01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Шулежко В.П.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
17 листопада 2020 року Справа № 640/23687/19
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Апарату Верховної Ради України
про визнання бездіяльності протиправною
та зобов'язання вчинити дії,
Історія справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 54 631,28 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено частково: зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 88 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 21.05.2015 по 29.08.2019 на посаді помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 .
У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що одноразова грошова допомога та компенсація за невикористану відпустку є виплатами, які гарантуються законодавством та які мали бути здійснені відповідачем на користь позивача, однак такий обов'язок Апарату ВР України виконаний не був, а також з того, що відсутність економії фонду оплати праці не надає відповідачу достатніх підстав для невиконання вказаного обов'язку і з відсутності підстав для задоволення позовних вимог в обсязі, заявленому позивачем.
Не погоджуючись з таким рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що умови проходження державної служби помічниками консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки їх безпосереднім роботодавцем та керівником є народні депутати, а Апарат ВР України здійснює лише документальне та фінансове обслуговування трудових відносин між ними, яке можливе виключно в межах коштів, виділених за бюджетними призначеннями.
Крім того, у своїй скарзі апелянт також зазначає, що Апарат ВР України не може брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік і що саме через це відповідач не здійснив позивачу оспорюваних виплат..
З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2020 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості та безпідставності доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 15.09.2015 № 8452 ОСОБА_1 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 4700 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 11.09.2015 та заяви ОСОБА_1 від 11.09.2015.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 № 1305-к помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 у зв'язку із закінченням строкового трудового договору. У Розпорядженні також зазначено провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» згідно з додатком.
Зокрема, відповідно до додатку ОСОБА_1 станом на 29.08.2019 не використано 88 днів основної відпустки.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому компенсації за невикористану відпустку, втім останнім листом від 22.10.2019 № 15/26-1797(192847) відмовлено у виплаті грошової компенсації у зв'язку з відсутністю коштів.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (КЗпП України), Законами України Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХII (далі - Закон № 3723-ХII), «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-ХІІ (далі - Закон № 2790-ХІІ), «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР), «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), Положенням про Апарат Верховної Ради України, затвердженим розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769 (далі - Положення № 769), Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі - Інструкція № 5).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою і третьою статті 34 Закону № 2790-ХІІ передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
На чотирьох помічників - консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг держави службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування
Згідно з частиною першою розділу І Положення № 769 Апарат Верховної Ради України є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.
Відповідно до пункту 23 частини восьмої розділу III Положення № 769 на Апарат Верховної Ради України покладається організація та здійснення роботи з кадрового обслуговування народних депутатів України, їх помічників-консультантів, працівників Апарату, забезпечення виконання положень Закону України «Про державну службу»; підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів з кадрових питань.
Частиною шостою статті 34 Закону № 2790-ХІІ передбачено, що у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону, помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
У ст. 94 КЗпП України закріплено, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 2 Закону № 108/95-ВР основна заробітна плата.
Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до підпункт 2.2.12 пункту 2 Інструкції № 5 суми грошових компенсацій у разі невикористання відпусток є платою за невідпрацьований час.
Згідно зі статтею 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Аналогічні норми закріплені у ст. 24 Закону № 504/96-ВР.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що помічники-консультанти народного депутата України, на яких поширюється дія Закону № 2790-ХІІ, мають право на отримання передбачених законодавством виплат, зокрема компенсації за невикористану відпустку.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений вид виплат позивачу при його звільненні проведено не було, що призвело до порушення його майнових прав та конституційної гарантії оплати праці.
При цьому, доводи апелянта про те, що умови проходження державної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки їх безпосереднім роботодавцем та керівником є народні депутати, а Апарат ВР України здійснює лише документальне та фінансове обслуговування трудових відносин між ними, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з вищевикладених норм Закону № 3723-ХІІ, на чотирьох помічників-консультантів народного депутата, до складу яких входив позивач, поширюється дія вказаного Закону, їм присвоюється відповідний ранг держави службовця четвертої категорії і вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Разом з тим, твердження апелянта про те, що фінансове забезпечення помічників-консультантів народного депутата є можливим виключно в межах коштів, виділених за бюджетними призначеннями, і що Апарат ВР України не може брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, а також, що саме через це відповідач не здійснив позивачу вищезазначених виплат, судова колегія до уваги не приймає, оскільки відсутність фінансових ресурсів не може бути підставою для позбавлення особи права на отримання законодавчо гарантованих виплат.
Водночас, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішеннях від 08.11.2005 у справі «Качко проти України», від 27.07.2004 у справі «Ромашов проти України», від 04.04.2006 у справі «Шевченко проти України», відповідно до яких реалізація особою права, що пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Крім того, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007 також неодноразово наголошувалося на неможливості ставлення гарантованих законом виплат, пільг тощо в залежність від видатків бюджету.
Аналізуючи всі доводи апелянта, колегія суддів приймає до уваги правові висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності нездійснення відповідачем виплати позивачу одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористану відпустку, порушення його майнових прав та необхідність їх відновлення шляхом зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 88 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 21.05.2015 по 29.08.2019 на посаді помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 .
Таким чином, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга Апарату Верховної Ради України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.
Розподіл судових витрат.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 17 листопада 2020 року.
Головуючий суддя
Судді: