Справа № 826/28067/15 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шулежко В.П.
19 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за розглядом заяви заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Апеляційного суду Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач -2) та Апеляційного суду Дніпропетровської області (далі - відповідач-3) про визнання протиправною бездіяльності відповідачів в не нарахуванні та невиплаті позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; зобов'язання відповідача - 1 виділити відповідачу-3 кошти для проведення виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у сумі 241164,00грн. та стягнення з відповідача - 3 на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в сумі 241164,00грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2016 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 без змін.
Постановою Верховного Суду від 31.05.2018, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2016 залишено без змін.
В основу судового рішення покладений висновок про те, що станом на день звільнення з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставку (25.12.2014) стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги, була виключена підпунктом 1 пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» від 27.03.2014 №1166-VIІ (а саме з 25.12.2014), а інші законодавчі акти такої виплати не передбачали.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , в якій просить переглянути та скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 та прийняти судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року у задоволенні заяви про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України відмовлено повністю.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та ухвалити нове судове рішення, яким задоволити заяву про перегляд рішення за виключними обставинами.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенені заяви про перегляд рішення за виключними обставинами.
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд рішення за виключними обставинами суд першої інстанції виходив з того, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, а тому положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, яким було виключено статтю стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, втратило чинність з 15.04.2020.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 28.12.2015 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Апеляційного суду Дніпропетровської області, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльності відповідачів в не нарахуванні та невиплаті позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п.9 ч.5 ст.126 Конституції України та ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зобов'язати відповідача - 1 виділити відповідачу -3 кошти для проведення виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п.9 ч.5 ст.126 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у сумі 241164, 00 грн.
- стягнути з відповідача - 3 на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п.9 ч.5 ст.126 Конституції України та ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в сумі 241 164, 00 грн.
В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на наявність виключних обставин, передбачених пунктом 1 частини п'5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме визнання рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі №2-р (11)2020 неконституційним, положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, яким виключено положення статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2016 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 без змін.
Постановою Верховного Суду від 31.05.2018, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2016 залишено без змін.
В основу судового рішення покладений висновок про те, що станом на день звільнення з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставку (25.12.2014) стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги, була виключена підпунктом 1 пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» від 27.03.2014 №1166-VIІ (а саме з 25.12.2014), а інші законодавчі акти такої виплати не передбачали.
Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі №2-р(11)2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII визнано неконституційними.
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно зі ст.362 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до частин 1,2,4 ст.361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з п.1 ч.5 ст.361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є, зокрема, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами ОСОБА_1 визначила визнання Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі №2-р(11)2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, яке було застосовано судом при вирішенні справи, неконституційним.
За положеннями статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24.12.1997 №8-зп зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Відповідно до частини 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі №2-р(11)2020 прямо передбачено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, за змістом наведених норм рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, а тому положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, яким було виключено статтю стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, втратило чинність з 15.04.2020.
Вказані обставини не спростовують висновку суду про те, що станом на день подання позивачем заяви про відставку та станом на день припинення повноважень позивача як судді (25.12.2014) стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги, була виключена.
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду 23.01.2019 у справі №820/2462/17. У вказаному судовому рішенні зазначено, що із тексту імперативних приписів п.1 ч.5 ст.361 КАС України слідує, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. У випадку, що є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів п.1 ч.5 ст.361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвалення Конституційним Судом України рішення від 15.04.2020 у справі №2-р(11)2020 не є підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.4 ст.368 КАС України, за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016.
Колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції винесено законне, обґрунтоване рішення з врахуванням норм чинного законодавства і не знаходить підстав для його скасування.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального та матеріального права, в зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль