ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2020 року м. Київ № 640/6949/20
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, викладене в листі №2600-0303-8/29629 від 05.03.2020, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за вислугу років, зареєстрованої 28.02.2020, яким відмовлено у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років; зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно- Кудрявська, 16) здійснити з 13.12.2019 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) без обмеження її граничного розміру, з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці прокуратури міста Києва №18/89 від 27.02.2020, без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат; зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) здійснити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) виплату різниці суми пенсії між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсією разово та однією сумою, без застосування Постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, якою затверджено «Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно ухиляється від виконання покладених на нього обов'язків щодо перерахунку пенсії у відповідності до Закону України «Про прокуратуру».
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, у якому зазначено, що законних підстав для перерахунку пенсії позивача немає.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про прокуратуру».
Заявою від 28 лютого 2020 року Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру»
Листом від 05.03.2020 № 2600-0306-8/29629 пенсійний орган повідомив, що підстави для проведення перерахунку пенсії відсутні.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
На час призначення позивачу пенсії особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначалися ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ).
Згідно з ч.ч. 1, 12, 17 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
14 жовтня 2014 року прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі Закон №1697-VІІ), який набрав чинності з 15 липня 2015 року.
Відповідно до частини 20 статті 86 Закону №1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону №1697-VІІ попередній Закон України «Про прокуратуру» із змінами частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 Закону.
Крім того, Законом України від 02.03.2015 №213-VІІ (далі - Закон №213-VІІ) знову внесено зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, а саме в частину 15 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, згідно якої визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Також, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №213-VІІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру».
Нова редакція статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким пенсія призначена до набрання чинності цими законами (Законами №76-VІІІ, №213-VІІ).
Законом №1697-VІІ взагалі визнано таким, що втратив чинність Закон України №1789-ХІІ, в тому числі частини статті 50-1, окрім частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої цієї статті.
Відповідно до частин 2, 3 статті 22, частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Під час розгляду справи позивачем зазначено, а відповідачем не спростовано, що ОСОБА_1 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» із розрахунку 90% складових заробітної плати.
Таким чином, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VІ передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
В контексті викладеного, суд зазначає, що застосування нових положень до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, суперечить вимогам частини 1 статті 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.
Тобто безпідставним є застосування до правовідносин норм Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ, оскільки вказаний закон поширює свою дію на прокурорів та слідчих органів прокуратури, яким пенсія призначена та виплачується саме за нормами цього Закону з дати набрання ним чинності.
Отже, зміни стосуються саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
Таким чином, враховуючи те, що позивач вже є пенсіонером і пенсія була призначена до 01 січня 2016 року, тому до розміру пенсії позивача не можуть застосовуватись обмеження максимального розміру пенсії, визначені Законом № 1697-VІІ.
Крім того, звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що положення частини 1 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований ст.46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч.1 ст.3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст.48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Новий порядок призначення та виплати пенсій, встановлений Законами України від 02.03.2015 № 213-VІІ, від 28.12.2014 № 76-VІІІ та від 14.10.2014 № 1697-VІІ, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання ними чинності, а тому до даних спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії), оскільки редакції вказаних законів звужує права позивача в частині розміру пенсії.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.
Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що непроведення перерахунку пенсії позивачу на підставі та у порядку, визначеному у законі, чинному на момент призначення йому пенсії, є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу.
Постановою Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 826/8546/18 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019, якими визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури та зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та прийняти рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом покладено саме на Уряд.
Неприйняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, який би визначав умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, не може бути підставою для відмови пенсіонеру у такому перерахунку, оскільки це порушує статтю 22 Конституції України.
Більш того, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018(2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
У своєму рішенні від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 Конституційний суд України зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону.
Частина двадцята статті 86 Закону в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованим посилання Пенсійного фонду на відсутність постанови Кабінету Міністрів України, яка б надала можливість здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Відповідно до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якою особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.
При цьому, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
У свою чергу, із заявою щодо перерахунку пенсії, позивач звернувся до відповідача 28.02.2020.
Як зазначено Верховним Судом у рішенні від 14.09.2020 у зразковій справі №560/2120/20 "Частина 20 статті 86 Закону № 1697-VII, як вже зазначено вище, набрала чинності з 13.12.2019, а відтак Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 13.12.2019. Поширення дванадцяти місячного періоду або будь-якого іншого періоду в цьому випадку є неможливим.".
Таким чином, суд приходить до висновку, що перерахунок пенсії позивачу підлягає перерахунку саме з 13.12.2019.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у проведенні перерахунку пенсії на підставі п. 7 постанови КМУ «Про умови оплати праці прокурорів» від 11.12.2019 №1155, оскільки довідка Прокуратури м. Києва від 27.02.2020 № 18/89 видана відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-(ІІ)/2019 та постанови КМУ від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури».
У той же час, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу по інвалідності, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати є передчасними, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не було розглянуто заяву позивача від 28.02.2020 в цій частині.
На незмінність відсоткового розміру вже призначених пенсій вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні по зразковій справі №240/5401/18 від 04.02.2019. Таку ж правову позицію цей же суд сформував у справі №360/1428/17 від 12.11.2019, в рішенні якого вказав, що на осіб, яким пенсію було призначено до 01.01.2016, обмеження щодо її максимального розміру не поширюється. Аналогічну позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 06.10.2015 у справі №127/11720/14-а. Обмеження з цього приводу розповсюджуються лише на осіб, які стали отримувачем пенсій за Законом України «Про прокуратуру» з 01.01.2016.
У той же час, в постанові Верховного Суду України від 06.10.2015 у справі №127/11720/14-а зазначено, що ..."при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому: внесені Законом № 3668-VІ зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам є частини тринадцята, вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які змін у зв'язку із прийняттям Закону № 3668-VІ не зазнали. Крім того, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, колегія суддів виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.".
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач повинен був провести перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років з 13.12.2019, на підставі заяви від 28.02.2020, документів пенсійної справи, довідки Прокуратури м. Києва від 27.02.2020 № 18/89 та визначити розмір пенсії у відсотках у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії без обмеження її максимального розміру, а тому дії відповідача щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії є протиправними.
За приписами статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені положення, суд вважає за необхідне з метою повного та всебічного захисту прав та інтересів позивача визнати протиправними дії відповідача з відмови у проведенні перерахунку пенсії позивача та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 13.12.2020 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі довідки Прокуратури м. Києва від 27.02.2020 № 18/89, без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Разом з тим, що стосується позовних вимог позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в місті Києві виплатити йому різницю в пенсії за минулий час без застосування Постанови №649, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду (далі - Порядок №649), то суд зазначає наступне.
За змістом п. 1 Порядку №649, цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
При цьому, в п. 2 Порядку №649 наведено визначення поняття: боржник - орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення; стягувач - фізична особа, на користь якої винесено рішення; рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу нараховано пенсію або щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці (надбавки, підвищення, компенсацію втрати частини доходу, грошову допомогу), що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та залишаються невиплаченими, або рішення суду про стягнення коштів.
Пунктами 4, 5 Порядку №649 визначено, що черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.
Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Відповідно до п.п. 6, 8 Порядку №649, перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія).
Комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.
Крім того, у відповідності до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, у своєму Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави, відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 5 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити «Конституції» і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення, в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають, начебто, певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі №21-5361а15.
Аналіз вищевикладених норм у контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку про те, що застосуванню органами Пенсійного фонду положень Порядку №649 передує отримання ним відповідного рішення суду, зокрема, щодо зобов'язання здійснити перерахунок пенсії позивача.
Разом з тим, порушення прав позивача виникає лише після прийняття комісією ГУ ПФУ в місті Києві рішення про наявність/відсутність підстав для виплати їй перерахованої суми пенсії.
З огляду на відсутність прийнятого ГУ ПФУ в місті Києві рішення про наявність/відсутність підстав для виплати позивачу перерахованої суми пенсії, судом не встановлено порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, а також суд не може вирішувати спори про події, які не відбулись у часі.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.8 ст.139 КАС України).
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 , викладеної в листі від 05.03.2020 №2600-0303-8/29629, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за вислугу років від 28.02.2020.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 13.12.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі довідки Прокуратури м. Києва від 27.02.2020 № 18/89, без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368)
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко