Справа № 826/708/13-а Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.
18 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020 у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Теплобуд» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне підприємство «Теплобуд» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Державної податкової служби, в якому, з урахування уточнених позовних вимог, просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року № 001789/1502.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що при проведенні перевірки, відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, щодо завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму 502115 грн, оскільки на момент складення акта камеральної перевірки, кредиторська заборгованість по сплаті за отримані товари не існувала, адже товар був оплачений в повному обсязі векселями.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року №001789/1502.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Вищий адміністративний суд України, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, дійшов висновку, що при ухваленні судових рішень, судами попередніх інстанцій не було з'ясовано обставини справи щодо придбання позивачем об'єктів житлового фонду, а саме, чи придбавалися позивачем квартири на вторинному ринку чи мала місце перша поставка житла, оскільки у випадку придбання об'єктів житлового фонду на вторинному ринку операція з його придбання звільняється від оподаткування податком на додану вартість, що виключає можливість нарахування податкового кредиту за наслідками такого придбання. До того ж, у випадку встановлення, що відбулася саме перша поставка житла, судам необхідно перевірити зв'язок придбання квартир з господарською діяльністю підприємства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020 замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Печерському районі Державної податкової служби у адміністративній справі № 826/708/13-а його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ЄДРПОУ 43141267). Продовжено розгляд адміністративної справи № 826/708/13-а у письмовому провадженні.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби № 001789/1502 від 22 листопада 2012 року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату та час розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проведено камеральну перевірку даних, задекларованих приватним підприємством «Теплобуд» у податковій звітності з податку на додану вартість за наступні періоди: серпень 2009 року - вересень 2012 року, за результатами здійснення якої, податковим органом було складено акт камеральної перевірки № 1530/1502 від 31 жовтня 2012 року.
Так, в акті перевірки встановлено допущення позивачем порушень вимог підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 102.5 статті 102, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 198.3 статті 198, статті 200 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями), щодо завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації звітного (податкового) періоду) за вересень 2012 року на суму 502115,00 грн.
Розмір від'ємного значення податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації звітного (податкового) періоду) за вересень 2012 року було завищено позивачем на суму податку на додану вартість 502115,00 грн, оскільки така сума від'ємного значення з податку на додану вартість виникла у позивача за наслідками правовідносин із контрагентом Виробничо-технічним підприємством «Квант», розрахунки із яким були проведені шляхом видачі 34 простих векселів від 25 грудня 2007 року на загальну суму 3360299,35 грн, які були непогашеними станом на час перевірки позивача - жовтень 2012 року, тож, відповідно, і суми податку на додану вартість за такими взаємовідносинами не були фактично сплачені позивачем на рахунок його контрагента, а контрагентом, у свою чергу, такі суми податку на додану вартість не були визначені в якості податкових зобов'язань у вересні 2012 року, внаслідок чого завдано шкоду державному бюджету.
На підставі встановлених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було прийнято податкове повідомлення-рішення № 001789/1502 від 22 листопада 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 502115,00 грн.
29 листопада 2012 року, Приватне підприємство «Теплобуд» звернулось до Державної податкової служби України у місті Києві зі скаргою за № 29/11/1 на податкове повідомлення-рішення № 001789/1502 від 22 листопада 2012 року, за результатами розгляду якої, рішенням № 7663/0/67-12/10-2115 від 24 грудня 2012 року вказана скарга була залишена без розгляду.
Вважаючи, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, після скасування судом касаційної інстанції судових рішень та направлення справи на новий розгляд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного:
- після видачі векселя, заборгованість за товари (роботи, послуги) замінюється заборгованістю за векселем в загальній сумі, яка не містить податку на додану вартість: отримавши вексель, продавець отримує розрахунок за товари (роботи, послуги). Однак, дата отримання, видачі (передачі) векселя у Законі про ПДВ не пов'язується ні з датою виникнення податкових зобов'язань, ні з датою одержання права на податковий кредит;
- з моменту видачі позивачем спірних векселів, первісні зобов'язання позивача перед кредитором припинилися та виникли зобов'язання сплати за цими векселями, за якими розпочався новий строк позовної давності, наведена трансформація зобов'язань виключає можливість їх кваліфікації, як безоплатно отриманих товарів, а відтак, зменшення суми податкового кредиту згідно податкових накладних минулих звітних періодів податковим органом проведено безпідставно;
- на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2016 року, судом першої інстанції було досліджено, що на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 10 серпня 2007 року, мала місце перша поставка житла позивачу.
Доводи апеляційної скарги:
- станом на час проведення камеральної перевірки позивача, а також, станом на час розгляду даного спору по суті в суді, прості векселі на загальну суму 3360299,35 грн. є непогашеними, першочерговий строк погашення таких векселів не встановлювався, та постійно пролонговувався протягом більше ніж п'яти років без будь-якої фактичної сплати коштів за жодним з таких векселів;
- враховуючи те, що з 2007 року по 2013 рік позивачем не було погашено жодного з простих векселів, та строк їх погашення постійно пролонговувався (термін погашення є невизначеним), є підстави вважати, що такий правочин позивача з контрагентом ВТП «Квант» не був спрямований на настання правових наслідків.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Так, відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При цьому, за пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що згідно договорів купівлі-продажу № б/н від 10 серпня 2007 року, ПП «Теплобуд» було придбано у Виробничо-технічного підприємства «Квант» 30 квартир за адресою: селище Решитилівка, вулиця Жовтнева, будинок 30-А на загальну суму 3359999,35 грн., а оплата вказаної суми була узгоджена сторонами, саме шляхом видачі Приватним підприємством «Теплобуд» на користь контрагента Виробничо-технічного підприємства «Квант» 34 простих векселів від 25 грудня 2007 року без встановленого строку їх погашення.
При оформленні результатів зазначеної угоди, сторонами укладено договір від 25 вересня 2007 року, видаткову накладну № 00000007 від 30 серпня 2007 року, складено податкову накладну № 17 від 30 серпня 2007 року, акт прийому-передачі векселів від 25 грудня 2007 року, та видано 34 прості векселі на загальну суму 3360299,35 грн.
При цьому, вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Законність вчинення господарської операції та дотримання вимог діючого законодавства при оформленні первинних документів відповідачем не оскаржується. Також, і під час розгляду апеляційної скарги апелянтом не було наведено та надано відповідних доказів на існування обставин, що підтверджують можливе оформлення правочину, який не призводить до настання наслідків та спрямований на ухилення/набуття певних податкових вигод.
Колегія суддів зазначає, що основним посиланням податкового органу, на підтвердження правомірності своїх дій при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є те, що з 2007 року по 2013 рік позивачем не було погашено жодного з простих векселів, та строк їх погашення постійно пролонговувався (в яких термін погашення є невизначеним), з огляду на що, є підстави вважати, що такий правочин позивача з контрагентом ВТП «Квант» не був спрямований на настання правових наслідків.
Закон України «Про обіг векселів в Україні», у відповідній редакції, визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.
У силу норм ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2374-III, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Отже, суд першої інстанції, на підставі аналізу наведених вище норм, дійшов правильного висновку про те, що після видачі векселя, заборгованість за товари (роботи, послуги) замінюється заборгованістю за векселем в загальній сумі, яка не містить податку на додану вартість, а отже, отримавши вексель, продавець отримує розрахунок за товари (роботи, послуги). Однак, дата отримання, видачі (передачі) векселя у Законі про ПДВ не пов'язується ні з датою виникнення податкових зобов'язань, ні з датою одержання права на податковий кредит.
Простий вексель містить: 1. назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; 2. безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; 3. зазначення строку платежу; 4. зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; 5. найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж; 6. зазначення дати і місця видачі простого векселя; 7. підпис особи, яка видає документ (векселедавець). (ст. 75 Уніфікованого Закону)
Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті. Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням. (ст. 76 Уніфікованого Закону)
Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів і, зокрема, положення щодо строку платежу (статті 33 - 37), позовної давності (статті 70, 71).
Переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату. Переказні векселі, що містять або інші строки платежу, або передбачають оплату частинами, є недійсними. (ст. 33 Уніфікованого Закону)
Переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати. (ст. 34 Уніфікованого Закону)
Статтею 70 Уніфікованого закону встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
З урахуванням наведених положень та визначення обов'язкових реквізитів простого векселя, слідує, що, за обставин, що склались у даній справі, термін пред'явлення простих векселів ще не настав, а строк позовної давності щодо погашення вексельної заборгованості не закінчився, адже останній починається (обчислюється) з дати настання строку платежу.
Єдиною підставою для формування податкового кредиту, є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. Дата отримання податкової накладної за придбаний підприємством товари, є датою виникнення права у позивача на податковий кредит.
Таким чином, з моменту видачі позивачем 34 векселів, первісні зобов'язання позивача перед кредитором припинилися та виникли зобов'язання сплати за цими векселями, за якими розпочався новий строк позовної давності, а тому, наведена трансформація зобов'язань виключає можливість їх кваліфікації, як безоплатно отриманих товарів, що, у свою чергу, дає підстави стверджувати про те, що зменшення суми податкового кредиту згідно податкових накладних минулих звітних періодів податковим органом проведено безпідставно.
У частині посилань податкової на факт недекларування контрагентом позивача у вересні 2012 року своїх зобов'язань з податку на додану вартість за правочином, суд першої інстанції цілком обгрунтовано їх відхилив, адже чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, а отже, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом покладених на нього ПК України зобов'язань.
Також, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2016 року, в частині встановлення обставини щодо придбання позивачем об'єктів житлового фонду, а саме, чи придбавалися позивачем квартири на вторинному ринку чи мала місце перша поставка житла, судом першої інстанції під час нового розгляду справи було перевірено вказані обставини та встановлено, що згідно рішення Решетилівської селищної ради від 29 березня 2006 року № 280 «Про оформлення права приватної власності на багатоквартирний житловий будинок», право власності на багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: селище Решитилівка, вулиця Жовтнева, будинок 30-А, за Виробничо-технічним підприємством «Квант» було зареєстровано після завершення підприємством вказаного будинку, а відтак, на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 10 серпня 2007 року, мала місце перша поставка житла позивачу.
Крім того, Вищий адміністративний суд України, направляючи справу на новий розгляд, вказав на те, що у випадку встановлення, що відбулася саме перша поставка житла, судам необхідно перевірити зв'язок придбання квартир з господарською діяльністю підприємства. З даного приводу, колегія суддів бере до уваги те, що операції з нерухомістю є у переліку видів діяльності ПП «Теплобуд», закріплених у статуті підприємства, та у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ № 519105, за видами діяльності за КВЕД-2010 (68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна) (а.с. 96 т. 2)
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з приписами ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Висновки суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, та не дають підстав для його скасування/зміни. Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, є ідентичними доводам, якими контролюючий орган обґрунтовував неправомірність дій позивача по формуванню залишку від'ємного значення податку на додану вартість, за цим епізодом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 329 - 331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко
Повний текст постанови складено 18.11.2020.