Провадження № 22-ц/803/8407/20 Справа № 216/886/19 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
17 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання-Кислиця І.В.
сторони справи:
позивач- ОСОБА_1
відповідачі: держава Україна в особі прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області,
третя особа - Державна Казначейська служба України,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами відповідача Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, третьої особи - Державної Казначейської служби України на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2020 року, ухваленого суддею Кузнецовим Р.О. в м.Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),-
У лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі прокуратури Дніпропетровської області, головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, за участі третьої особи - Державної Казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування.
В обґрунтування позову зазначив, що 06.11.2013 о 23.45 год ОСОБА_1 рухався на своєму автомобілі «Форд Куга», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками ДАІ м.Кривого Рогу. До нього підійшов співробітник ДАІ ОСОБА_2 та запропонував йому вийти з машини під приводом того, що задній номер машини не в порядку. В момент коли позивач нахилився подивитися на номер, він відчув удар тупим твердим предметом в потиличну частину голови від невідомої йому особи. Потім до нього підійшли декілька невідомих йому осіб та в присутності співробітників ДАІ почали наносити йому удари по різним частинам тіла від яких він знепритомнів та впав обличчям до землі.
Прокинувшись, ОСОБА_1 відчув, що на ньому зверху сидить щонайменше троє чоловіків, один з яких тримав йому голову, другий - ноги, а третій - знаходився зверху. Вказані особи наділи на нього кайданки. Всього під час нападу було 6-8 чоловік. Впродовж 15 хвилин позивач перебував в такому положенні, на його прохання представитися та пояснити свої дії, невідомі особи відмовили.
Крім того, впродовж вказаного часу йому розжимали долоні та затискали в них невідомі йому предмети, а також у задню кишеню його брюк було поміщено якісь предмети. Співробітники ДАІ, які його зупинили, зникли з місця пригоди. Весь цей час водійські двері його автомобіля були відчинені навстіж, а всі інші двері були розблоковані, тому будь-хто з нападаючих міг безперешкодно потрапити до салону автомобіля. Його продовжували утримувати в тому ж положенні та до нього підійшли ще троє осіб. Після чого позивача одразу підняли та насильно поставили позаду його автомобіля, поруч з бордюром тротуару. Кайданки швидко зняли. Троє чоловіків стали позаду та по боках від нього та утримували його за руки та брючний пояс.
Один з чоловіків представився ОСОБА_1 старшим слідчим відділу Криворізького міського управління ГУМВС в Дніпропетровській області старшим лейтенантом ОСОБА_3 , інших двох осіб слідчий представив понятими.
У цей час він помітив, що один з чоловіків, які на нього напали, перебував на передньому сидінні його автомобіля. Слідчий сказав позивачу, що його затримання пов'язане з виявленням у нього психотропних речовин (наркотиків), на що він відповів, що ніколи не мав та має відношення до наркотиків. ОСОБА_1 попросив здійснити дзвінок для виклику адвоката, на що отримав відмову слідчого в грубій формі.
Далі він неодноразово просив викликати адвоката, що відображено в протоколі огляду місця події від 06.11.2013 та на відеозаписі вказаного огляду, які знову були проігноровані.
З 23.00 год до 23.45 год слідчий Кузнєцов О.В., в присутності понятих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також за участю оперуповноважених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 провів огляд ОСОБА_1 та його автомобіля.
В ході його особистого огляду з правої задньої кишені джинсових штанів ОСОБА_1 було вилучено два пакети з пластиковими трубочками в яких містилась невідома речовина. На запитання слідчого він відповів, що вказані предмети йому не належать та просив зафіксувати це в протоколі, що вказані пакети з трубочками йому в кишеню поклали особи, що на нього напали та в момент його утримання на землі, підкинули йому ці предмети.
Пізніше, відповідно до проведеної судової експертизи виявилось, що вказана речовина в трубочках - метамфітамін.
Далі, з 23.45 год 06.11.2013 до 02.05 год 07.11.2013 слідчий, за участю вказаних понятих, оперуповноважених та експерта провів обшук автомобіля позивача. Вказаний обшук проводився без ухвали слідчого судді, тобто з грубим порушенням положень КПК України.
В ході обшуку, з його автомобіля вилучено пакет, в якому містились трубочки з невідомою речовиною, яка також відповідно до проведеної судової експертизи виявилась метамфітаміном.
Після того як слідчий ОСОБА_3 закінчив незаконний обшук, позивача доставили до Криворізького міського управління міліції, де слідчий, у порушення ст.209 КПК України склав протокол затримання в порядку ст.208 КПК України, зазначивши невірний час затримання, замість 06.11.2013 о 23.00 год, вказав 07.11.2013 о 02.20 год.
Далі, слідчий Кузнєцов О.В., у порушення ст.ст.223, 224 КПК України, допитував ОСОБА_1 безперервно до 07.50 год 07.11.2013.
Весь цей час він вимагав надати йому медичну допомогу, так як після нанесених тілесних ушкоджень йому було дуже погано, постійно нудило, боліла голова та серце.
07.11.2013 о 20.20 у кримінальному провадженні №12013040450000869 від 08.08.2013, ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307, ч.4 ст.27 ч.2 ст.347, ч.1 ст.263, ч.2 ст.194 КК України.
В період з 07 по 10 листопада 2013 року позивач перебував в ІТЗ м. Кривого Рогу, де слідчий Кузнєцов О.В. навмисно позбавив його можливості спілкування з адвокатами, не поставивши печатки на постанові про залучення захисників, що призвело до відмови захисникам на побачення з ним в умовах ІТЗ.
Так, в діях слідчого, на думку позивача, вбачається склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.374 КК України.
Загалом його незаконно протримали під вартою спочатку в ІТЗ м.Кривого Рогу, а потім в УВП №3 Кривого Рогу (СІЗО) в період з 07.11.2013 по 12.11.2013. Та вже 12.11.2013 родичами за нього було внесено заставу.
Таким чином, термін незаконного утримання під вартою склав 5 днів.
За весь час утримання під вартою на нього постійно здійснювався тиск з боку працівників ІТЗ м.Кривого Рогу та УВП №3 Кривого Рогу, його допитували щодо різного роду кримінальних правопорушень до яких він не мав жодного відношення, та намагались змусити надати зізнання в інкримінованих злочинах.
На цьому намагання слідчого ОСОБА_3 не закінчились. Того ж дня 12.11.2013 він звернувся до суду з новим клопотанням, яким хотів змусити суд змінити ухвалу та визначити більший розмір застави - такий щоб він не мав можливості її заплатити та перебував під вартою й надалі. Однак слідчий суддя відхилив дане клопотання слідчого як не обґрунтоване.
Після чого тривав безпідставно довгий процес досудового розслідування з неодноразовими продовженнями строків досудового розслідування, які також носили формальний характер, все фактично зводилось до того щоб змусити ОСОБА_1 платити великі гроші ряду посадових осіб органів міліції та прокуратури.
Незважаючи на численні фальсифікації в даному кримінальному провадженні, перший раз обвинувальний акт був складений слідчим та затверджений прокурором Івченком С.М. та направлений до суду 08.05.2014, разом з цим, строк досудового розслідування було продовжено до 07.05.2014, тобто навіть вперше обвинувальний акт у даному провадженні було направлено до суду з порушенням строків досудового розслідування.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31.03.2015, обвинувальний акт було повернуто прокурору.
Зазначена ухвала суду була оскаржена в апеляційному порядку прокурором Голубком М.В.
19.05.2015 ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційну скаргу прокурора Голубка М.В. залишено без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 31.03.2015, в частині повернення обвинувального акту прокурору, було залишено без змін.
Проте, прокурор Голубок М.В., грубо порушуючи норми КПК України та ухвали судів першої та другої інстанції, щодо повернення обвинувального акту прокурору, склав та затвердив новий обвинувальний акт від 03.07.2015, тобто через 1 місяць та 15 днів, фактично поза межами всіх розумних строків досудового розслідування, без їх продовження в порядку передбаченому КПК України.
Крім того, зазначений обвинувальний акт було вручено ОСОБА_1 та його захиснику тільки 22.07.2015, тобто через 19 днів після його складання та затвердження.
Однак, враховуючи, що вказаний обвинувальний акт був складений прокурором Голубком М.В. із численними грубими порушеннями КПК України, ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.11.2015, зазначений обвинувальний акт було повернуто прокурору Голубку М.В.
У своїй ухвалі суд першої інстанції вказав прокурору на грубі порушення допущені ним при складанні обвинувального акту, також зазначив про порушення ст.290 КПК України, оскільки прокурор не надав доступу до матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, які були в його розпорядженні при повторному складанні іншого обвинувального акту від 03.07.2015, ні ОСОБА_1 , ні його захиснику, чим було допущено порушення права на захист.
Крім того, судом було вказано, що прокурором складено обвинувальний акт із порушенням строків досудового розслідування, передбачених ст.219 КПК України. Також в ухвалі Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 10.11.2015 зазначено і про інші численні порушення, допущені при здійсненні досудового розслідування, усунути які можливо було тільки на стадії досудового розслідування, провівши відповідні слідчі (розшукові) дії, однак для їх проведення законним шляхом, знову ж таки потрібно було вирішити питання про продовження строків досудового розслідування, що зроблено не було.
10.12.2015 ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційну скаргу прокурора Голубка М.В. залишено без задоволення, а ухвалу Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 10.11.2015, було залишено без змін.
Крім незаконних арештів, тримання під вартою, нанесення тілесних ушкоджень, погроз фізичною розправою та постійного морального тиску, також органами досудового розслідування разом з прокуратурою було вирішено накласти арешт на майно ОСОБА_1 : а саме: автомобіль «Ніссан Кашкай» д.н. НОМЕР_2 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; грошові кошти в розмірі 5535 грн.
Також, для того щоб внести заставу та вийти з під варти він був змушений позичати велику суму коштів а саме 68820,00 грн.
Внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та прокуратури ОСОБА_1 зазнав фізичного болю та отримав моральні страждання, які зачепили значущі сторони його існування, та призвели до глибоких психологічних переживань а саме: він перебував у постійному психологічному напруженні та хвилюванні, почував себе приниженим, постійно знаходився в стані психоемоційної напруги з реакцією роздратованості, неврівноваженості, що виявлялося в мікросоціальних конфліктах в спілкуванні з оточуючими та в сім'ї, на якості його соціального життя.
Стан здоров'я погіршився, на даний час він став частіше хворіти на різного роду захворювання від пережитих раніше нестерпних душевних хвилювань. Тривалий час йому довелося лікуватися, звичний спосіб життя дуже сильно змінився. З ним перестали спілкуватись велика кількість знайомих, так як вважали його причетним до наркотиків через те що в ЗМІ пройшла велика кількість інформації з цього питання.
Також з ним розірвано велику кількість ділових зв'язків через вказані причини та обставини, що в свою чергу, тяжко позначилось на матеріальному становищі позивача. Бізнес, який був стабільним та приносив дохід, після втручання в приватне життя правоохоронних органів, став не прибутковим. Через злочинні дії правоохоронних органів ОСОБА_1 втратив свою ділову репутацію, всі його життєві плани на майбутнє були знищені.
З метою відновлення своїх Конституційних прав він 11.07.2016 звернувся до процесуального керівника у даному кримінальному провадженні, прокурора Бурчика Ю.В., з клопотанням про закриття кримінального провадження №12013040450000869 від 08.08.2013, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.27, ч.2 ст.347, ч.3 ст.307, ч.1 ст.263 КК України - у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування даного кримінального провадження, а також неможливістю продовження строку досудового розслідування в порядку передбаченому ч.3 ст.295 КПК України та у відповідності до п.3 ч.1 ст.284 КПК України - у зв'язку з не встановленням органами досудового розслідування достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням слідчим та прокурором можливостей їх отримати.
29.08.2016 прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області радником юстиції Бурчиком Ю.В. було розглянуто клопотання та задоволено в повному обсязі.
Того ж дня, 29.08.2016 ним винесено постанову про закриття кримінального провадження №12013040450000869 від 08.08.2013, у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування даного кримінального провадження, а також неможливістю продовження строку досудового розслідування в порядку передбаченому ч. 3 ст.295 КПК України та у відповідності до п.3 ч.1 ст.284 КПК України - у зв'язку з не встановленням органами досудового розслідування достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням слідчим та прокурором можливостей їх отримати.
Відповідно до постанови прокурора, яка вже набрала законної сили, ОСОБА_1 було повернуто все арештоване майно, яке зазначено вище та грошові кошти в розмірі 68820 грн. Однак, оговтатись від пережитих душевних тортур та страждань він не може й по теперішній час.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями органами досудового розслідування, грошову компенсацію в розмірі 1000000,00 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 до держави Україна в особі прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, за участі третьої особи - Державної Казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування задоволена частково.
Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 160 582,00 (сто шістдесят тисяч п'ятсот вісімдесят дві гривні).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі третя особа Державна Казначейська служба України, посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про повну відмову позивачу ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог.
При цьому, скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв'язків. Вказує, що закриття кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що у справах про відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю державних органів, позивачами, як правило пред'являється одна вимога - до органу який завдав шкоду. До Казначейства - не пред'являється жодних вимог, відтак фактично Казначейство повинно залучатись судами у справи щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, тільки для гарантії подальшого виконання відповідного рішення, оскільки жодних самостійних вимог до цього органу позивачі не пред'являють.
Окрім того скаржник вказує, що позивач не приводить жодних доказів причинного зв'язку між кримінальним провадженням, досудовим розслідуванням та завданими стражданнями. Зазначає, що судом не наведено обґрунтування розміру моральної шкоди. Скаржник наголошує на тому, що суд визначив до відшкодування розмір 1 мінімальної заробітної плати на місяць в сумі 4723,00 грн., тоді, як повинен був застосовувати величину прожиткового мінімуму, що підтверджено практикою касаційного суду, зокрема постановою Верховного суду від 06.02.2019 по справі №199/6713/14-ц та ухвалою ВССУ від 05.07.2017 по справі №210/327/15-ц, згідно з якими не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, заподіяної іншими суб'єктами, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів.
В апеляційній скарзі відповідач Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, вказує на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Відповідач не згоден із висновокм суду першої інстанції, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави в сумі 160 582 грн., у зв'язку з перебуванням під слідством та судом протягом повних 34 місяців, а саме з 06.11.2013 по 10.09.2016 року.
При цьому, скаржник зазначає, що з моменту внесення відомостей щодо ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (08.08.2013) і до моменту набрання законної сили постанови прокурора про закриття кримінального провадження (10.09.2016) пройшло 36 місяців. За зазначений період відшкодування моральної шкоди обчислюється у відповідності до розміру мінімальної заробітної плати чинного на період перебування особи під слідством чи судом, а саме: з 08.08.2013 по 30.11.2013 -3441 грн. (1147х3 міс.); з 01.12.2013 по 31.08.2015 -25578 грн. (1218 грн.х 21 міс.);з01.09.2015 по 30.04.2016 -11024 грн. (1378х8 міс.); з 01.05.2016 по 10.09.2016 -5800 грн. (1450 грн.х4 міс.). Ураховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що розрахунок відшкодування моральної шкоди повинен виходити із розмірів мінімальної заробітної плати чинних на період перебування особи під слідством чи судом, а тому загальний розмір відшкодування моральної шкоди складає 46 990 грн. Скаржник вважає, що судом першої інстанції невірно проведений розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, Дніпропетровська обласна прокуратура (перейменовано юридичну особу «Прокуратуру Дніпропетровської області» у «Дніпропетровську обласну прокуратуру-Наказ Генерального прокурора №410 від 03.09.2020), не погоджується із доводами скаржника та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Представник прокуратури вказує, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки перебував під слідством та судом протягом 34 місяців, а саме: з 06.11.2013 9з моменту його фактичного затримання в порядку ст..208 КПК України) до 10.09.2016 (дата набрання законної сили постанови прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області Бурчика Ю.В.). Зазначає, що здійснений судом розрахунок моральної шкоди проведено із врахуванням ст..13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого моральна шкода, завдана ОСОБА_1 за період з листопада 2013 року по вересень 2016 року (34 місяці) складає суму в розмірі 160582,00 грн. (34х4723 грн.). Стягнута судом сума моральної шкоди не перевищує встановлений Законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що у даному випадку виконання рішень суду про стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органу, що провадить досудове розслідування, джерелом виплати є кошти державного бюджету, а безспірне списання коштів державного бюджету здійснює Державна казначейська служба України, у цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов'язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через Державну казначейську службу України.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Новікову С.А., яка підтримала доводи апеляційних скарг, просила їх задовольнити з викладених в обох скаргах підстав, представника Дніпропетровської обласної прокуратури Хоруженко С.Л., яка поклалася на розсуд колегії суддів, думку позивача ОСОБА_1 , який заперечував проти задоволення апеляційних скарг відповідача та третьої особи, просив рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване залишити без змін,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, відзиву Дніпропетровської обласної прокуратурина скаргу третьої особи, за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що слідчим управлінням ГУМВС України в Дніпропетровській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12013040450000869 від 08.08.2013 відносно ОСОБА_1 ч.4 ст. 27, ч.2 ст. 347, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 194 КК України.
З пояснень позивача, які не спростовані прокуратурою Дніпропетровської області, вбачається, що його було затримано, в порядку ст. 208 КПК України, 06.11.2013, а 07.11.2013 ОСОБА_1 було вручено підозру.
Постановами заступника прокурора Дніпропетровської області від 25.12.2013 та 05.03.2014 було продовжено строк досудового розслідування, останній раз до 6-ти місяців, тобто до 07.05.2015.
Обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні був затверджений та направлений прокурором до суду 08.05.2015.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31.03.2015 він був повернутий прокурору для усунення недоліків та проведення необхідних процесуальних дій (а.с. 13-20).
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.05.2015 (а.с. 21-24) вищезазначену ухвалу суду першої інстанції було змінено в мотивувальній частині, в решті ухвал суду - залишено без змін.
Зі змісту ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.11.2015 (а.с. 25-32) вбачається, що новий обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013040450000869 від 08.08.2013 відносно ОСОБА_1 ч.4 ст. 27, ч.2 ст. 347, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 194 КК України було також повернуто прокурору Дніпропетровської області, у зв'язку зі встановленими порушеннями вимог КПК України.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2015 (а.с. 33-37) вищезазначену ухвалу суду першої інстанції було залишено без змін.
Постановою прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області Бурчика Ю.В. від 29.08.2016 (а.с. 10-12) кримінальне провадження №12013040450000869 від 08.08.2013 відносно ОСОБА_1 ч.4 ст. 27, ч.2 ст. 347, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, було закрито у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, у зв'язку з чим останній має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненою йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Визначаючи розмір відшкодування спричиненої позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції керувався положеннями ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні, статтею ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», й виходив з того, що за період із листопада 2013 року по вересень 2016 року (34 місяці) розмір моральної шкоди складає- 160582,00 грн (34*4723 грн).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не погоджується із доводами скаржників, викладеними в апеляційних скаргах, з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та надані сторонами докази, дослідивши доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах та відзиву Дніпропетровської обласної прокуратури на апеляційну скаргу третьої особи, вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з'ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Судом встановлено, що слідчим управлінням ГУМВС України в Дніпропетровській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12013040450000869 від 08.08.2013 відносно ОСОБА_1 ч.4 ст. 27, ч.2 ст. 347, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 194 КК України.
Також суд встановив, що постановою прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області Бурчика Ю.В. від 29.08.2016 кримінальне провадження №12013040450000869 від 08.08.2013 відносно ОСОБА_1 ч.4 ст. 27, ч.2 ст. 347, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, було закрито у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження №14-4 цс 19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення за рахунок державного бюджету на свою користь моральної шкоди у зв'язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується, як і погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Таким чином, законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.
Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Прокуратура Дніпропетровської області та Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровськіц області, а Державна казначейська служба України є третьою особою, яка відповідно до законодавства є органом, яка здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.2 ст.25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Здійснення безспірного списання коштів казначейством передбачено п.35 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
Згідно із п/п 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України №460/2011 від 13 квітня 2011 року, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Доводи третьої особи щодо недоведеності позивачем причинного зв'язку між кримінальним провадженням, досудовим розслідуванням та завданими стражданнями, необґрунтованості розміру стягнутої судом на користь позивача моральної шкоди, що при розрахунку моральної шкоди суд повинен був застосовувати величину прожиткового мінімуму, що підтверджено практикою касаційного суду, зокрема постановою Верховного суду від 06.02.2019 по справі №199/6713/14-ц та ухвалою ВССУ від 05.07.2017 по справі №210/327/15-ц, колегія суддів відхиляє, вважає їх необґрунтованими.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, тобто судом встановлено, що незаконними діями правоохоронних органів і прокуратури під час досудового розслідування кримінального провадження порушеного щодо позивача, останньому безумовно спричинена моральна шкода.
Посилання третьої особи на практику касаційного суду, зокрема постанову Верховного суду від 06.02.2019 по справі №199/6713/14-ц та ухвалу ВССУ від 05.07.2017 по справі №210/327/15-ц, колегія суддів вважає невірним, оскільки у цих судових рішеннях не вірішувалось питання про застосовування величини прожиткового мінімум при визначенні розміру моральної шкоди в аналогічних справах, а навпаки відображено, що визначення розміру моральної шкоди за час перебування особи під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Так, зокрема постановою Верховного суду від 06.02.2019 по справі №199/6713/14-ц була часткового задоволена касаційна скарга Державної казначейської служби України, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року змінено, викладено його резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_9 3000 (три тисячі ) грн компенсації моральної шкоди, 15 (п'ятнадцять) грн майнової шкоди, 89 (вісімдесят дев'ять) грн 77 коп. судових витрат, пов'язаних з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять».
Ухвалою ВССУ від 05.07.2017 по справі №210/327/15-ц частково задоволена касаційна скарга Державної казначейської служби України, рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року в частині визначення способу відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_10 змінено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_10 500 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Тобто наведеними вище судовими рішеннями касаційної інстанції був змінений спосіб відшкодування моральної шкоди, в частині стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку.
В оскаржуваному рішені суду першої інстанції, суд правильно стягнув з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 160 582,00 (сто шістдесят тисяч п'ятсот вісімдесят дві гривні).
Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої позивачу органими досудового розслідування і прокуратури, суд першої інстанції виходив з конкретних обставин справи, взяв до уваги, що позивач незаконно перебував під слідством 34 місяці (06.11.2013 року - момент фактичного затримання позивача в порядку ст.208 КПК України до 10 вересня 2016 року-дата набрання законної сили постанови прокурора про закриття провадження по справі, встановлений судом період позивачем не заперечується і оскаржується), чим позивачу безумовно було завдано моральної шкоди, враховуючи характер та глибину фізичних та душевних страждань, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, визначив до відшкодування ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 160582,00 грн., виходячи з розрахунку: 34 місяці слідства помножені на 4723 грн.- розмір мінімальної заробітної плати встановленої на 01 січня 2020 року.
У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розяснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів повністю погоджується з визначеним судом до відшкодування розміром моральної шкоди, вважає його таким, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Наведений відповідачем в апеляційній скарзі розрахунок моральної шкоди в розмірі 46990 грн., який зроблено скаржником, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати чинної на період перебування особи під слідством чи судом, а не на час розгляду справи судом, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як правильно зазначив суд у рішенні, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 468/901/17-ц.
Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги відповідача і третьої особи не містять доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та підтверджені матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, питання про розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не вирішується.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційні скарги відповідача Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, третьої особи - Державної Казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2020 року.
Головуючий :
Судді: