19 листопада 2020 року Справа № 480/7165/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7165/20 за позовом ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправними та скасування постанов,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), в якій просить визнати протиправними і скасувати постанови Ковпаківського відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області про відкриття виконавчого провадження ВП № 60874556, про стягнення виконавчого збору ВП № 52372975 від 09.12.2019.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.08.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації про виконавчі провадження, в яких він має статус боржника. 12.10.2020 позивач отримав лист №116410 від 23.09.2020, із якого дізнався про виконавче провадження ВП №60874556 з примусового виконання постанови №52372975 від 09.12.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача виконавчого збору у розмірі 109632 грн. 93 коп.
Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60874556 та постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 52372975 від 09.12.2019 позивач вважає незаконними і необґрунтованими з наступних підстав.
З постанови відповідача ВП № 52372975 від 09.12.2019 слідує, що вона прийнята з метою стягнення виконавчого збору, проте підстави стягнення виконавчого збору в постанові не наведені.
Також, позивач зауважує, що відповідно до положень ч. 4 ст. 27 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, а не відкриває окреме виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Зі змісту ст. 27, 42 Закону України „Про виконавче провадження" слідує, що виконавчий збір та витрати виконавчого провадження є похідними від рішення, що підлягає примусовому виконанню, і питання щодо них повинно вирішуватись в рамках виконавчого провадження з примусового виконання цього рішення.
Також, позивач зазначає, що відповідач є одночасно і стягувачем і особою, яка здійснює примусове виконання своєї постанови, що суперечить вимогам ч. 4 ст.5 Закону України „Про виконавче провадження".
Крім того, позивач зауважує, що не зрозумілим залишається питання, яким чином відповідач визначив суму виконавчого збору
Ухвалою суду від 09.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні, з урахуванням особливостей розгляду даної категорії справ, передбачених ст. 287 КАС України.
Від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, у якому він позовні вимоги не визнав, зазначивши, що положеннями частин 1, 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, наведений у частинах 5-9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідач зауважує, що вказаний перелік є вичерпним.
Відповідно до вимог частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження, зокрема, і з підстав, передбачених пунктом 9 статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Зважаючи на відсутність встановлених законом підстав, які б перешкоджали стягненню виконавчого збору, державним виконавцем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України прийнято оскаржувані постанови, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Позивач, представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Представник відповідача подав клопотання, в якому просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.
Приймаючи до уваги вказані норми та обставини, суд вважав можливим розглядати справу у відсутності учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання у справі не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що постановою Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 27.09.2016 відкрито виконавче провадження № 52372975 (а.с. 37-38) з примусового виконання виконавчого листа № 2-899/1 від 10.01.2013, виданого на виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28.12.2012 по справі № 1806/2-899/11, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/15-12/2734 від 27.05.2007 в розмірі 77060,09 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 01.11.2012 становить 615941,30грн., в тому числі сума основного боргу 43018,21 доларів США, що еквівалентно 358952,69грн., сума відсотків 17950,78 доларів США, що еквівалентно 76534,19 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 7885,24 доларів США, що еквівалентно 14137,25 грн., пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 8205,86 доларів США, що еквівалентно 12813,09 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - 4-кімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею 75,32 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), які проживають за адресою: АДРЕСА_2 , передану в іпотеку за іпотечним договором №1097 від 25.05.2007 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною, яка буде визначена па підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом.
На підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ (встановлена законом заборона на звернення стягнення на майно чи кошти боржника), постановою Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області ВП № 52372975 від 09.12.2019 повернуто виконавчий документ стягувачу, п. 2 якої визначено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження вивести в окреме провадження (а.с. 59-60).
Цього ж дня головним державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 52372975 від 09.12.2019 у розмірі 109632,93 грн. (а.с. 73-74).
Постановою Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 20.12.2019 відкрито виконавче провадження № 60874556 з примусового виконання постанови Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області про стягнення виконавчого збору від 09.12.2019 ВП № 52372975 (а.с. 56-57).
Постановою Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) від 19.11.2020 ВП № 60874556 внесено виправлення до документу "Постанова про відкриття виконавчого провадження" від 19.11.2020: зазначено вірно суму виконавчого збору 61564,13 грн., що становить 10% від суми заборгованості по рішенню Ковпаківського районного суду, виконавчий лист № 2-899/11 від 10.01.2013 (а.с. 68-69).
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, і винесеного на підставі них спірного правового акта індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ).
У ч. 1 ст.10 Закону №1404-VІІІ зазначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно із ч.1 ст.18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Положеннями ч.1, 2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За приписами ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV, в редакції чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 52372975 від 27.09.2016, у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Як встановлено з матеріалів справи, у п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 52372975 від 27.09.2016 зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Водночас п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до п.9 ч.1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
За правилами ч.5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно із ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), п.1 розд.1 якої визначено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так, положення ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п. 9 ч.1 ст. 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом, що кореспондуються з нормами п.8 розд. III Інструкції.
При цьому п. 22 розд. ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведених вище приписів Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Крім цього, п. 20 розд. ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону №1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Отже, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2020 року у справі № 2540/3203/18, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами у справі, стягнення за пред'явленим до примусового виконання виконавчого листа № 2-899/11, виданого 10.01.2013 Ковпаківським районним судом м. Суми, в ході здійсненого державним виконавцем виконавчого провадження ВП №52372975 фактично не відбулось, оскільки виконавчий документ був повернутий стягувачу у зв'язку із забороною щодо звернення стягнення на майно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі, про що свідчить і відсутність результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто) у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 52372975 від 09.12.2019 та посилання на відсутність виконання рішення суду у самій постанові про стягнення виконавчого збору від 09.12.2019 № 52372975, що дає підстави для висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі 109632,93 грн. спірною постановою ВП № 52372975 від 09.12.2019.
Щодо посилань відповідача на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII від 03.07.2018 , який набрав чинності 28.08.2018, у ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VIII слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів", тобто після 28.08.2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню, то слід також зазначити, що Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 у справі №640/8425/19, предметом розгляду якої була постанова про стягнення з боржника основної винагороди ВП № 57238331 від 18.09.2018, тобто винесена після 28.08.2018, розглядаючи цей спір, врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2020 у справі №2540/3203/18, та не вважав за необхідне відступити від цих висновків.
З огляду на викладене, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм дають підстави для висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений у спірній постанові ВП №52372975 від 09.12.2019, а отже, така постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону № 1404-VIII та, як наслідок, критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
Враховуючи, що постанова Ковпаківського відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області про відкриття виконавчого провадження від 20.12.2019 ВП № 60874556 була прийнята на підставі та з метою примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 52372975 від 09.12.2019, то вона, також, є протиправною та підлягає скасуванню.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника. Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Отже, за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних рішень.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).
Таким чином, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у загальному розмірі 3033,43 грн., сплачена згідно квитанцій від 22.10.2020 № 36 та від 04.11.2020 № 32 (а.с. 2, 11).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області про стягнення виконавчого збору від 09.12.2019 ВП № 52372975.
Визнати протиправною та скасувати постанову Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області про відкриття виконавчого провадження від 20.12.2020 ВП № 60874556.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (40021, м. Суми, вул. Гамалія, 31 А, ідентифікаційний код 40211121) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 3033 (три тисячі тридцять три) грн. 43 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко