13 листопада 2020 року Чернігів Справа № 620/2160/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Непочатих В.О.,
при секретарі Скиді В.А.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Марковича А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ № 4-к від 20.02.2020, відповідно до якого ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу економічного і агропромислового розвитку, містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області звільнено у зв'язку зі скороченням штатної чисельності;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу економічного і агропромислового розвитку, містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Варвинської районної адміністрації Чернігівської області з 26.02.2020;
- стягнути з Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 26.02.2020 по день ухвалення рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки не містить вказівки на наявність згоди профспілкового органу на звільнення позивача, чим порушено вимоги статей 43, 49-2 КЗпП України. Стверджує, що при звільненні позивача з посади не дотримано вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України та не запропоновано всіх наявних вакантних посад в установі, які існували на день звільнення та не враховано переважне право позивача на залишення на роботі, як такого, що має більш високу продуктивність праці, ніж решта працівників, які були залишені на роботі.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до частини першої-другої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності працівників та прийнятті наказу від 19.12.2019 № 56-к відповідачем взято до уваги, що у відділі економічного і агропромислового розвитку, містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства було 3 посади головного спеціаліста, одна з яких була вакантною, другу займав - позивач ОСОБА_1 , на іншій працював головний спеціаліст - ОСОБА_2 . Посадовими інструкціями передбачено різний обсяг виконуваних завдань та обов'язків зазначеними спеціалістами, зокрема, на ОСОБА_1 покладено обов'язки щодо реалізації повноважень у сфері економіки, на ОСОБА_2 - обов'язки у сфері житлово-комунального господарства. Згідно з оновленими завданнями відділу державної реєстрації, житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля до посадових обов'язків головного спеціаліста віднесено повноваження у сфері забезпечення державної політики у сфері житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля. Також відповідачем враховано, що ОСОБА_2 працює у районній державній адміністрації з 17.01.2004, має досвід роботи у сфері житлово-комунального господарства, безперервний стаж роботи становив на 25.02.2020 16 років 01 місяць 08 днів, ОСОБА_1 працює у районній державній адміністрації з 11.05.2005, має досвід роботи у сфері економіки, безперервний стаж роботи становив на 25.02.2020 14 років 09 місяців 14 днів. Факти про наявність інших обставин, що надають переважне право на залишення на роботі ОСОБА_1 , відсутні. Також відповідач зазначив, що на момент звільнення ОСОБА_1 , відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Відповідно до частини шостої статті 49-2 КЗпП України у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення щодо недопущення звільнення, у разі можливості перевести працівника на іншу роботу за його згодою, а також щодо переважного права залишення на роботі.
Вислухавши пояснення позивача та представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач з 11.05.2005 працював у Варвинській районній державній адміністрації Чернігівської області, зокрема, на посаді головного спеціаліста відділу економічного і агропромислового розвитку, містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства.
Відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанови Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 № 973 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», на виконання розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 21.11.2019 № 669 «Про граничну чисельність працівників та структуру районних державних адміністрацій», головою Варвинської районній державній адміністрації прийнято розпорядження від 06.12.2019 № 209 «Про структуру Варвинської районної державної адміністрації» та від 19.12.2019 № 227 «Про приведення у відповідність структури та штатної чисельності Варвинської районної державної адміністрації» (а.с. 46-50, 51-54).
Так, розпорядженням голови Варвинської районній державній адміністрації від 06.12.2019 № 209 затверджено структуру та граничну чисельність працівників Варвинської районної державної адміністрації у кількості 50 одиниць, зокрема, у відділі державної реєстрації, житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля передбачено 5 штатних посад.
З метою приведення у відповідність структури та штатної чисельності районної державної адміністрації розпорядженням голови Варвинської районній державній адміністрації від 19.12.2019 № 227 визначено, зокрема:
«Перейменувати відділ економічного і агропромислового розвитку, містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства районної державної адміністрації на відділ державної реєстрації, житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля.
Скоротити посаду головного спеціаліста відділу економічного і агропромислового розвитку, містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства районної державної адміністрації (2 штатні одиниці).
Перевести посади державного реєстратора прав на нерухоме майно та державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відділ державної реєстрації, житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля».
Тобто, відбулося перейменування вказаного відділу, скорочено 2 штатні одиниці головного спеціаліста, переведено у відділ дві штатні одиниці державних реєстраторів, внаслідок чого змінилися повноваження відділу та скорочення чисельності працівників.
На виконання розпорядження голови Варвинської районної державної адміністрації від 19.12.2019 № 227 «Про приведення у відповідність структури та штатної чисельності Варвинської районної державної адміністрації», керівником апарату районної державної адміністрації виданий наказ від 19.12.2019 № 56-к «Про попередження про скорочення штатної чисельності працівників районної державної адміністрації» (а.с. 90-92).
24.12.2019 ОСОБА_1 ознайомився наказом від 19.12.2019 № 56-к та отримав повідомлення про заплановане вивільнення від 24.12.2019 № 5 (у зв'язку з перебуванням у відпустці з 16 по 23 грудня 2019 року) (а.с. 96).
У подальшому, відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», на підставі наказу керівника апарату районної державної адміністрації від 19.12.2019 № 56-к, повідомлення про заплановане вивільнення від 24.12.2019 № 5, наказом керівника апарату Варвинської районної державної адміністрації від 20.02.2020 № 4-к ОСОБА_1 звільнено з 25.02.2020 з посади головного спеціаліста відділу економічного і агропромислового розвитку, містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства, у зв'язку із скороченням штатної чисельності (а.с. 92).
Відповідно до копії акту від 25.02.2020 позивач відмовився ставити підпис про ознайомлення з наказом про звільнення, а також отримувати трудову книжку (а.с. 94).
25.02.2020 позивачу було направлено рекомендаційний лист про отримання трудової книжки з повідомленням про вручення (а.с. 95), а також виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та компенсацію за невикористані дні відпусток, що підтверджується копією платіжного доручення № 40 від 25.02.2020, копією відомостей про нарахування коштів № 14 (а.с. 97, 98).
Також, відповідач, відповідно до абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», повідомив ОСОБА_1 про наявність у Варвинській районній державній адміністрації вакантної посади державної служби - головного спеціаліста з питань праці управління соціального захисту населення (а.с. 111). Однак, як встановлено в судовому засіданні, позивач позитивної відповіді не надав.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Разом з тим, за приписами частини п'ятої статті 40 КЗпП України (у редакції із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України частини другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Станом на час виникнення спірних правовідносин Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України «Про державну служб», якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Так, частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, зокрема, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п'ятої статті 40 КЗпП України.
Такі правовідносини були врегульовані Законом України «Про державну службу», що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за його рішенням у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця або іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Суд зазначає, що у позовній заяві позивач наводить редакцію частини третьої статті 87 Законом України «Про державну службу» (процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю), що діяла до внесення в неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019, тобто цитує норму у редакції, що є нечинною на час виникнення спірних правовідносин та винесення оскаржуваного наказу.
Доводи позивача про порушення його переважного права на залишення на роботі не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Так, відповідно до доказів, наявних в матеріалах справи, звільняючи позивача із займаної посади, відповідач провів порівняльний аналіз з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишенні на роботі, під час якого було враховано стаж, кваліфікацію, обсяг виконаних завдань та обов'язків, головного спеціаліста ОСОБА_1 та головного спеціаліста ОСОБА_2 . За наслідками порівняльного аналізу щодо переважного права на залишення на роботі було визначено працівника з досвідом роботи у сфері житлово-комунального господарства та більшим безперервним стажем роботи.
Посилання позивача про наявність у нього переважного права на залишення на роботі з огляду перебування на його утриманні батька, є безпідставними, оскільки дані обставини можуть братися до уваги лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації працівників, а також при наявності двох і більше утриманців.
Щодо наявності згоди профспілкового органу на звільнення позивача, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 та пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинне бути обґрунтованим.
У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
За приписами частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Судом встановлено, що відповідачем були надіслані Голові профспілкового комітету працівників райдержадміністрації Надії Ляшенко повідомлення від 25.11.2019 № 01-61/2229 та від 05.02.2019 № 01-61/2299 про скорочення посад (107-108).
Як вбачається з копій протоколів засідання профкому районної державної адміністрації від 28.11.2019 № 4 та від 05.12.2019 № 5, вони не містять обґрунтованої відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем (а.с. 109-110).
Тому, відповідач правомірно дійшов висновку про можливість звільнення позивача без згоди виборного органу профспілки, враховуючи вимоги частини сьомої статті 43 КЗпП України.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ від 20.02.2020 № 4-к прийнятий з дотриманням встановленої законодавством процедури звільнення працівника, станом на момент виникнення спірних правовідносин, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Крім того, враховуючи похідний характер позовних вимог про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає, що вони також не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області (вул. Шевченка, буд. 38, смт. Варва, Варвинський район, Чернігівська область, 17600, код ЄДРПОУ 04061872) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18.11.2020.
Суддя В.О. Непочатих