ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 листопада 2020 року Справа № 906/125/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30 липня 2020 року в справі № 906/125/20 (суддя Тимошенко О.М.)
час та місце ухвалення рішення: 30 липня2020 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 4 серпня 2020 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Белойл Комодіті"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко"
про стягнення 1 011 684 грн 80 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕЛОЙЛ КОМОДІТІ» (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕФЕЙ-ЕКО» (надалі - Відповідач) про стягнення 829702 грн 53 коп. основного боргу, 16041 грн 77 коп. доставки з урахуванням пені та штрафних санкцій, 64996 грн 73 коп. пені, 125210 грн 24 коп. штрафу, 31959 грн 81 коп. за користування чужими грошима, 6090 грн 10 коп. 3% річних та 473 грн 77 коп. інфляційних.
30 липня 2020 року до суду надійшла заява Позивача про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу, у зв'язку із частковою проплатою боргу (в сумі 150000 грн), а тому просить стягнути з Відповідача залишок основної суми боргу в розмірі 679702 грн 53 коп. (том 1, а.с. 199-201). Подальший розгляд справи судом першої інстанції було проведено виходячи із суми боргу, яка зазначена у заяві про зменшення розміру позовних вимог.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що Відповідач порушив умови договору поставки №02/02-04-19 від 1 квітня 2019 року в частині своєчасної та в повному обсязі оплати вартості поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 455861 грн 44 коп. основного боргу, 65764 грн 13 коп. пені, 127643 грн 57 коп. штрафу, 6160 грн 39 коп. річних та 482 грн 97 коп. інфляційних. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 088 грн 69 коп.. В задоволенні позову в частині стягнення 31959 грн 81 коп. за користування чужими грошима, 223 841 грн 09 коп. боргу з врахуванням положення підпункту 6.5.1 договору поставки, відмовлено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач просить стягнути з Відповідача суму боргу з урахуванням підпункту 6.5.1 договору поставки від 1 квітня 2019 року, відповідно до якого у разі прострочення оплати товару на один календарний день, ціна неоплаченої частини товару збільшується на 0,04 грн за літр за кожен день прострочення. Місцевий господарський суд зауважив, що вказану умову договору, виходяв з її змісту, розцінює як завуальовану форму відповідальності у вигляді пені, тому обраховуючи суму боргу, місцевий господарський суд виходить з вартості майна на момент його поставки, яка відображена у видатковій накладній №1590 від 27 вересня 2019 року, з розрахунку: 765861 грн 44 коп.-160000 грн -150000 грн =455861 грн 44 коп.. Таким чином, місцевий господарський суд в своєму рішенні прийшов до висновку, що позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню частково, в розмірі 455861 грн 44 коп..
Також, місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що сума видаткової накладної №1590 від 27 вересня 2019 року та рахунку №1483 від 26 вересня 2019 року складається з суми товару та вартості його доставки. Разом з тим, у гарантійному листі №003 від 26 вересня 2019 року, Відповідач узгодив вартість перевезення, зобов'язавшись оплатити виставлений рахунок №1483 на суму 765861 грн 44 коп., куди входить і вартість перевезення.
Крім того, місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що Позивач за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, на підставі пунктів 7.3 та 7.5 договору №02/02-04-19 від 1 квітня 2019 року, просив стягнути з Відповідача пеню за затримку оплати товару та транспортних послуг, що згідно розрахунку Позивача становить 65764 грн 13 коп. (767 грн 40 коп. + 64996 грн 73 коп.) та на підставі підпунктів 7.3.1 та 7.5.1 договору №02/02-04-19 від 1 квітня 2019 року, просив стягнути з Відповідача штраф, що згідно розрахунку Позивача становив 127643 грн 57 коп. (2433 грн 33 коп+125210 грн 24 коп.).
Місцевим господарським судом здійснено розрахунок пені та штрафу відповідно до якого було повністю задоволено та визнано підставними позовні вимоги Позивача про стягнення 64996 грн 73 коп. пені та 125210 грн 24 коп. штрафу.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача 32332 грн 51 коп. відсотків за користування чужими коштами, то місцевий господарський суд зазначив, що оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено а ні договором поставки, а ні законом для договору поставки, вказана вимога Позивача не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 2, а.с. 2-6), в якій з підстав вказаний у ній, просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що в матеріалах справи відсутні підписані Відповідачем заявки, якими погоджено кількість, асортимент, ціну, порядок оплати та умови поставки товару. Також апелянт вказує, що подані Позивачем первинні документи на підтвердження позовних вимог містять суттєві недоліки (відсутність підпису, печатки на таких документах), що в свою чергу підтверджує факт недоведеності позовних вимог. Окрім того, Відповідач зазначив, що судом першої інстанції взагалі не досліджено загальну вартість поставленого товару, а Позивачем надано лише видаткову накладну про поставку товару на суму 765 861 грн 44 коп.. В той же час, як стверджує Відповідач, ним було перераховано для Позивача по договору поставки 874240 грн, що підтверджується платіжними дорученнями долученими Відповідачем до матеріалів справи.
Окрім того, Відповідач в своїй апеляційній скарзі зауважив, що умовами договору не передбачено оплати Відповідачем вартості транспортних послуг та нарахування штрафних санкцій за прострочення їх оплати.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 вересня 2020 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 30 липня 2020 року в справі №906/125/20 та запропоновано Позивачу в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали, подати відзив на апеляційну скаргу Відповідача.
Ухвалою Північно-апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року було призначено справу № 906/125/20 до розгляду на 11 листопада 2020 року об. 14:00 хв..
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 10 листопада 2020 року від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату та призначення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.
Зі змісту ухвали від 12 жовтня 2020 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на почтовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.
Водночас, в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Окрім того, колегія суду констатує факт закінчення шістдесятиденного строку розгляду апеляційної скарги, та констатує, що відкладення розгляду справи призведе до порушення вказаного строку (а відтак і принципу судочинства, визначеного в статті 2 ГПК України). Разом з тим, апеляційний господарський суд констатує, що з моменту призначеного судового засідання (12 жовтня), апелянт не вчинив будь-яких дій щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в тому числі й відеоконференцію поза межами суду (котрі є апріорі безпечні для представника апелянта в питаннях щодо розповсюдження , про які вказує представник апелянта), однак подав уже таке клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - лише 10 листопада, за один день до судового засідання (11 листопада 2020 року).
З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача та Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами (адже в разі відкладення розгляду справи апеляційним господарським судом, буде порушено процесуальний строк розгляду апеляційної скарги) та зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга Відповідача, в якому висвітлена його позиція з-приводу рішення та позовної заяви.
Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що 1 квітня 2019 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір Поставки №02/02-04-19 (надалі - Договір; том 1, а.с. 14-21).
За умовами пункту 1.1 Договору: Позивач передає у власність Відповідача нафтопродукти, а Відповідач приймає і сплачує їх вартість.
Згідно пунктів 3.2 та 3.4 Договору, кількість та об'єм поставки кожної партії товару визначається в заявках Відповідача та товарно-транспортних накладних на товар; фактична кількість поставленого товару відображається в перевізних документах та є підставою для здійснення остаточних розрахунків між сторонами.
Згідно пункту 6.3 Договору: Відповідач зобов'язався оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку-фактури Позивача протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку; ціна Товару зазначена у рахунку-фактурі є остаточною і є дійсною виключно протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення рахунку; у разі прострочення строку оплати рахунку-фактури, ціна на Товар визначається за поточними цінами діючими на день оплати, що встановлені Позивачем.
Відповідно до положень пункту 7.3 Договору, у випадку ненадходження від Відповідача повної оплати за відвантажений Товар, Відповідач зобов'язався сплатити Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання.
Підпунктом 7.3.1 Договору, визначено, що у разі несплати неустойки у вигляді пені передбаченої пунктом 7.3 Договору, протягом 10 календарних днів, Позивач має право нарахувати штраф у розмірі 20% вартості відвантаженого товару.
В той же час, пунктом 7.5 Договору визначено, що у випадку порушення Відповідачем термінів оплати за транспортні послуги, Відповідач сплачує Позивачу неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період прострочення за кожен день прострочення оплати за послуги перевезення Товару.
У відповідності до підпункту 7.5.1 Договору, у разі несплати неустойки у вигляді пені передбаченої пунктом 7.5 Договору, протягом 10 календарних днів, Позивач має право нарахувати штраф у розмірі 20% вартості транспортних послуг.
На виконання умов Договору Позивач 26 вересня 2019 року виставив рахунок №1483 про сплату 765861 грн 44 коп. з ПДВ, з яких вартість дизельного палива - 751261 грн 44 коп. з ПДВ та транспортні послуги - 14600 грн з ПДВ (том 1, а.с. 25).
Гарантійним листом №003 від 26 вересня 2019 року Відповідач зобов'язався сплатити отриманий товар в розмірі 765861 грн 44 коп. згідно рахунку №1483 від 26 вересня 2019 року до 2 жовтня 2019 року (а.с.24).
На виконання умов Договору, Позивач поставив Відповідачу паливо дизельне на суму, яка разом з транспортними послугами, становить 765861 грн 44 коп., що підтверджується видатковою накладною №1590 від 27 вересня 2019 року (том 1, а.с. 22), довіреністю №10512 від 26 вересня 2019 року на отримання палива дизельного в кількості 31555 літрів (том 1, а.с. 33).
Як вбачається з позовної заяви підставою позовної вимоги Позивача до Відповідача було невиконання Відповідачем зобов'язання щодо повної оплати Товару за Договором, внаслідок чого Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права щодо стягнення боргу з урахуванням штрафних санкцій, річних та інфляційних з Відповідача.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що в силу дії пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зважаючи на характер встановлених між сторонами правовідносин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із поставкою товару та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України тощо.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В силу дії статті 530 Цивільного кодексу України: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України: за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу дії частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобов'язання щодо передачі Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та статті 9 Закону України «Про бухгалтерським облік та фінансову звітність».
В силу дії статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.
Згідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.
Окрім того для з'ясування реальності господарської операції необхідно встановити чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.
Окрім того, колегія суддів констатує, що відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року), в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Таким чином із системного аналізу законодавчих актів котрі регулюють господарську діяльність вбачається, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця.
При цьому у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Дана позиція стосовно дослідження всіх доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції в сукупності (в тому числі й податкові накладні) наведена у Постанові Верховного Суду від 4 листопада 2019 року по справі № 905/49/15, Постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 року по справі №915/878/16.
Водночас, зважаючи на заперечення Відповідача щодо поставки товару по видатковій накладній №1590 від 27 вересня 2019 року на суму 765861 грн 44 коп (з урахуванням транспортних послуг) та товарно-транспортній накладній від 27 вересня 2019 року, з огляду на її не підписання та відсутністю відтиску печатки зі сторони Відповідача, колегія суддів дослідивши дані первині документи в площинні інших доказів долучених до матеріалів справи, зазначає наступне.
Вертаючись до визначення господарської операції відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , вбачається, що господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно, дослідивши спірну видаткову накладну від 27 вересня 2019 року, суд констатує, що вона містить всі необхідні відомості та реквізити, а саме: сторін, підставу, назву товару, кількість та суму, котрі свідчать про фіксування господарської операції.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що такий первинний документ не може знецінюватися тільки з огляду на відсутність в ньому підпису в графі «отримав» (ніби-то з огляду на те, що обов'язок по його оформленні лежить саме на постачальнику). На переконання колегії суду у випадках відповідних заперечень для встановлення реальності відображення подій щодо обставин господарської операції й досліджуються всі докази у їх сукупності, що й підтверджують здійснення господарської операції, а в цілому наявність події яка викликає зміни в структурі активів.
Окрім того, необхідність такого обов'язкового реквізиту, як особистий підпис, зумовлена тим, що він дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а не сам факт здійснення господарської операції.
Саме тому, колегія суддів не може надати перевагу доводам Відповідача щодо не підтвердження факту проведення господарської операції з огляду на відсутність належним чином оформлених первинних доказів (підпису Відповідача на видатковій накладній), нівелюючи при цьому інші докази, котрі в силу свого офіційного статусу (фінансові, бухгалтерські, податкові) підтверджують ті чи інші обставини.
Адже, Відповідач ані в апеляційній скарзі а ні в судовому засіданні не заперечує факт існування та укладення Договору (котрий підписаний та скріплений печаткою зі сторони Відповідача), він є чинним, ніким не скасований та не оспорюваний.
А відтак існування діючого Договору уже й свідчить про існування між сторонами господарських відносин з приводу поставки Товару.
Іншим належним та допустимим доказом по даній справі, котрий підтверджує факт існування господарських відносин між сторонами та проведення такої господарської операції щодо поставки Товару є довіреність №10512 від 26 вересня 2019 року на отримання палива дизельного в кількості 31555 літрів (саме така кількість Товару й значиться у видатковій накладній) та гарантійний лист від 26 вересня 2019 року, котрим Відповідач гарантував здійснення повної оплати в розмірі 765861 грн 44 коп., саме згідно Договору та рахунку №1483 від 26 вересня 2019 року до 2 жовтня 2019 року. Такий гарантій лист підписаний зі сторони Відповідача та скріплений відтиском печатки Відповідача (том 1, а.с. 24).
При цьому з огляду на те, що така довіреність передається Позивачу самим Відповідачем суд констатує, що апелянт жодним чином не спростував законність отримання Позивачем даної довіреності від Відповідача.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог Відповідач в своїй апеляційній скарзі вказує, що Позивачем не надано до матеріалів справи заявки на товар, а відтак відсутнє узгодження між сторонами Договору кількості, асортименту та ціни поставленого товару.
Заявка на придбання товару - це договір поставки на підставі якого формується механізм поставки товару на основі поданої заявки від покупця. Процедура закупівлі являє собою процедуру, під час якої замовник за допомогою документів бронює продукцію, що знаходиться у постачальника.
Колегія суду звертає увагу, що Позивачем було долучено до матеріалів справи рахунок на оплату №1483 від 26 вересня 2019 року на суму 765 861 грн 44 коп. (том 1, а.с. 25), який і зазначений в гарантійному листі Відповідача, адже не отримуючи (та не знаючи про існування) такого рахунку від Позивача, Відповідач самостійно в своєму гарантійному листі не міг би вказати а ні суму поставки, а ні дату та номер рахунку (на підставі якого мала здійснюватися оплата), котрі повністю співпадають із даними зазначеними в рахунку на оплату Позивача.
Вказане, повністю нівелює твердження Відповідача, наведені в апеляційній скарзі щодо відсутності узгодження між Позивачем та Відповідачем кількості, асортименту та ціни поставки, з огляду на відсутність документу котрий мав би мати назву «Заявка», адже існує інший доказ (хай і з іншою назвою) який свідчить про узгодження кількості та ціни поставки (та свідчить про існування гарантій зі сторони Відповідача).
Окрім того, суд ще раз констатує, що в матеріалах справи міститься Довіреність №10512 від 26 вересня 2019 року, яка була виписана на ім'я директора Відповідача щодо отримання цінностей у кількості 31555 літрів дизельного палива, із зазначенням документу що засвідчує особу та Договору і Позивача, як особу від якої буде отримано такі цінності (том 1, а.с. 33). Даний доказ (та його находження) ще раз підтверджує те, що Відповідач був обізнаний із фактом поставки Товару та його кількістю, що свідчить про погодження між сторонами Договору кількості асортименту та ціни Договору, а також свідчить про отримання цього товару.
Окрім того, колегією суддів не може залишити поза увагою наступні платіжні доручення: платіжне доручення №733 від 7 листопада 2019 року на суму 50 000 грн із призначенням платежу «оплата за дизпаливо Євро Сорт зг.рах. №1483 від 26.09.19 року та договору №02/02-04-19 від 1 квітня 2019 року у т.ч. ПДВ 20 %»; платіжне доручення №779 від 14 листопада 2019 року на суму 50000 грн із призначенням платежу «Оплата за дизпаливо Євро Сорт зг.рах. №1483 від 29 вересня 2019 року та договору №02/02-04-19 від 1.04.2019 року у т.ч. ПДВ»; платіжне доручення №892 від 3 грудня 2019 року на суму 60000 грн із призначенням платежу «Оплата за дизпаливо Євро Сорт зг.рах. №1483 від 26.09.19 року та договору №02/02-04-19 від 01.04.2019 року у т.ч. ПДВ» (том 1, а.с. 100-101).
Відповідач не заперечив дані оплати та їх зарахування на рахунок Позивача.
Що ж стосується інших платіжних доручень (том 1, а.с. 100-101), долучених Відповідачем до матеріалів справи, на які покликається Відповідач в своїй апеляційній скарзі, як на підставу відсутності заборгованості з огляду на її сплату, то колегія суддів звертає увагу, що в призначенні платежу в таких документах зазначено «оплата за дизпаливо Євро Сорт зг.рах. №1468 від 24 вересня 2019 року в т.ч 20 % ПДВ», однак в даній справі підставою для здійснення оплат є саме рахунок № 1483 від 26 вересня 2019 року, що свідчить про існування між сторонами інших відносин з приводу поставки та оплати товару на підставі інших рахунків, які не мають відношення до даної справи, а відтак оплати здійснені по цим платіжним рахункам не можуть братися до уваги.
Згідно пункту 6.3 Договору строк оплати настав одразу з отриманням товару, тобто 27 вересня 2019 року.
Проте, Відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконав частково, внаслідок чого станом на день звернення Позивача з позовом до місцевого господарського суду сума боргу становила 605861 грн 44 коп. (765861 грн 44 коп.-160000 грн.; том 1, а.с. 100-101).
Однак, після подання позовної заяви до суду (3 лютого 2020 року), Відповідач сплатив частину боргу в розмірі 150000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 27 від 8 липня 2020 року та платіжним дорученням №180 від 20 липня 2020 року (том 1, а.с. 200).
Таким чином, станом на день винесення оспорюваного рішення, сума боргу становила 455861 грн 44 коп. (605861 грн 44 коп. -150000 грн).
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що Позивач, в своїй позовній заяві, просив стягнути з Відповідача суму боргу з урахуванням підпункту 6.5.1 Договору, відповідно до якого, у разі прострочення оплати товару на один календарний день, ціна неоплаченої частини товару збільшується на 0,04грн. за літр за кожен день прострочення.
Вказану умову Договору, виходячи з її змісту, колегія суду розцінює як завуальовану форму відповідальності у вигляді пені, тому рахує суму боргу виходячи з вартості майна на момент його поставки, яка відображена у видатковій накладній №1590 від 27 вересня 2019 року, з розрахунку: 765861 грн 44 коп. -160000 грн -150000 грн =455861 грн 44 коп.
Що ж стосується долучених до матеріалів справи податкової накладної та квитанції про реєстраціє такої накладної, то колегія суддів зазначає наступне.
Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами в правовому полі дії Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, об'єктом оподаткування є, зокрема операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.
Відповідно до частин 201.1, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Дослідивши податкову накладну суд апеляційної інстанції констатує, що в графі постачальник (індивідуальний податковий номер) зазначено індивідуальний податковий номер Позивача (41197323; а.с. 26), а в графі «Одержувач» (індивідуальний податковий номер) зазначено індивідуальний податковий номер Відповідача (42414840).
Окрім того, в податковій звітності Позивача відображена дана господарська операція щодо поставки дизельного палива Відповідачу.
Отже, зважаючи на все вищеописане в даній судовій постанові в площинні існування первинних доказів, доказів фінансової звітності, податкової звітності, колегія суддів прийшла до висновку, що залишок боргу становить 455861 грн 44 коп. (вартість неоплаченого товару та транспортні послуги).
Що ж стосується позивних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 16041 грн 77 коп. вартості доставки товару з врахуванням пені та штрафних санкцій (котрі включено у вищевказану суму загального боргу), враховуючи заперечення Відповідача, описані в апеляційній скарзі, з-приводу не включення до умов Договору пунктів щодо зобов'язання Відповідача оплачувати вартість поставленого товару та й відповідно відсутність підстав сплати штрафних санкцій, то колегія суддів зауважує наступне.
Сума видаткової накладної №1590 від 27 вересня 2019 року та рахунку №1483 від 26 вересня 2019 року складається з суми товару 626051 грн 20 коп. та вартості його доставки 12 166 грн 67 коп..
Разом з тим, на переконання колегії суду, у гарантійному листі №003 від 26 вересня 2019 року, Відповідач узгодив саме вартість перевезення, зобов'язавшись оплатити виставлений рахунок №1483 на суму 765861 грн 44 коп., куди входить і вартість перевезення, адже матеріали справи не містять будь-яких заперечень щодо включення вартості перевезення Товару до загальної вартості (котрі уже мають місце при поданні даного позову), суму яких зазначено як у видатковій накладній від 27 вересня 2019 року так і у рахунку на оплату №1483 від 26 вересня 2019 року (про якій зазначає Відповідач в гарантійному листі та платіжних дорученнях).
Таким чином, посилання Відповідача на відсутність у нього обов'язку оплатити перевезення товару є безпідставним та спростовується доказами долученими до матеріалів справи, а апеляційна скарга в цій частині є необгрунтованою.
Відтак, враховуючи усе вищеописане судова колегія задовольняє позов в частинні стягнення 455861 грн 44 коп. боргу.
Дане рішення в цій частині й було прийнято і місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає оспорюване судове рішення без змін в цій частині.
В той же час колегія суддів зауважує, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, Позивач на підставі пунктів 7.3 та 7.5 Договору просив стягнути з Відповідача пеню за затримку оплати товару та транспортних послуг, що згідно розрахунку Позивача становить 65764 грн 13 коп. (767 грн 40 коп.+ 64996 грн 73 коп.; том 1, а.с. 34,36) та на підставі підпунктів 7.3.1 та 7.5.1 Договору Позивач просив стягнути з Відповідача штраф, що згідно розрахунку Позивача становить 127643 грн 57 коп.. (2433 грн 33 коп.+ 125210 грн 24 коп.; том 1, а.с. а.с.34,36).
Апеляційний господарський суд констатує, що згідно розрахунку Позивача вбачається, що пеня обрахована за період з 29 вересня 2019 року по 27 січня 2020 року.
Відповідно до положень пункту 7.3 Договору, у випадку ненадходження від Відповідача повної оплати за відвантажений Товар, Відповідач зобов'язався сплатити Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання.
Підпунктом 7.3.1 Договору, визначено, що у разі несплати неустойки у вигляді пені передбаченої пунктом 7.3 Договору, протягом 10 календарних днів, Позивач має право нарахувати штраф у розмірі 20% вартості відвантаженого товару.
В той же час, пунктом 7.5 Договору визначено, що у випадку порушення Відповідачем термінів оплати за транспортні послуги, Відповідач сплачує Позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період прострочення за кожен день прострочення оплати за послуги перевезення Товару.
У відповідності до підпункту 7.5.1 Договору, у разі несплати неустойки у вигляді пені передбаченої пунктом 7.5 Договору, протягом 10 календарних днів, Позивач має право нарахувати штраф у розмірі 20% вартості транспортних послуг.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; при цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу дії частини 4 статті 231 Господарського кодексу України: розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі; при цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, як уже встановлено вище в даній судовій постанові, з доказів, долучених до матеріалів справи вбачається, що Відповідач не виконав свої зобов'язання по Договору в повному обсязі, що і стало підставою для нарахування Позивачем пені та штрафу.
Поряд з тим, колегія суддів зауважує, що пеня нарахована Позивачем виходячи з того, що вартість товару щоденно збільшується відповідно до підпункту 6.5.1 Договору. Однак як уже було зазначене вище в даному судовому рішенні, умову підпункту 6.5.1 Договору було визнано такою, що є завуальованою формою пені, а відтак суд здійснив розрахунок пені виходячи з вартості товару та транспортних послуг, які зазначені в товарній накладній.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку правильності нарахування пені за заявлений Позивачем період (29 вересня 2019 року по 27 січня 2020 року з урахуванням часткових проплат) за допомогою комп'ютерної програми «ЛІГАЗаконодавство/Калькулятор штрафів» зазначає, що розмір цих вимог, значно перевищує розмір, заявлений до стягнення Позивачем в його розрахунку. Однак, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення, суд не може виходити у рішенні за межі верхньої межі суми позовних вимог, то колегія суддів прийшла до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірах які просив стягнути Позивач в позовній заяві, а саме в розмірі: 64 996 грн 73 коп..
Водночас, виходячи з вищеописаного підпункту Договору (7.3.1) Позивачем заявлено до стягнення штраф в сумі 127643 грн 57 коп. (638217 грн 97 коп.x20%) котрий нараховано виходячи лише із суми дизельного палива (в дану суму не було включено вартість транспортних послуг). Перевіривши правильність обрахунку штрафу, апеляційний господарський суд задовольняє позов в частині стягнення штрафу повністю та стягує з Відповідача на користь Позивача 127 643 грн 57 коп. 20% штрафу.
Дане рішення в цих частинах й було прийняте місцевим господарським судом.
Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення місцевого господарського суду без змін в цій частині.
Що ж до вимоги (з урахуванням розрахунку позовних вимог) Позивача про стягнення з Відповідача 482 грн 97 коп. інфляційних та 6160 грн 39 коп. 3% річних за час затримки оплати за товар та за транспортні послуги, то колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З розрахунку Позивача (том 1, а.с. 36) вбачається, що річні та інфляційні були нараховані виходячи з тієї умови Договору (що вартість товару щоденно збільшується на 0,04 грн за літр за кожний день прострочення), яку було визнано такою, що є завуальованою формою пені, а відтак на переконання колегії суду розрахунок річних та інфляційних має здійснювати виходячи з вартості товару та поставки з ПДВ, які зазначені в товарній накладній (9638 217 грн 87 коп.+12166 грн. 67 коп.).
Відповідно Північно-західним апеляційним господарським судом здійснено перерахунок річних та інфляційних за допомогою калькулятора «Системи ліга закон» за період 29 вересня 2019 року по 27 січня 2020 року з урахуванням часткових проплат, та встановлено, що розмір річних та інфляційних, на які має право Позивач, є більшим за розмір річних та інфляційних, які Позивач заявив до стягнення, а тому колегія суду задовольняє позов в частині стягнення річних та інфляційних повністю в сумах, зазначених Позивачем в позовній заяві.
Відповідно колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 6090 грн 10 коп. та інфляційних втрат в розмірі 473 грн 77 коп..
Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.
В той же час, колегія суду зауважує, що оскільки вартість товару та вартість транспортування визначені в одій накладній та в одному рахунку, а проплати Відповідач здійснював з посиланням на рахунок №1483 від 26 вересня 2019 року без розмежування сум окремо на Товар та транспортні послуги, в зв'язку з чим не можливо розмежувати за що саме була оплата. Зважаючи на встановлене, в даній судовій постанові, не розмежовується окремо розмір боргу за товар та розмір боргу за транспортування, так само і не розмежовується розмір пені, річних та інфляційних.
Крім того, в судовому рішенні, з підстав, наведених у ньому, було відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 32332 грн 51 коп процентів за користування чужими коштами (оскільки таке стягнення прямо не передбачено в Договорі, та дані відносини не підпадаю під визначення кредитних, коля стягнення таких відсотків проводиться в силу норм Цивільного кодексу України). В той же час, колегія суддів зазначає, що Відповідач в своїй апеляційній скарзі не оспорює рішення в частині відмови у стягненні процентів за користування чужими коштами, що відповідно до норм процесуального права, а саме діючи в правовому полі статті 269 ГПК України (зважаючи на відсутність порушення норм процесуального права) не є підставою для перегляду апеляційний господарським судом законності рішення в цій частині.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30 липня 2020 року в справі № 906/125/20 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 30 липня 2020 року в справі №906/125/20 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №906/125/209 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 16 листопада 2020 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.