Іменем України
10 листопада 2020 року
Київ
справа №818/1000/17
адміністративне провадження №К/9901/11209/19
Верховний Суд у складі колегії суддів судді-доповідача Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Берназюка Я.О.,
суддів: Желєзного І.В., Коваленко Н.В.
при секретарі судового засідання Лупу Ю.Д.
за участю:
представників позивача Сивенка В.М., Стазілова В.П.
представників відповідача Матвіїва А.П., Мигаль Х.О., Сєдєлової Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу № 818/1000/17
за позовом Державного підприємства «Дослідне господарство агрофірма «Надія» інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України»
до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, Головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Білопільському, Лебединському, Сумському районах та м. Сумах Головного управління Держгеокадастру у Сумській області Матвіїв А.П.
про визнання дій протиправними та скасування припису,
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року (прийняте у складі головуючого судді Савицької Н.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Донець Л.О., суддів Гуцала М.І., Бенедик А.П.),
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року Державне підприємство «Дослідне господарство агрофірма «Надія» Інституту сільського господарства Північного сходу національної академії аграрних наук України» (далі - позивач, ДП «ДГ Агрофірма «Надія») звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області, відповідач 1), Головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Білопільському, Лебединському, Сумському районах та м. Сумах ГУ Держгеокадастру у Сумській області Матвіїв А.П. (далі - Головний спеціаліст, відповідач 2), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Сумській області щодо проведення перевірки з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні, здійсненні заходів з охорони земель та в частині родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області;
- скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Сумській області № 7/0/92-17-ДК/0115Пр/03/01/-17 від 26 червня 2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДП «ДГ Агрофірма «Надія» є правонаступником в частині землі, майна, майнових прав і зобов'язань державного підприємства «Дослідне господарство Агрофірма «Надія» Національної академії аграрних наук України» і у його постійному користуванні знаходяться землі загальною площею 3944,2297 га, що встановлено постановою Сумського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2017 року у справі № 818/1066/17, яка набрала законної сили 20 листопада 2017 року. Відтак, позивач вважає, що винесений Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області припис порушує охоронюваний законом інтерес позивача щодо земельних ділянок загальною площею 3575,07 га. Крім того, позивач звернув увагу на те, що перевірка, за результатами якої винесено оскаржуваний припис, була проведена за відсутності представників ДП «ДГ Агрофірма «Надія» та за відсутності повноважень у головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Білопільському, Лебединському, Сумському районах та м. Сумах Управління з контролю за використанням та охороною земель на території Перехрестівської сільської ради. Позивач зазначив також, що ним неодноразово вживалися заходи щодо оформлення правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки, а тому останній мав обґрунтовані сподівання та очікування на отримання їх у постійне користування, у встановленому законом порядку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано припис відповідача № 7/0/92-17-ДК/0115Пр/03/01/17 від 26 червня 2017 року. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновок відповідача про самовільне використання позивачем земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності площею 3294,00 га на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області є необґрунтованим, тому припис відповідача підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ГУ Держгеокадастру у Сумській області звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.
Касаційну скаргу подано до суду 22 квітня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 818/1000/17, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання сторонами відзиву на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Сумській області.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року призначено касаційний розгляд справи № 818/1000/17 у відкритому судовому засіданні на 6 жовтня 2020 року.
Протокольною ухвалою Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року оголошено перерву у розгляді справи до 10 листопада 2020 року.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок, у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюється науковими установами відповідно до земельного законодавства. Земельні ділянки передаються державним і комунальним науковим установам у постійне користування у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (ЗК України). Скаржник зазначає, що положеннями ЗК Української РСР 1970 року, чинними на момент утворення наукової установи, та ЗК України у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного припису, передбачено, що право користування земельною ділянкою засвідчується державним актом на право користування землею. У зв'язку з цим скаржник вважає, що оскільки у позивача відсутні державний акт на право користування земельною ділянкою або інші правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, то суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про протиправність оскаржуваного припису.
У листопаді 2020 року від скаржника надійшли додаткові пояснення, в яких зазначається, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області під час винесення оскаржуваного припису діяло правомірно, оскільки підстави, на які посилається позивач та які, на думку скаржника, необґрунтовано прийняті до уваги судами попередніх інстанцій, не доводять факту перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні позивача, оскільки в останнього відсутні будь-які правовстановлюючі документи, визначені ЗК України.
Від ДП «ДГА «Надія» надійшов відзив на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Сумській області, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повним з'ясуванням обставин справи, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у справі доказів встановлено, що 13 грудня 1991 року Українською академією аграрних наук прийнято наказ № 303 «Про перейменування радгоспу імені Леніна Сумської державної сільськогосподарської дослідної станції в дослідне господарство імені Леніна Сумської державної сільськогосподарської дослідної станції».
Наказом № 16 від 21 лютого 2001 року дослідне господарство імені Леніна Сумської державної сільськогосподарської дослідної станції перейменовано в дослідне господарство «Агрофірма «Надія» Сумської державної сільськогосподарської дослідної станції.
16 червня 2017 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель Держгеокадастру - головним спеціалістом відділу з організації позапланових перевірок про здійснення державного контролю за використанням та охороною земель Геращенком Т.В., державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру у Сумській області - головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Білопільському, Лебединському, Сумському районах та м. Сумах Управління з контролю за використанням та охороною земель Матвіївим А.П., державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру у Сумській області - головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Липоводолинському, Недригайлівському, Роменському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Погрібним О.А. складено акт № 7-ДК/2/АП/09/01-17, яким зафіксовано порушення, зокрема, ДП «ДГА «Надія» вимог статей 162, 211 ЗК України.
Приписом № 7/0/92-17-ДК/0115Пр/03/01/-17 від 26 червня 2017 року зобов'язано ДП «ДГА «Надія» у строк до 26 липня 2017 року звільнити земельні ділянки, що самовільно використовуються, або надати документи, що підтверджують право користування земельними ділянками.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження ГУ Держгеокадастру у Сумській області та його посадових осіб у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, ЗК України, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».
Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються у частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування припису відповідача № 7/0/92-17-ДК/0115Пр/03/01/17 від 26 червня 2017 року, та виходячи з меж касаційного розгляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів перевіряє правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права судами попередніх інстанцій саме у цій частині.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 ЗК (тут і далі - у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного припису) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується.
Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до пункту г частини першої статті 15 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належить, зокрема, забезпечення здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель.
Статтею 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Згідно із статтею 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначені Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».
Згідно з пунктом а частини першої статті 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині, зокрема, додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Статтею 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема, проведення перевірок.
Відповідно до частини першої статті 10 цього ж Закону державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, передбачено, що державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Системний аналіз вказаних положень земельного законодавства дає підстави дійти висновку про те, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області наділено повноваженнями щодо здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. При цьому, об'єктом контролю є всі землі на території України, а також порядок їх використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.
Враховуючи зазначене, колегія суддів робить висновок, що державний контроль за охороною та використанням земель може здійснюватися посадовими особами Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, у тому числі, шляхом проведення перевірок. Для реалізації завдань у сфері здійснення контролю за використанням та охороною земель державний інспектор має право, зокрема, видавати обов'язкові до виконання приписи. При цьому, порядок проведення перевірки, види та порядок складання документів за наслідками перевірок у даній сфері, як слідує зі змісту статей 9-10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», визначається іншими нормативно-правовими актами. Приписи про усунення виявлених порушень мають надаватися лише тим особам, які безпосередньо вчинили порушення вимог земельного законодавства.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 1940/1655/18.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, 16 червня 2017 року державними інспекторами ГУ Держгеокадастру у Сумській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства про охорону та використання земель на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області, розміром 3294 га, за результатом якої складено акт № 7-ДК/2/АП/09/01-17 про порушення, зокрема, ДП «ДГА «Надія» вимог статей 162, 211 ЗК України. У подальшому, 26 червня 2017 року складено приписом № 7/0/92-17-ДК/0115Пр/03/01/-17, яким зобов'язано ДП «ДГА «Надія» у строк до 26 липня 2017 року звільнити земельні ділянки, що самовільно використовуються, або надати документи, що підтверджують право користування земельними ділянками.
Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи адміністративний позов, зробили висновок, що у відповідача були відсутні правові підстави вважати, що ДП «ДГА «Надія» допустило самовільне зайняття земельної ділянки, виходячи з того, що подані позивачем документи підтверджують факт перебування у його постійному користуванні земельної ділянки площею 3294,0 га на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області.
Зокрема, суди попередніх інстанцій прийняли до уваги такі докази: бухгалтерську та фінансову звітність, з якої встановлено, що на балансі радгоспу імені Леніна Сумської державної сільськогосподарської дослідної станції (правонаступником якого є ДП «ДГА «Надія») станом на 1 січня 1997 року перебуває 3960 га землі, із них сільськогосподарських угідь 3557 га, в т.ч. ріллі 3360 га; звіти, що подавалися до територіального органу, що реалізує земельну політику, з яких встановлено сплату платежів до бюджету за користування земельними ділянками; статистичну звітність щодо кількісного обліку земель за формами № 2Зем та № 6Зем; довідку від 23 січня 2017 року № 8-28-0.2-54/2-17 Управління Держгеокадастру у Роменському районі Сумської області, в якій зазначено про розміри земельних ділянок, що знаходяться в постійному користуванні позивача, в т.ч. 3228 га ріллі. Судами також прийнято до уваги давність використання позивачем земельної ділянки.
Разом з тим, колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій про достатність вказаних доказів, що вказують на добросовісність поведінки позивача, для встановлення відсутності факту самовільного зайняття земельної ділянки позивачем та, відповідно, про протиправність винесеного припису передчасним у зв'язку з наступним.
Відповідно до статті 20 ЗК Української РСР від 8 липня 1970 року (що був чинним на момент утворення радгоспу імені Леніна Сумської державної сільськогосподарської дослідної станції) відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.
Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.
Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.
Статтею 22 ЗК України від 18 грудня 1990 року (що був чинним на момент утворення позивача) встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Згідно з частиною першою статті 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного припису) землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок (для приватних наукових установ), у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюються науковими установами відповідно до земельного законодавства. Земельні ділянки передаються державним і комунальним науковим установам у постійне користування у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, і не можуть бути вилучені (припинено право постійного користування земельною ділянкою) за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування без згоди власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи Президії Національної академії наук України або національних галузевих академій наук. Передача в оренду державними (комунальними) науковими установами закріплених за ними на основі права оперативного управління або господарського відання об'єктів власності, а також земельних ділянок здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства України.
За змістом частин першої та другої статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного припису) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтями 122 і 124 цього Кодексу передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у постійне користування або в оренду із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (статті 125 ЗК України).
Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що, як ЗК Української РСР 1970 року (що був чинним на момент утворення радгоспу імені Леніна Сумської державної сільськогосподарської дослідної станції), так і ЗК України у редакціях 1990 року та чинною на момент виникнення спірних правовідносин передбачали, що право постійного користування земельною ділянкою набувається у встановленому законом порядку та засвідчується державним актом на право користування землею або іншими правовстановлюючими документами (договорами, рішеннями уповноважених органів тощо), зареєстрованими у встановленому порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 444/1247/16-а, від 24 січня 2019 року у справі № 826/3771/15.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочинну щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на земельну ділянку або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки тощо в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки, незалежно від добросовісності особи, яка фактично користується земельною ділянкою.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 817/1337/17, від 20 лютого 2020 року у справі № 1940/1655/18.
Оскільки судами попередніх інстанцій не було встановлено наявності у позивача доказів отримання акта на право користування земельною ділянкою або іншого правовстановлюючого документа, виданого та зареєстрованого відповідно до вимог статті 20 ЗК Української РСР 1970 року, статей 23, 30 ЗК України 1990 року або статей 125, 126 ЗК України у чинній редакції, колегія суддів робить висновок про те, що припис № 7/0/92-17-ДК/0115Пр/03/01/-17 від 26 червня 2017 року винесений відповідачем на підставі закону та у межах наданих повноважень, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування.
Колегія суддів зазначає, що встановлення Держгеокадастру самовільного зайняття земельної ділянки є, зокрема, констатацією факту того, що землекористувач не володіє належними документами, вимога щодо яких передбачена чинним законодавством, а також не залежить від добросовісності чи недобросовісності дій суб'єкта щодо використання цієї земельної ділянки, зокрема, у зв'язку з неоформленням її у встановленому порядку.
Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання судів попередніх інстанцій на судове рішення у справі № 818/1066/17, що набуло законної сили 20 листопада 2017 року, яким частково задоволено адміністративний позов ДП «ДГА «Надія» до ГУ Держгеокадастру у Сумській області, визнано протиправною та скасовано відмову відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути відповідне клопотання позивача, оскільки вказаним судовим рішенням не встановлено наявності у ДП «ДГА «Надія» права постійного користування земельною ділянкою площею 3294,0 га на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області, щодо якої винесено оскаржуваний припис.
Суд також враховує, що рішенням Господарського суду Сумської області від 22 лютого 2019 року у справі № 920/691/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 5 серпня 2019 року, ДП «ДГА «Надія» відмовлено у задоволенні позову про визнання права постійного користування на земельні ділянки загальною площею 3944,2297 га.
Крім того, як вбачається зі змісту частини другої статті 79 ЗК України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного припису), розміщені на спірній земельній ділянці багаторічні зелені насадження, не можуть розглядатись як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані, оскільки є складовою частиною земельної ділянки, а їх перебування на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на ці насадження, оскільки баланс підприємства є формою бухгалтерської обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 №6-14цс15 та постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 823/1267/16.
На цій підставі колегія суддів робить висновок, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права під час вирішення спірних правовідносин, а саме, неправильне тлумачення статті 20 ЗК Української РСР 1970 року, статей 23, 30 ЗК України 1990 року, статей 125, 126 ЗК України, статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», що зумовило прийняття рішення, яке не відповідає закону.
Відповідно до статті частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Сумській області слід задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Оскільки суд касаційної інстанції приймає рішення на користь суб'єкта владних повноважень, то за відсутності документально підтверджених доказів щодо понесених суб'єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, у силу статті 139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позову Державного підприємства «Дослідне господарство агрофірма «Надія» інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України» до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, Головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Білопільському, Лебединському, Сумському районах та м. Сумах Головного управління Держгеокадастру у Сумській області Матвіїв А.П. про визнання дій протиправними та скасування припису відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя: Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко