.07.2015 по 28.07.2015;
- серії АГИ №799390 з 29.07.2015 по 28.08.2015;
- серії АГЩ №275872 з 29.08.2015 по 18.09.2015;
- серії АГЗ №624682 з 21.09.2015 по 03.10.2015;
Суми матеріальної допомоги по тимчасовій втраті працездатності не входять до структури заробітної плати і порядок їх виплати врегульовано спеціальним законодавством, а саме - Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
В п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону № 1105-XIV передбачено обов'язок роботодавця надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом;
Згідно із ч. 1 статті 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
В ч. 2 статті 22 Закону № 1105-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 3 статті 30 Закону № 1105-XIV рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою-підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Комісія (уповноважений) із соціального страхування виконує свої функції відповідно до положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, яке затверджується правлінням Фонду.
В розумінні статті 116 КЗпП України матеріальне забезпечення не є виплатою, яка належать працівнику від підприємства. Указану частину допомоги про непрацездатності роботодавець зобов'язаний виплатити працівнику негайно після перерахування указаної суми Фондом.
На момент виникнення спірних правовідносин діяло Положення про комісію (уповноваженого) із соціального страхування підприємства, установи, організації, затверджене постаново Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23.06.2008 №25 (яка втратила чинність на підставі постанови Фонду соціального страхування від 19.07.2018№13).
Відповідно до п. 2.2. до повноважень такої комісії було віднесено, зокрема:
- приймати рішення про призначення матеріального забезпечення
та надання соціальних послуг;
- приймати рішення про відмову в призначенні матеріального забезпечення, про припинення виплати його (повністю або частково), розглядати підставу і правильність видачі та заповнення листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Таким чином, оплата допомоги у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності проводиться роботодавцем на підставі відповідного рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства, а тому до прийняття такого рішення роботодавець не може виплатити працівнику суму допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності.
В спірних правовідносинах комісією (уповноваженим) із соціального страхування не приймалось рішення про відмову у наданні позивачу матеріального забезпечення в зв'язку із тимчасовою непрацездатністю. Таке рішення не є предметом оскарження, а тому і відсутні підстави для зобов'язання відповідача здійснювати будь-які нарахування за цей період.
Статтею 118 КЗпП України передбачено, що працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Виходячи зі змісту зазначених норм, право на одержання попередньої роботи (посади) виборні працівники мають за умови, якщо вони звільнені з виборної посади після закінчення їх повноважень, а у підприємства ця посада є вакантною чи має стати такою з дотриманням вимог трудового законодавства.
Представник відповідача визнав в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що позивачу не пропонувалась ні рівнозначна, ні будь-яка інша посада в зв'язку з припиненням її повноважень. Таким чином на відповідача має бути покладено обов'язок щодо виконання вимог ст. 118 КЗпП України.
Заявлена позивачем вимога про зобов'язання внести відповідний запис до її трудової книжки відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року та видати трудову книжку не підлягає задоволенню, оскільки за матеріалами справи відсутні підстави вважати, що до трудової книжки позивача було внесено запис про її звільнення на підставі наказу від 19.05.2015 №50-л. Вимога про видачу трудової книжки є необґрунтованою, оскільки трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинені. Згідно п. 3 постанови КМ України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
З цих же підстав не підлягає до задоволення вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19.05.2015 по 17.07.2019.
Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеній нормі, а тому підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати по справі суд розподіляє відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та стягує на користь позивача з відповідача сплачену суму судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог - 8 964 грн. 94 коп.
Керуючись ст. 367, 368, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та апеляційну скаргу представника Торгово-промислової палати України - Ципіна Дениса Леонідовича задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Торгово-промислову палату України видати наказ про припинення повноважень ОСОБА_1 на виборній посаді віце-президента Торгово-промислової палати України з 27 травня 2015 року та виконати вимоги ст. 118 Кодексу законів про працю України
Стягнути з Торгово-промислової палати України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 819 653 грн. 78 коп. та судовий збір в сумі 8 964 грн. 94 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 20 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді