ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2020Справа № 910/13939/20
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/13939/20
за позовом Державного підприємства "Комбінат "Салют" Державного агентства резерву України
до Державного агентства резерву України
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
15 вересня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Комбінат "Салют" Державного агентства резерву України (позивач) надійшла позовна заява № 128 від 10.09.2020 року до Державного агентства резерву України (відповідач) про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/387-2018 від 04.05.2018 року в розмірі 241 793,98 грн. (двісті сорок одна тисяча сімсот дев'яносто три гривні 98 копійок).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/387-2018 від 04.05.2018 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13939/20, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105474976889 ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі № 910/13939/20 вручено уповноваженому представнику відповідача - 21.09.2020 року.
Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 06.10.2020 року (включно).
12.10.2020 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач не надав первинних документів, які підтверджують заборгованість та відповідну сплату коштів зі сторони позивача на погашення витрат на зберігання, відповідач посилається на неможливість зареєструвати кредиторську заборгованість перед позивачем у Державній казначейській службі України. Вказаний відзив направлений засобами поштового зв'язку 07.10.2020 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля та штриховим кодовим ідентифікатором 0102416729864 на конверті.
22.10.2020 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погодився із позицією відповідача та просив задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
22.10.2020 року через відділ діловодства суду від Державного підприємства "Комбінат "Салют" Державного агентства резерву України надійшло клопотання № 148 від 19.10.2020 року, в якому позивач просив розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання № 148 від 19.10.2020 року про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін Державного підприємства "Комбінат "Салют" Державного агентства резерву України у справі № 910/13939/20.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
04.05.2018 року між Державним підприємством «Комбінат «Салют» Державного агентства резерву України (надалі - зберігач, позивач) та Державним агентством резерву України (надалі - держрезерв, відповідач) укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/387-2018, відповідно до п. 1.2. якого, держрезерв передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16.
Згідно з п. 2.1. договору зберігач зобов'язаний вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду.
Відповідно до п. 3.2. договору держрезерв зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
В п. 4.1. договору визначено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та зберігачем на підставі акту на відшкодування витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей держрезерву.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3. договору).
Кошторисом витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на 2019 рік, затвердженого Державним підприємством "Комбінат "Салют" Державного агентства резерву України та погодженого головою Державного агентства резерву України, визначено, що загальна сума витрат, що підлягає відшкодуванню на 2019 рік складає разом з ПДВ 673 909,06 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/387-2018 від 04.05.2018 року в розмірі 241 793,98 грн.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, зобов'язання за яким передбачає обов'язок позивача - здійснювати відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву та обов'язок відповідача - здійснювати відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
За приписами ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
В ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" мобілізаційним резервом є запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги.
Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/387-2018 від 04.05.2018 року позивач здійснив відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що підтверджується звітами про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2-4 квартали 2019 року, розрахунками заробітної плати, розрахунками витрат електроенергії за 2-4 квартали 2019 року, розрахунками амортизаційних відрахувань, витратами по охороні, актами прийняття-передавання товарної продукції, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), витратами по платі за землю за 2-4 квартали 2019 року та бухгалтерськими довідками.
При цьому, фактичний розмір відшкодування витрат за 2-4 квартали 2019 року находиться в межах погодженого сторонами Кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей на 2019 рік.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду жодних зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2-4 квартали 2019 року на суму 241 793,98 грн., проте акти на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей за спірний період не були підписані з боку відповідача, обґрунтованої відмови від підписання актів надано не було, відтак надані позивачем послуги вважаються прийнятими відповідачем.
Таким чином, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідно до умов договору № юр-2зб/387-2018 від 04.05.2018 року та ст. 530 Цивільного кодексу України є таким, що настав.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Водночас, судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності у відповідача письмових зауважень щодо виконання позивачем зобов'язань за договором № юр-2зб/387-2018 від 04.05.2018 року, станом на час розгляду справи доказів здійснення відповідачем оплати заборгованості в загальній сумі 241 793,98 грн. матеріали справи не містять.
Щодо тверджень викладених відповідачем у відзиві, суд зазначає наступне.
Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007).
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення ЄСПЛ). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 року у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Згідно з приписами статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України, а тому з огляду на положення частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання за договором (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду 03.04.2018 року у справі № 924/29/17, від 12.04.2018 року у справі №924/22/17).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3626,91 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (ідентифікаційний код 37472392, адреса: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28) на користь Державного підприємства "Комбінат "Салют" Державного агентства резерву України (ідентифікаційний код 14373220, адреса: 49074, м. Дніпро, вул. Запасна, 7) грошові кошти: основного боргу - 241 793,98 грн. (двісті сорок одна тисяча сімсот дев'яносто три гривні 98 копійок) та судовий збір - 3626,91 грн. (три тисячі шістсот двадцять шість гривень 91 копійка).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 17.11.2020р.
Суддя О.В. Котков