ф
17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 823/591/17
адміністративне провадження № К/9901/35615/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 (суддя - Гарань С.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 (колегія суддів: Оксененко О.М., Федотов І.В., Губська Л.В.) у справі № 823/591/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання нечинними та скасування рішень та вимоги,
ФОП ОСОБА_1 звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом до ГУ ДФС у Черкаській області, в якому просив визнати нечинними та скасувати: податкове повідомлення-рішення № 0000061301 від 09.03.2017 про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 15600,01грн. та штрафних санкцій в сумі 3900,00грн.; рішення № 0000051301 від 09.03.2017 про донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 35020,94грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10 506,28 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 0000021301 від 09.03.2017 на загальну суму 35020,94 грн.
Обґрунтовуючи позов зазначає, що невизнання відповідачем витрат у 2014 роках при визнанні доходів є порушенням норм підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 пункту 56.12 статті 56, пунктів 177.2, 177.4, 177.5, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки вони формувались на підставі належним чином оформлених первинних документах бухгалтерського обліку. При цьому вказує, що визначені податковим органом витрати у розмірі 104000,00 грн., не увійшли до декларації за 2014 рік.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.05.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані: податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області № 0000061301 від 09.03.2017 про донарахування ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15600,01грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3900,00грн.; № 0000051301 від 09.03.2017 про донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 35020,94грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10 506,28грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0000021301 від 09.03.2017 на загальну суму 35 020,94грн.
Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач надав первинні бухгалтерські документи, які підтверджують його витрати на суму 7900093 грн, а задекларовані витрати позивача скали 7745259 грн 93 коп., тобто на 154833 грн 07 коп. менше, ніж фактично наявні.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказується, що витрати по зберіганню товару, що не були реалізовані в 2014 році не моли бути включені позивачем до річної декларації за цей період.
Письмового відзиву від позивача на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, дотримання податкового (в частині нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску) та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, про що складено акт від 22.02.2017 № 76/23-00-13-0117/ НОМЕР_1 .
Висновками наведеного акту перевірки встановлено порушення:
1. п.177.2, п. 177. 4 ст. 177 Розділу IV Податкового кодексу України від 02,12.10 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), у результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2014 рік на суму 15600,01 гривень.
2. пп. 1.2 п. 1 ст. 7 та абз. 3 п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.10.2010 № 2464-VІ в результаті чого донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2014 рік на суму 35020,94 гривень.
За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000061301 від 09.03.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в тому числі за основним платежем 15600 грн. 01 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3900 грн. 00 коп.
Крім того, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000021301 від 09.03.2017 з єдиного соціального внеску в розмірі 35020 грн 94 коп та прийнято рішення №0000051301 від 09.03.2017 про застосування штрафних санкцій у розмірі 10506 грн 28 коп у зв'язку з донарахуванням єдиного соціального внеску.
Судами встановлено, що вказані рішення прийняті відповідачем з підстав безпідставного включення позивачем до складу витрат послуг по зберіганню товару, який не був реалізований у 2014 році в сумі 104000 грн., і як наслідок несплату податку в сумі 15600 грн 01 коп. та донарахування єдиного соціального внеску.
Не погоджуючись із рішеннями та вимогою податкового органу, позивач звернувся до суду, який задовольнив позов.
Разом з тим, касаційний суд вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України (в чинній редакції), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України (в чинній редакції).
Згідно із вимогами статті 177 ПК України (в редакції від 01.01.2014), доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 ПК України).
Відповідно до пункту 138.2. статті 138 ПК України (в редакції від 01.01.2014), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Наведеним положеннями ПК України закріплений обов'язок формування фізичною особою-підприємцем податкового обліку, який у випадку із наявними в матеріалах справи спірними правовідносинами визначався позивачем з розрахунку різниці понесених ним витрат у 2014.
Тобто, визначальною ознакою для можливості формування позивачем витрат за кожний окремий рік є наявність закінченого циклу господарських правовідносин, які починаються з моменту придбання товару для виготовлення кінцевого продукту та закінчуються фактом його реалізації в цьому ж році.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій, вказуючи у рішеннях про дослідження всіх первинних документів по господарських операціях позивача у 2014 році, а саме придбання у постачальників товару ТМЦ (ТОВ «ТК Системи» та ТОВ «Контрактбудінвест») не надали їм належну оцінку. Зокрема поза увагою судів залишено факти виконання таких угод, та з урахуванням того, що за поставлені ТМЦ здійснено вексельний розрахунок.
Крім того, судами не надано оцінку розміру витрат, які, на думку відповідача, були безпідставно внесені позивачем до річної декларації за 2014 рік. В акті зазначено, що такі витрати понесені позивачем на підставі договорів зберігання придбаних ТМЦ у ТОВ «ТК Системи» та ТОВ «Контрактбудінвест», які відсутні в матеріалах справи.
Водночас Верховний Суд не може погодитись із висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем декларувались витрати за 2014 рік в меншому розмірі, ніж були понесені в результаті придбання у постачальників ТМЦ, так як суди не дослідили структуру вартості понесених позивачем витрат, які пов'язанні із здійсненням діяльності за 2014 рік, і структуру витрат, що ним декларувались за такий період. В цьому випадку, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наявний в матеріалах справи розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб <…> (а.с.17), де в графі 4 вказані вартість придбаних позивачем ТМЦ (7394973,00 грн.), а в графі 6 вказані інші витрати (350286,93 грн.), до яких відповідач і відніс витрати по зберіганню майна, що залишилось поза увагою суду.
Зважаючи на викладене, касаційний суд не може погодитись або спростувати, як висновки та доводи податкового органу, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судового акту.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України (в чинній редакції).
За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України (в чинній редакції) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області задовольнити частково.
2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник