П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/628/20
Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.
рішення суду першої інстанції прийнято у
м. Херсон, 29 квітня 2020 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-20070-51-У від 14.02.2019 року, зобов'язання вчинити певні дії,-
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20070-51-У від 14.02.2019 р. та зобов'язання Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 18276,72 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка вказала, що 07.09.2009 року позивач була зареєстрована як фізична особа - підприємець, але останні вісім років підприємницьку діяльність не здійснювала. З 2016 року позивач перебуває у трудових відносинах з Управлінням праці та соціального захисту населення Суворовської районної ради у м. Херсон та Окружною виборчою комісією з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу № 183. Вказані роботодавці позивача нараховуюючи їй заробітну плату, сплачували як страхувальники єдиний соціальний внесок за позивача та наголошувала, що у неї не може бути та не має боргів зі сплати ЄСВ.Таким чином, на думку позивача, оскаржувана вимога № Ф-20070-51-У від 14.02.2019 року на суму 18276,72 грн. про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки за періоди, які охоплює вимога про сплату боргу, з неї утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи.
Рішенням Херсонськогоокружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі № Ф-20070-51-У від 14.02.2019 року.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, просп. Ушакова, 75, м. Херсон, 73003) здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 18276,72 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, просп. Ушакова, 75, м. Херсон, 73003) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, просп. Ушакова, 75, м. Херсон, 73003) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі подано апеляційну скаргу, в якій зазначено про порушення норм матеріального права судом першої інстанції, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції.
У своїх доводах апелянт зазначає, що оскільки в частині 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. У зв'язку з перебуванням позивача на обліку, як платник податків та обов'язкових платежів в т.ч. ЄСВ відповідачем прийнято вимогу про сплату ЄСВ. Крім того, відповідач зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі й ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов'язків платника єдиного внеску, у тому числі обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як за фізичну особу - підприємця. Судом першої інстанції помилково не було взято до уваги пояснення та позицію відповідача про те, що працевлаштування позивача, яка була зареєстрованою як фізична особа - підприємець, не впливає на правомірність нарахування їй єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю та не звільняє від обов'язку зі сплати єдиного внеску у встановлених законом порядку та розмірі.
18.08.2020 року за вхід. № 16320/20 від позивача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги мотивуючи тим, що судом першої інстанції правильно встановлено спірні обставини у справі та зроблено вірний висновок про відсутність жодних порушень з боку позивача у справі зі сплати єдиного внеску. Крім того, позивач вказує, що спірна вимога прийнята з порушеннями, не містить жодного розрахунку боргу, ані періодів, ані сум нарахування, сум штрафу та пені.
Судова колегія вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 07.09.2009 року перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим там. Севастополі як суб'єкт підприємницької діяльності.
14.02.2019 року в зв'язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 29.11.2019 року та на підставі даних АІС "Податковий блок" ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20070-51-У на суму 18276,72 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19, виходив з того, що оскільки позивач з 2016 року є найманим працівником та є застрахованою, а платником єдиного внеску за неї є її роботодавець та мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем, у зв'язку із чим, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності та обґрунтованості формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 року № Ф-20070-51-У.
Переглядаючи справу та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Нормою ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі Закон України № 2464-VI).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок), у розумінні п.2 ч.1 ст. 1 Закону України № 2464-VI, - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як передбачено п.4 ч.1 ст. 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України №2464-VI на платника єдиного внеску покладено зобов'язання своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч.5 ст.8 Закону України №2464-VI).
Вказаною нормою також визначено, що у разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України № 2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч.4 ст. 25 Закону України №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464-VI).
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
В апеляційній скарзі контролюючий орган зазначає, що у зв'язку із ненарахуванням та несплатою позивачем єдиного внеску, нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску здійснювалося автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі нараховано фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 18276,72 грн., згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, оформлену вимогою №Ф-20070-51-У від 14.02.2019 року.
Сума вимоги, як вказує апелянт, включає у себе недоїмку за 12 місяців 2017 року(3200*12*22%) та за 12 місяців 2018 року (3200*12*22%), оскільки за вказаний період позивачем єдиний соціальний внесок взагалі не сплачувався.
Водночас, з наявних в матеріалах справи індивідуальних відомостей ПФУ про застраховану особу ОСОБА_1 , зокрема за періоди з 2016 року по 2020 рік, встановлено нарахування ОСОБА_1 заробітної плати та сплату страхових внесків в належному розмірі.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Таким чином, судом першої інстанції вірно було зазначено, що в розумінні №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що в свою чергу, виключає обов'язок позивача щодо сплати ним єдиного внеску у період, коли він був найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки, також, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19.
Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При ухваленні рішення у справі, судом першої інстанції було розподілено судові витрати у відповідності до вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийнятої вимоги, у зв'язку із чим наявні підстави для її скасування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 540/628/20 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Єщенко О.В. Димерлій О.О.