17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 815/3075/16
адміністративне провадження № К/9901/42265/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року (суддя Харченко Ю.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 року (головуючий суддя Романішин В.Л., судді: Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.) у справі №815/3075/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігос» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тігос» (надалі позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.06.2016 року №0003671401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 196 752 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями у сумі 131 168 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 65 584 грн.; №0003681401, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 173 463 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 115 642 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 57 821 грн.; №0003691408, яким позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 213 957,55 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємством дотримано вимоги чинного податкового законодавства України та правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість, сплачені у ціні товарів (робіт/послуг), отриманих від контрагентів відповідно до умов Договорів. Посилається на підтвердження господарських операцій податковими накладними. Наголошує на правомірності віднесення відповідних сум грошових коштів до складу валових витрат, оскільки факт постачання контрагентами позивача обумовлених Договорами товарів повністю підтверджено відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та відповідно підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю підприємства. Позивач зазначає, що Національним банком України запроваджено інші строки розрахунків за операціями з імпорту товарів (менш ніж на 6 місяців), що, у свою чергу, суперечить вимогам статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті».
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 13.06.2015 року №0003671401, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 13.06.2015року №0003681401 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 163424грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 року в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у нереальності здійснення господарських операцій та їх не підтвердження даними бухгалтерського та податкового обліку.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 28.04.2016 року по 23.05.2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 30.05.2016 року №151/15-32-14-01/31134052 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в наслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 115 642грн.; пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 131 168грн., статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті», пункту 1 Постанови Правління Національного банку України від 03.03.2015 року №160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», в результаті чого виникла прострочена дебіторська заборгованість в сумі 202 500 доларів США (4 457 449,04грн.).
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.06.2016 року №0003671401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 196 752 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями у сумі 131 168 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 65 584 грн.; №0003681401, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 173 463 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 115 642 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 57 821 грн.; №0003691408, яким позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 213 957,55 грн.
Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.09.2013 року між підприємством (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Ком» (Постачальник) укладено Договір постачання вугільної продукції №02/09-01, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві вугільну продукцію в асортименті та об'ємі, які погоджуються сторонами у відповідних Специфікаціях, а Покупець зобов'язується належним чином прийняти продукцію та своєчасно здійснити сплату на умовах, передбачених Договором.
Судами також встановлено, що 11.10.2013 року між позивачем (Замовник) та Приватним підприємством Торгова фірма «Укрмашпостач» (Виконавець) укладено Договір №ОД-04, предметом якого є надання організаційної допомоги по здійсненню незалежного обстеження сільськогосподарської продукції (зерна та продуктів його переробки в акредитованих лабораторіях).
18.03.2013 року між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Еко-Транзит» (Виконавець) укладено Договір №ОД-13, предметом якого є надання організаційної допомоги по здійсненню незалежного обстеження сільськогосподарської продукції в акредитованій лабораторії.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що факти отримання позивачем визначеного умовами договорів товару та послуг повністю підтверджено відповідними первинними документами, зокрема, податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, сертифікатами якості, банківськими виписками, платіжними дорученнями та актами приймання-передачі, які повністю підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача, а відтак є належними доказами, підтверджуючими правомірність віднесення позивачем спірних сум до складу валових витрат Підприємства позивача. Крім того, господарські операції позивача з його контрагентами підтверджуються специфікаціями, актами відшкодування витрат по перевезенню вугілля, актами відбирання проб на вміст безпеки, протоколами випробувань, комерційними актами, посвідченнями про якість рядового вугілля, протоколами сертифікаційних випробувань, протоколами лабораторних випробувань.
Також, судом встановлено, що відповідні суми податку на додану вартість за відповідними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за відповідні періоди.
Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.
Підпунктами 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку з числа резидентів, у тому числі є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України у розділі «Податок на прибуток підприємств» об'єктом оподаткування, серед іншого, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат, у тому числі, включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до підпунктів 139.1.3, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Статтями 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
За приписами підпункту 14.1.181 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом Vцього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що включена позивачем до складу податкового кредиту оскаржувана сума податку на додану вартість повністю підтверджена, серед іншого, наявними у матеріалах справи податковими накладними, складеними контрагентами позивача з дотриманням вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача, на момент видачі позивачу податкових накладних, не були зареєстровані у законодавчо визначеному порядку платниками податку на додану вартість, та не сплачували відповідні суми податку до бюджету.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками попередніх судів, що включення позивачем до складу податкового кредиту, та віднесення відповідних сум до складу валових витрат перевіряємого періоду в межах зазначених фінансово-господарських відносин із наведеними контрагентами, повністю підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними, та іншими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, що відповідно свідчить про безпідставність та неправомірність донарахування підприємству податку на прибуток у загальному розмірі 163 424грн. та податку на додану вартість у загальному розмірі 196 752грн.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.
Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, або не дотримання норм процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 року у справі №815/3075/16- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник