Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" листопада 2020 р. м. ХарківСправа № 922/3119/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
при секретарі судового засідання Руденко О.О.
розглянувши клопотання ОСОБА_1 та Фермерське господарство "Ладагро" (вх. № 25513 від 23.10.2020) про повернення без розгляду позовної заяви у справі
за позовом Першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м. Ізюм Харківської області,
до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м.Харків , 2) Фермерського господарства "ІРЗУ", с/р Вірнопільська Ізюмського району Харківської області , 3) Фізичної особи ОСОБА_1 , с. Вірнопілля Ізюмського району Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Ладагро", с/р Вірнопільська, Ізюмський район, Харківська область,
про за участю представників: визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування їх державної реєстрації, зобов'язання повернути земельні ділянки,
прокуратури - Горгуль Н.В. (посвідчення № 057317 від 09.10.2018);
1-го відповідача - не з'явився;
2-го відповідача - не з'явився;
3-го відповідача - не з'явився;
третьої особи - не з'явився;
В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №922/3119/19 за позовом Першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, Фермерського господарства "ІРЗУ", с/р Вірнопільська Ізюмського району Харківської області, Фізичної особи ОСОБА_1 , с.Вірнопілля Ізюмського району Харківської області, про:
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області № 2843-СГ від 24.10.2014 "Про надання в оренду земельних ділянок";
- визнання недійсним договору оренди землі від 13.11.2014, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та гр. ОСОБА_1 , щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6322882200:04:000:0406 площею 33,9450 га, 6322882200:02:000:0351 площею 20,0 га, 6322882200:04:000:0403 площею 40,1143 га, 6322882200:02:000:0353 площею 15,1844 га, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014 за №№ 7743420, 7744755, 7740633 та 7745151, відповідно;
- скасування рішення про державну реєстрацію індексний номер 17310293 від 19.11.2014, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право № 7740633 від 18.11.2014 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:04:000:0406);
- скасування рішення про державну реєстрацію індексний номер 17316457 від 19.11.2014, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право № 7743420 від 18.11.2014 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:02:000:0351);
- скасування рішення про державну реєстрацію індексний номер 17319002 від 19.11.2014, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право № 7744755 від 18.11.2014 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:04:000:0403);
- скасування рішення про державну реєстрацію індексний номер 17320207 від 19.11.2014, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право № 7745151 від 18.11.2014 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:02:000:0353);
- визнання недійсним договору суборенди землі від 07.06.2017, укладеного між гр. ОСОБА_1 та ФГ "ІРЗУ", щодо передачі в суборенду земельних ділянок з кадастровими номерами 6322882200:04:000:0406 (33,9450 га), 6322882200:02:000:0351 (20,0 га), 6322882200:04:000:0403 (40,1143 га), 6322882200:02:000:0353 (15,1844 га), який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2017 за №№ 20931685, 20933118, 20926082, 20934190, відповідно;
- скасування рішення про державну реєстрацію індексний номер 35680699 від 15.06.2017, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право № 20926082 від 09.06.2017 суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:04:000:0406) за ФГ "ІРЗУ";
- скасування рішення про державну реєстрацію індексний номер 35696339 від 15.06.2017, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право № 20931685 від 09.06.2017 суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:02:000:0351) за ФГ "ІРЗУ";
- скасувати рішення про державну реєстрацію індексний номер 35697938 від 15.06.2017, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право № 20933118 від 09.06.2017 суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:04:000:0403) за ФГ "ІРЗУ";
- скасування рішення про державну реєстрацію індексний номер 35699064 від 15.06.2017, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право № 20934190 від 09.06.2017 суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:02:000:0353 за ФГ "ІРЗУ";
- зобов'язання ОСОБА_1 та ФГ "ІРЗУ" повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки загальною площею 109,2437 га (№№ 7743420, 7744755, 7740633 та 7745151), вартістю 2934536,33 грн.
Справа розглядається в порядку загального позовного провадження.
23.10.2020, в межах підготовчого провадження у справі, 3-м відповідачем, ОСОБА_1 , та третьою особою на стороні відповідача, Фермерським господарством "Ладагро", було подано до суду клопотання (вх. №25513 від 23.10.2020) про повернення без розгляду позовної заяви на підставі п.п. 1, 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Вищевказане клопотання було розглянуто судом у підготовчому засіданні, яке відбулося 17.11.2020.
Заявники у підготовче засідання не з'явились; про причину неявки суд не повідомили.
Присутня у підготовчому засіданні представниця прокуратури проти клопотання ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Ладагро" заперечувала на підставах, викладених у письмових поясненнях, які були надані до суду 25.11.2020.
Обґрунтовуючи своє клопотання, 3-й відповідач та третя особа на стороні відповідача посилаються на те, що прокурором при зверненні з даним позовом не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб'єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, з наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", що свідчить про наявність підстав для повернення позовної заяви прокурора.
З'ясувавши доводи, на яких ґрунтується клопотання 3-го відповідача та третьої особи на стороні відповідача про повернення позову без розгляду, та заслухавши пояснення представниці прокуратури, суд визнав за необхідне відмовити у задоволенні даного клопотання, виходячи з наступного.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, на які посилаються заявники як на підставу повернення позову прокурора без розгляду, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо: заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Водночас суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 131-1 Конституції України, представництво прокуратурою інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури на ряду з підтриманням публічного обвинувачення в суд та організацією і процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням, вирішенням відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.
Вказані норми Основного Закону України були предметом аналізу Конституційного Суду України, що відображено у рішенні від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення п.13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про національне антикорупційне бюро України".
Зокрема, у Висновках Конституційного Суду України зазначено, що згідно зі ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).
Отже, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Таким чином, орган законодавчої влади за частиною другою статті 131-1, пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначає лише організацію та порядок діяльності прокуратури, а тому повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
З урахуванням наведеного, Конституційний Суд України вважає, що Основний Закон України не наділяє Верховну Раду України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні, правом делегувати конституційні повноваження прокуратури як конституційно визначеного державного органу іншим органам поза межами, встановленими конституційними нормами.
З огляду на вищевикладене вбачається, що органи прокуратури є єдиним органом в державі, який на законодавчому рівні уповноважений здійснювати представництво інтересів держави.
Статтею 53 ГПК України унормовано участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Передумовою участі таких органів та осіб є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
Таким чином, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Така виключність випадків для представництва прокурором інтересів держави в суді має місце у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу поєднується порушник вимог земельного законодавства та "контролер", який здійснює державний нагляд (контроль) в Агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, який до того ж не наділений повноваженнями щодо звернення до суду на захист інтересів держави з позовами наведеної категорії.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 та ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 у справі №1-1/99 вказано, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок (а не право) щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Зазначені правові норми передбачають два випадки, а саме:
- внесення позову прокурором в інтересах відповідного органу, який має право та зобов'язаний здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з позовами відповідної категорії, проте не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження. В такому випадку вказаний орган набуває статус позивача та відповідне коло процесуальних прав, наприклад, оскарження наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, відмова від поданого прокурором позову тощо. З метою завчасного інформування позивача у справі про намір внесення позову до суду в його інтересах та забезпечення ефективної та повної реалізації прав та обов'язків сторони процесу, ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" зобов'язано прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про свій намір відповідного суб'єкта владних повноважень;
- внесення позову прокурором самостійно у якості позивача, що зумовлено відсутністю такого органу або відсутністю у нього повноважень (та обов'язку) щодо звернення до суду з позовними заявами певної категорії. В останньому випадку відповідний уповноважений орган процесуальними правами та обов'язками сторони не наділяється, їх реалізує виключно прокурор, як позивач.
Таким чином, ключове значення при вирішенні питання щодо представництва прокурором інтересів держави в особі уповноваженого органу має наявність у вказаного органу повноважень та обов'язків щодо звернення до суду з позовами певної категорії, які у Держгеокадастру відсутні.
Крім того, неналежне використання повноважень тягне за собою застосування різних видів юридичної відповідальності.
Статтею 27 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що посадові особи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність відповідно до закону.
Отже, у даній ситуації для визначення Держгеокадастру позивачем у справі необхідно підтвердити існування таких фактів: наявність у вказаного органу права та обов'язку здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до суду з означеним позовом та встановлення юридичної відповідальності за невиконання або неналежне виконання такого обов'язку.
Принцип законності, закріплений у ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, означає, що всі органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Органи державної влади здійснюють свої функції від імені держави в чітко визначених Конституцією й законами межах і у виключно закріплених за ними формах діяльності.
У правовій державі, загальновизнаними типами правового регулювання є загальнодозвільний принцип - "дозволено все, що не заборонено законом" (цей принцип стосується людини та різноманітних об'єднань громадян), та спеціально дозвільний - «заборонено все, що не дозволено законом» (відповідно до якого діє держава та її органи). Тобто, на відміну від людини, яка може діяти на власний розсуд, не порушуючи при цьому встановлених законом заборон, державні органи і посадові особи не мають такої свободи у виборі моделі своєї поведінки. Вони зобов'язані діяти лише таким чином, як це прямо передбачено нормами права і лише в межах закріпленої за ними компетенції. Вчинення ж державним органом дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, в не передбаченій законом формі, або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними і незаконними.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, відповідальність за них тощо.
Крім цього, ст. 120 Конституції України встановлено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
Відповідачем допущено розширене тлумачення повноважень апарату Держгеокадасту, що є порушенням принципів законності та правової визначеності, та, як наслідок, взагалі може призвести до неможливості захисту інтересів держави в судовому порядку.
Так, організація, повноваження і порядок діяльності Держгеокадастру врегульовані, перш за все, нормами Конституції України, як нормами прямої дії, Земельного кодексу України, Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", а також підзаконними актами, прийнятими на їх основі.
Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та ст. 188 Земельного кодексу України здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Згідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Статтею 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо:
- приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель;
- припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.
Тобто у випадку виявлення відповідних порушень земельного законодавства посадові особи Держгеокадастру обмежуються внесенням таких клопотань, а не звертаються до суду з вимогами про визнання незаконними рішень та недійсними укладених на їх підставі правочинів.
Аналогічні повноваження Держгеокадасту передбачені ст. 152 ЗК України та п.4 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015.
Згідно з п. 5-1 зазначеного положення голова Держгеокадастру є Головним державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, а його перший заступник та заступник - відповідно першим заступником та заступником Головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель.
Незалежно від рівня органу, в якому державні інспектори займають посади та безпосередньо реалізують державний нагляд (контроль), вони відповідно до ст. 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", крім іншого, мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель зобов'язані додержуватися Конституції України, законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів. За невиконання або неналежне виконання обов'язків державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель несуть відповідальність згідно із законом.
Слід зазначити, що жодним із наведених вище нормативно-правових актів, не передбачено інших підстав звернення до суду згаданого органу, окрім перерахованих.
А отже, і притягнення вказаних осіб до будь-якого виду юридичної відповідальності (дисциплінарної, кримінальної та ін.) у випадку допущення ними бездіяльності, що полягає у невнесенні аналогічного з пред'явленим прокурором позову на захист інтересів держави, не є можливим, оскільки такий обов'язок будь-яким законодавчим актом не передбачений.
Таким чином, приймаючи до уваги, що даний позов не пов'язаний з відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також поверненням самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак, у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з даного питання, що унеможливлює здійснення ним захисту інтересів держави у даній сфері, прокурором пред'явлено цей позов в інтересах держави як позивачем, який володіє спеціальною процесуальною правоздатністю.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18 також звернув увагу на обмеженість повноважень Держгекадастру щодо звернення до суду з відповідними позовами в межах виконання функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства.
Крім цього, п. 5 Положення про Держгеокадастр, затвердженого постановою КМУ № 15 від 14.01.2015, передбачено, що вказаний орган з метою організації своєї діяльності надає територіальним органам методичну і практичну допомогу, проводить перевірки їх діяльності, аналізує результати діяльності територіальних органів, що забезпечують здійснення повноважень з розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, розробляє заходи щодо підвищення ефективності функціонування територіальних органів.
При цьому, зважаючи на те, що відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, можливість внесення апаратом Держгеокадасту до суду відповідних позовних заяв з вимогами до власних територіальних органів, інших фізичних та юридичних осіб жодним нормативно-правовим актом не передбачена. Моніторингом офіційного веб-порталу "Судова влада України" та Єдиного державного реєстру судових рішень не встановлено жодного судового рішення або процесу з аналогічним суб'єктним складом сторін (позивач - апарат Держгеокадастру, відповідач - територіальний орган Держгеокадасту) та змістом позовних вимог.
Також, на неможливості одночасного набуття органом виконавчої влади статусу і позивача, і відповідача наголошує Верховний Суд в постановах від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 № 587/430/16-ц.
Водночас, суд зазначає, що відповідач неправильно тлумачить повноваження центрального органу виконавчої влади під час здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі виходячи із загальної правосуб'єктності юридичної особи публічного права.
Відповідно до ст. 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Вказана норма кореспондує положенням ст.ст. 91, 92 ЦК України та ст. 44 ГПК України, якими визначається загальна правосуб'єктність юридичних осіб, оскільки Держгеокадастр є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах казначейства.
Правосуб'єктність юридичних осіб - це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин. Дана категорія об'єднує в собі правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об'єднань, господарських товариств (корпорацій), комерційних організацій, підприємств, релігійних організацій та ін. У державних і громадських органів та організацій, як правило, немає розриву між правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність і дієздатність у них виникають, здійснюються і припиняються одночасно. При цьому, правосуб'єктність юридичних осіб може бути загальною та спеціальною.
Загальна правосуб'єктність передбачає можливість наявності певних прав та обов'язків, сумісних з сутністю суб'єкта, що слідує зі змісту наведених вище норм.
Спеціальна - означає наявність у суб'єкта прав та обов'язків згідно з цілями, зазначеними у статуті, договорі, нормативно-правовому акті. Цим видом правосуб'єктності володіють юридичні особи, що, як правило, не здійснюють господарської діяльності, особливо державні органи та органи місцевого самоврядування.
Отже, у спірних правовідносинах необхідно визначати не загальну правосуб'єктність органу виконавчої влади, тобто абстрактну можливість бути стороною судового процесу, а спеціальну, яка випливає зі змісту законодавчо визначених повноважень та обов'язків юридичної особи у певній сфері діяльності.
Сама лише можливість юридичної особи бути стороною процесу не означає наявності у такої особи обов'язку здійснювати відповідні повноваження на захист інтересів держави.
Таким чином, твердження відповідача про те, що належним позивачем у даній справі є Держгеокадастр, а не прокурор, як самостійний позивач, є таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
До моменту визначення Законом обов'язку того чи іншого органу державної влади захищати інтереси держави у сфері земельних правовідносин, зокрема, шляхом звернення до суду з позовами наведеної категорії, наслідком чого, у випадку невиконання або неналежного виконання такого обов'язку, стане притягнення відповідних працівників до юридичної відповідальності, така позиція не може вважатися обґрунтованою.
Крім того, предмет позову прокурора складають 11 позовних вимог, 2 з яких стосуються визнання недійсними договорів оренди, 8 скасування держреєстрації, 1 зобов'язання повернення землі.
Вирішення всіх вищезазначених вимог є виключною компетенцією суду, оскільки надання оцінки законності договірним відносинам, що склалися між сторонами спору та похідним від них не належить до повноважень жодних органів державної влади. Тобто, у будь-якому разі до повноважень Держгеокадастру не входить.
У висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом novit juria ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
У даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування сторонами договорів встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження землею в силу прагнення отримати земельні ділянки за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основи національної безпеки України", визначено, що до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб'єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.
За приписами ст.ст. 13, 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб'єктом господарювання відповідно конституційних обов'язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об'єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.
Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).
З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що звернення прокурора з даним позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо законності використання землі, що перебуває під особливою охороною держави, суд дійшов висновку, що у даній справі відсутні будь-які підстави для повернення позову без розгляду.
Керуючись ст.ст. 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 та Фермерське господарство "Ладагро" (вх. № 25513 від 23.10.2020) про повернення без розгляду позовної заяви першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення на дану ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 19.11.2020.
Суддя Н.М. Кухар