20 листопада 2020 року Справа № 280/4659/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Запорізький слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України (вул. Перша ливарна, буд. 36, м. Запоріжжя, 69002) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи "Запорізький слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд: визнати бездіяльність Державної установи “Запорізький слідчий ізолятор” Міністерства юстиції України стосовно повної виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні протиправною та зобов'язати Державну установу “Запорізький слідчий ізолятор” Міністерства юстиції України виплатити позивачу недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 40346,35 грн. (сорок тисяч триста сорок шість гривень тридцять п'ять копійок) за повних 24 роки календарної вислуги на умовах Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”; визнати бездіяльність Державної установи “Запорізький слідчий ізолятор” Міністерства юстиції України стосовно своєчасної виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, протиправною та зобов'язати Державну установу “Запорізький слідчий ізолятор” Міністерства юстиції України виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільнення, з розрахунку 316,44 грн. за кожний календарний день затримки (з 21.05.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення.
Позовна заява обґрунтована тим, що 20.05.2020 наказом Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України від 20.05.2020 № 96 о/с-20 позивач був звільнений з державної кримінально-виконавчої служби за ст. 77 п. 7 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», з вислугою 24 роки 06 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні - 27 років 11 місяців 22 дні. Позивачу призначена пенсія відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням загальної вислуги 24 роки від відповідача, а не виходячи з вислуги 07 років 07 місяців 29 днів. Крім того, зазначає, що оскільки звільнений позивач був 20.05.2020, а розрахунок з ним проведений був 21.05.2020, то належні суми виплачені були із затримкою в один день, а тому має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільнення, з розрахунку 316,44 грн. за кожний календарний день затримки (з 21.05.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 20.07.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 19.08.2020.
Відповідач 18.08.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначає наступне. Так зазначено, що при звільненні та нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 відповідач керувався нормами Наказу Міністерства юстиції України № 925/5 від 28.03.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України». згідно послужного списку ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 01.03.1997 по 31.08.2012 та був звільнений згідно ст. 63 п. «ж» (за власним бажанням) наказом Жовтневого МВДСО № 155 о/с від 29.08.2012. На день звільнення вислуга років в календарному обчисленні складала 16 років 09 місяців 23 дні. Тому позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ.
Відповідач вважає, що не слід брати до уваги постанову Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 808/2276/15 від 25.06.2015, оскільки суд помилково в своїй аргументації відмовив позивачу пославшись на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки ОСОБА_1 звільнявся за ст. 63 п. «ж» (за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обовязків). Стаття, по якій позивач був звільнений з органів внутрішніх справ не входить до переліку поважних причин згідно яких при звільненні особи рядового та начальницького складу з вислугою років більше 10 років набувають права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні. Даний перелік затверджено постановою КМУ № 413 від 12.06.2013, після звільнення позивача у 2012 році.
Щодо затримки розрахунку при звільненні відповідач зазначив, що Державна установа «Запорізький слідчий ізолятор» є бюджетною установою та всі банківські операції проводяться через Державну казначейську службу України. Для розрахунку з позивачем платіжне доручення було подано в день його звільнення, а казначейською службою оплачено воно було 21.05.2020, тому вини відповідача в несвоєчасному розрахунку із затримкою в один день немає. Просить в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 19.08.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 15.10.2020.
Ухвалою суду від 15.10.2020 підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті на 16.11.2020.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив справу розглянути в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував, на фіксації судового процесу не наполягав, проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною 5 статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.
Як слідує з матеріалів справи позивач у період з 16.06.1995 по 29.10.1996 перебував на службі у Збройних Силах України, в період з 01.03.1997 по 31.08.2012 - на службі в ОВС та у період з 21.09.2012 по 20.05.2020 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується записами послужного списку позивача та трудової книжки.
Наказом від 20.05.2020 № 96/ос-20 позивача звільнено 20.05.2020 з Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» за власним бажанням за п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Згідно запису у послужному списку позивача вислуга років складає: 24 роки 06 місяців 12 днів; у пільговому обчисленні 27 років 11 місяців 22 дні.
У червні 2020 року представник позивача звернулася до начальника Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України з проханням здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи з вимог ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у сумі 56631 грн.
У відповідь на дане звернення відповідач листом від 16.06.2020 № 2/5-20/20-Г-20 повідомив, що згідно послужного списку ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 01.03.1997 по 31.08.2012 та був звільнений згідно ст. 63 п. «ж» (за власним бажанням) наказом Жовтневого МВДСО № 155/ о/с від 29.08.2012. На день звільнення вислуга років в календарному обчисленні складала 16 років 09 місяців 23 дні. Тому позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ. Особам рядового і начальницького складу у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби. За період служби ОСОБА_1 у Державній установі «Запорізький слідчий ізолятор» з 21.09.2012 по 20.05.2020 календарна вислуга років складала 07 років 07 місяців 29 днів, за які і була виплачена одноразова грошова допомога.
Згідно довідки про грошове забезпечення за травень 2020 року для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 відповідачем враховано календарний строк служби позивача на день його звільнення - 7 років 7 місяців 29 днів, допомога нарахована у розмірі 16613,21 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу у повному розмірі вихідної одноразової грошової допомоги, останній звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначаються Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі також - Закон).
Частиною 2 статті 9 вказаного Закону встановлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Підпунктом 4 пункту першого розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 встановлено, що особам рядового і начальницького складу у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які під час попереднього звільнення не набули права на отримання такої допомоги.
Також в абз. 7 п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
З вищевикладеного вбачається, що встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій зі служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.
Судом встановлено, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.06.2015 у справі № 808/2276/15, яка набрала законної сили 15.12.2015, у задоволенні позовних вимог позивача до Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Запорізькій області про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 % місячного грошового утримання за кожний повний календарний рік служби станом на дату звільнення 31.08.2012 було відмовлено.
Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у вищезгаданій справі стало те, що норми чинного законодавства не містять таких поважних підстав для звільнення особи рядового і начальницького складу служби органів внутрішніх справ за власним бажання як низька заробітна плата та незручний графік роботи.
Суд зазначає, що у постанові від 25.06.2015 у справі № 808/2276/15, яка набрала законної сили, судом не було встановлено підстав, які позбавляють права на отримання грошової допомоги при звільненні.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки при попередньому звільненні з органів внутрішніх справ у 2012 році у позивача була відсутня можливість отримати грошову допомогу з причин відсутності законодавчо визначеної поважної підстави, на яку посилався позивач при попередньому звільненні, а не підстав відсутності права на отримання одноразової грошової допомоги та відповідно неотримання її, тобто не через позбавлення такого права, тому при повторному звільненні мав право на отримання одноразової грошової допомоги з урахуванням періоду попередньої служби з розрахунку 24 роки 06 місяців 13 днів.
Як наслідок визначення періоду служби, за який позивачу здійснено виплату одноразової грошової допомоги, суперечить вимогам Закону, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позову, на помилковість аргументації суду при прийнятті постанови від 25.06.2015 у справі № 808/2276/15, оскільки причина неотримання вказаної допомоги при звільненні у 2012 році та причина відмови у задоволенні позовних вимог позивачу у 2015 році не є предметом спору по цій справі, а позивач мав право на звернення до суду з позовом про стягнення належних йому коштів з органу внутрішніх справ, як і право не подавати апеляційну скаргу. Крім того у відповідач не був позбавлений права звернутись до суду апеляційної інстанції з причин незгоди із прийнятим рішенням та його аргументацією.
Що стосується позовних вимог щодо бездіяльності Державної установи “Запорізький слідчий ізолятор” Міністерства юстиції України стосовно своєчасної виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, протиправною та зобов'язати Державну установу “Запорізький слідчий ізолятор” Міністерства юстиції України виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільнення, з розрахунку 316,44 грн. за кожний календарний день затримки (з 21.05.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення, то суд повідомляє наступне.
Так, порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби регулюється Законом №2011-XII.
Однак, положення цього Закону не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що позивача Наказом від 20.05.2020 № 96/ос-20 звільнено 20.05.2020 з Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» за власним бажанням за п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», а розрахунок вихідної допомоги в обчисленні 07 років 07 місяців 29 днів у розмірі 16613,21 грн. з ним фактично здійснений 21.05.2020. Крім того вважає, що має право на середнє грошове забезпечення за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільнення, з розрахунку 316,44 грн. за кожний календарний день затримки (з 21.05.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, у п.57 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Меньшакова проти України” від 08.04.2010 року, остаточне від 04.10.2010 (Заява № 377/02) Суд зазначив, що відповідно до статті 117 Кодексу “при відсутності спору щодо суми” заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період “фактичного розрахунку” (частина перша статті 117), а “при наявності спору про розміри сум” заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які права на отримання належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №804/1782/16, від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 10.04.2019 у справі №823/1919/16, яка, в силу положень частини 5 статті 242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, з розрахунку 316,44 грн. за кожний календарний день затримки (з 21.05.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення, оскільки суми компенсації є спірними, а позовна вимога в цій частині є передчасною та фактично спрямована на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Запорізький слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України (вул. Перша ливарна, буд. 36, м. Запоріжжя, 69002) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Запорізький слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України щодо невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі одноразової грошової допомоги при звільненні.
Зобов'язати Державну установу "Запорізький слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 40 346,35 (сорок тисяч триста сорок шість гривень 35 копійок) грн. за 24 повних календарних років служби, з урахуванням раніше виплачених сум, на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Запорізький слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України (вул. Перша ливарна, буд. 36, м. Запоріжжя, 69002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20.11.2020.
Суддя А.В. Сіпака