ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" листопада 2020 р. справа № 300/2105/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Тлумацької районної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування пункту 2 наказу №16-в від 21.01.2020, стягнення невиплаченої грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки в розмірі 8 323,75 гривень, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 66 590,00 гривень та моральної шкоди 25 000,00 гривень, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась в суд з адміністративним позовом до Тлумацької районної державної адміністрації (надалі по тексту також - відповідач, Тлумацька РДА, райдержадміністрація, суб'єкт призначення) про стягнення невиплаченої грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки в розмірі 8 323,75 гривень, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 66 590,00 гривень та моральної шкоди 25 000,00 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем у січні 2020 року безпідставно, надаючи частину щорічної основної відпустки, не здійснено нарахування і виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. В подальшому, продовжуючи порушення прав позивача, органом призначення протиправно при звільненні ОСОБА_1 не виплачено такої грошової допомоги при наданні частини щорічної основної оплачуваної відпустки в розмірі 8 323,75 гривень. ОСОБА_1 переконана, що право на отримання нею такої грошової допомоги гарантовано приписами статті 57 Закону України «Про державну службу» та статті 43 Конституції України, що свідчить про незаконність дій Тлумацької РДА при відмові у такій виплаті з огляду на відсутність коштів. Позивач також стверджує, що непроведення з вини відповідача розрахунку з нею у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України), тобто виплати позивачу середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. Внаслідок звільнення з роботи та невиплати усіх належних їй сум, як зазначає ОСОБА_1 , вона пережила значні душевні страждання, що спричинило погіршення стану здоров'я, виникнення депресії та хворобливості.
Зважаючи на викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.28.2020 позовну заяву залишено без руху, та надано позивачу десятиденний термін для усунення виявлених суддею недоліків (а.с.25-27).
У межах встановленого строку позивач недоліки позову усунула, в тому числі, збільшила розмір позовних вимог, шляхом заявлення вимоги про визнання протиправним і скасування пункту 2 наказу керівника апарату Тлумацької районної державної адміністрації №16-в від 21.01.2020 (а.с.29-38). Ухвалою суду від 04.09.2020 відкрито провадження у даній адміністративній справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.39-41), згідно із вимогами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України).
На виконання вимог резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження, відповідачем 21.09.2020 подано до суду письмові пояснення та письмові докази по справі (а.с.46-54), у яких представником Тлумацької РДА, серед іншого, зазначено про те, що невиплата позивачу спірної матеріальної допомоги зумовлена відсутністю кошторисних призначень.
Відповідач також скористався правом подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 05.10.2020 (а.с.60-65). У відзиві щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 представник відповідача заперечив, вказав, що виплата грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати не передбачена в межах фонду заробітної плати, затвердженого для Тлумацької РДА у кошторисі на 2020 рік. При цьому орган призначення, звертає увагу на те, що відпустку позивачу надано відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки», а не статті 57 Закону України «Про державну службу», із чим ОСОБА_1 була ознайомлена та заперечень не висловила. Враховуючи, зокрема те, що відділ економічного розвитку і торгівлі, де працювала позивач, в структурі Тлумацької РДА підлягав ліквідації, закладення фонду оплати праці та компенсації виплат грошової допомоги при наданні щорічної основної відпустки не передбачалось. Вимогу ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач також вважає необґрунтованою та безпідставною, оскільки відповідно до довідки за січень 2020 року з позивачем проведено повний розрахунок, який включає в себе заробітну плату за січень, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу у розмірі 100 відсотків. Розрахунок позивачем суми компенсації, яка становить 66 590 гривень відповідач вважає виконаним з порушенням принцип співмірності (пропорційності). Представник відповідача у поданому відзиві також заявив клопотання про залишення без розгляду позовної заяви в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, у зв'язку із пропущенням тримісячного строку звернення до суду.
Розглянувши заявлене клопотання та матеріали справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення та зазначає, що виходячи з аналізу змісту частини 2 статті 233 КЗпП України, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Зі змісту Інструкції статистики із заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 за №5 слідує, що до фонду оплати праці, який включає в себе фонди основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та компенсаційні, заохочувальні виплати віднесено, серед іншого, і винагороди, здійснення виплати якої має одноразовий характер або раз на рік, а також матеріальну допомогу, яка має систематичний характер, яка надана всім або більшості працівників (пункти 2.3.2, 2.3.3 Інструкції). Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонами стосуються саме недотримання відповідачем законодавства про оплату праці, оскільки пов'язані із виплатою/невиплатою грошової (матеріальної) допомоги при наданні позивачу щорічної основної відпустки яка, у свою чергу, є складовою фонду оплати праці.
Враховуючи наведене, з огляду на те, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Тлумацької РДА середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди є похідними від вимог про скасування і визнання протиправним наказу та стягнення невиплаченої грошової допомоги, строки звернення до суду щодо якої як складової заробітної плати не обмежуються, суд не вбачає жодних підстав вважати про недотримання позивачем відповідних строків на звернення до суду із таким позовом. Отже, суд дійшов висновку про те, що клопотання представника Тлумацької РДА про залишення без розгляду частини позовних вимог ОСОБА_1 , зважаючи на його безпідставність на необґрунтованість, задоволенню не підлягає.
На адресу суду 12.10.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.98-102 та зворотна сторона), де із запереченнями представника Тлумацької РДА останній не погодився, повторно вказав на обставини та доводи, вкладені у позовній заяві, додатково звернув увагу на те, що відзив на позовну заяву подано неналежною особою. Просив доводи відповідача, викладені у відзиві на позов оцінювати критично, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представником відповідача 26.10.2020 подано до суду заперечення, у якому, серед іншого, повторно вказано на відсутність належного фінансування для виплати позивачу спірної грошової допомоги, на відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та на пропущений строк звернення до суду в частині позовних вимог (а.с.117-122). Разом з цим, спростовуючи твердження представника позивача щодо підпису відзиву на позовну заяву неуповноваженою особою, представником відповідача - Мигалем Романом, до заперечень долучено копії розпоряджень Тлумацької РДА від 12.06.2020 за №18-к «Про призначення ОСОБА_2 », від 10.07.2020 за №194 «Про функціональні повноваження голови, першого заступника голови та керівника апарату районної державної адміністрації», та розпорядження Івано-Франківської ОДА від 22.09.2020 за №265-к «Про відпустку ОСОБА_3 », зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_2 , будучи першим заступником голови Тлумацької РДА ОСОБА_3 у разі відсутності останнього, виконує функції і повноваження голови Тлумацької РДА, в тому числі, представляє РДА у відносинах з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування тощо (а.с.124-133).
Від представника позивача 05.11.2020 судом отримано додаткові пояснення до позовної заяви (а.с.135-137 та зворотна сторона), де вказано про протиправність і необґрунтованість доводів представника Тлумацької РДА щодо пропущеного позивачем строку звернення до суду, повторно зазначено про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 25 000 гривень та заперечено проти прийняття судом до уваги відзиву на позов і заперечення, що підписані особою, яка правом підпису відповідних процесуальних документів не наділена.
За таких обставин, представник не вважає за доцільне враховувати позицію відповідача, викладену у відзиві та запереченні, натомість, позовні вимоги вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення та пояснення, письмові докази, наявні в матеріалах даної адміністративної справи, встановив такі обставини.
Наказом керівника апарату Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області №11-к від 28.01.2020, ОСОБА_1 31.01.2020 звільнено з посади головного спеціаліста відділу економічного розвитку і торгівлі Тлумацької РДА у зв'язку із скороченням чисельності працівників, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10.12.2015 за №889-УІІІ «Про державну службу» (а.с.76).
Попередньо, на підставі заяви від 15.01.2020 (а.с.9) наказом відповідача №16-в від 21.02.2020 «Про відпустку ОСОБА_1 » позивачу надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 18.06.2018 по 01.05.2019 тривалістю 2 календарних дні з 29 січня 2020 року та відмовлено у виплаті грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати з огляду на відсутність такої в межах фонду заробітної плати у кошторисі на 2020 рік (а.с.75).
Під час ознайомлення ОСОБА_1 із вказаним наказом 23.01.2020 остання письмово зазначила про свою незгоду із відмовою Тлумацької РДА у виплаті грошової допомоги (а.с.10, 75).
З метою отримання роз'яснень щодо підстав невиплати грошової допомоги та з проханням вжити заходів щодо приведення вищевказаного наказу Тлумацької РДА у відповідність до вимог чинного законодавства, позивач звернулась 23.01.2020 та 24.01.2020 до відповідача із заявами (а.с.14, 15), у відповідь на які отримала листа від 05.02.2020 за №П-15, де ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» при звільненні позивачу виплачено грошову компенсацію за усі невикористані дні належних їй відпусток; виплата грошової допомоги не проводилась у зв'язку із відсутністю коштів (а.с.17 та зворотна сторона).
Вважаючи протиправними вищеописані дії та рішення відповідача, позивач з метою захисту своїх порушених прав та інтересів звернулась із позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII (надалі по тексту також - Закон №889-VIII) визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 57 Закону №889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Статтею 59 цього ж Закону визначено, що щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Згідно із частиною 1 статті 12 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 за №504/96-ВР (надалі по тексту також - Закон №504/96-ВР) щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Відповідно до роз'яснень, викладених у листі Міністерства соціальної політики України «Про виплату грошової допомоги державним службовцям при наданні щорічної основної відпустки» від 07.12.2017 за №23966/0/2-17/28, грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується за заявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки, незалежно від кількості днів такої відпустки.
У іншому листі від 19.09.2017 за №2416/0/101-17 Міністерством соціальної політики України зазначено, що під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки за відповідний робочий рік.
З наведеного вбачається, що надання щороку працівнику грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати не є безумовним. Так, для реалізації особою права на отримання грошової допомоги необхідним є фактичне отримання працівником відпустки за відповідний рік (в межах даних правовідносин за 2020 рік) та невиплата працівнику зазначеної грошової допомоги в такому році. Тобто, грошова допомога, передбачена статтею 57 Закону №889-VIII є гарантованою виплатою, що виплачується виключно один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік.
Суд звертає увагу, що зазначений обов'язок відповідача дійсно не передбачає будь-якої свободи розсуду уповноваженої особи у питанні виплати грошової допомоги, однак лише у випадку задоволення заяви працівника про надання щорічної основної оплачуваної відпустки за відповідний календарний рік.
Відтак, суд констатує, що право на отримання грошової допомоги виникає у разі отримання відпустки, а не в разі виникнення права на відпустку, як помилково вважає позивач.
З матеріалів справи, а саме із заяви ОСОБА_1 від 15.01.2020 та наказу відповідача від 21.01.2020 №16-в, встановлено, що перед звільненням позивач скористалась правом надання їй частини невикористаної щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 18.06.2018 по 01.05.2019 терміном 2 календарних дні. При цьому, відповідно до копій наказів Тлумацької РДА від 02.08.2018 №24-К та від 31.05.2019 №56-в, ОСОБА_1 у 2018 та 2019 роках отримувала грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати під час надання їй невикористаної частини щорічної основної відпустки за робочий рік з 28.08.2016 по 27.08.2017, з 28.08.2017 по 27.08.2018 (а.с.49, 51). Вказані обставини позивачем та її представником не заперечено.
Як свідчить зміст заяви позивача, остання самостійно визначила частину невикористаної щорічної основної відпустки за період з 18.06.2018 по 01.05.2019, в межах якого відповідач і надав її тривалістю 2 дні.
Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених положень та встановлених судом фактичних обставин справи, оскільки ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до частин щорічної основної відпустки за 2018 та 2019 роки відповідачем виплачено, відповідно, у 2018 та 2019 роках, то при наданні іншої частини щорічної основної відпустки за ці ж роки, однак уже в 2020 році, така грошова допомога не підлягає виплаті. Отже, необхідною умовою для отримання позивачем грошової допомоги у 2020 році є реалізація нею права на отримання щорічної основної відпустки за цей же 2020 рік, чого ОСОБА_1 не здійснено, що свідчить про відсутність правових підстав для виплати спірної грошової допомоги.
При цьому, виходячи із змісту наказу №11-к від 28.01.2020, яким ОСОБА_1 звільнено з державної служби, позивач не скористалася правом на безпосереднє отримання щорічної основної відпустки за період роботи з 18.06.2018 по 01.05.2019 і з 02.05.2019 по 31.01.2020, а відповідно до вимог статті 24 Закону №504/96-ВР за невикористані частини щорічної основної відпустки за коментовані періоди в кількості 19 і 23 календарних дні їй виплачено відповідну грошову компенсацію (а.с.16).
Водночас, надаючи правову оцінку доводам відповідача, якими обґрунтовано відмову у виплаті позивачу грошової допомоги при наданні частини щорічної основної відпустки, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - Суд, ЄСПЛ) як джерело права (частина 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» заява №44277/98, рішення від 24.06.2003). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини», заява №44912/98).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Формер Кінг з Греції та інші проти Греції», №25701/94).
Відповідно до правової позиції Суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005 за №63134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відтак, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Суд зазначає, що фінансові зобов'язання відповідача у вигляді виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки виникають не залежно від наявності відповідних коштів, а виходячи із приписів чинних правових норм та дотримання сукупності вищеописаних судом умов. Тому, посилання Тлумацької РДА та її представника на те, що виплата спірної допомоги не передбачена в межах фонду заробітної плати, затвердженого для відповідача на 2020 рік є протиправними, не відповідають вимогам законодавства та свідчать про безпідставне і необґрунтоване втручання відповідача у право на мирне володіння майном.
Як зазначено вище по тексту рішення суду, відповідач повинне був відмовити позивачу у виплаті спірної грошової допомоги з інших підстав, так як ОСОБА_1 не скористалася правом на отримання щорічної основної оплачуваної відпустки за період 2020 року, а отримала за неї (як не використану) відповідну компенсацію.
Частинами 1 та 2 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія),
Зважаючи на усі наведені обставин та висновки суду, виходячи, зокрема, з принципів верховенства права та офіційного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов переконання про наявність підстав для визнання протиправним і скасування пункту 2 наказу Тлумацької РДА від 21.01.2020 за №16-в, з підстав його невідповідності вимогам, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України. В той же час, беручи до уваги відсутність будь-яких правових підстав для виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при наданні частини невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 та 2019 роки, у яких таку допомогу позивачем уже отримано, а за 2020 рік позивач не скористалася право на отримання такої відпустки, у зв'язку із чим отримала відповідну компенсацію при звільненні, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії квитанції від 20.08.2020 за №283.18931.1/299486069, ОСОБА_1 за подання до суду даної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 999 гривень 20 копійок (а.с.1). Зі змісту прохальної частини позову також вбачається, що позивач просить стягнути на її користь витрати, пов'язані із розглядом справи у розмірі 1 000 гривень 00 копійок (транспортні витрати та витрати на поштову кореспонденцію).
Частинами 1 та 3 статті 132 КАС України передбачено, що Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, які пов'язані із прибуттям до суду та із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною 7 статті 139 Кодексу, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Всупереч наведеному, до матеріалів справи ОСОБА_1 та її представником не долучено жодного доказу на підтвердження понесених витрат, в тому числі на транспорт та поштову кореспонденцію. Відтак, за відсутності підтвердження фактичного понесення стороною витрат, пов'язаних з розглядом справи, такі витрати розподілу не підлягають.
Доказів понесення відповідачем витрат, що пов'язані із розглядом справи суду також не надано. Тому, підлягають стягненню з Тлумацької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 лише сплачений нею судовий збір в сумі 249 гривень 80 копійок, що становить 25 % пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 295, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Тлумацької районної державної адміністрації від 21 січня 2020 року №16-в «Про відпустку ОСОБА_1 ».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 23803078) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 249 (двісті сорок дев'ять) гривень 80 (вісімдесят) копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;
відповідач - Тлумацька районна державна адміністрація, адреса: вул. І. Макуха, буд. 12, м. Тлумач, Івано-Франківська область, 78001, ідентифікаційний код юридичної особи 23803078.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.