16.11.20
22-ц/812/1831/20
Єдиний унікальний номер справи 489/1552/20 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
Провадження № 22-ц/812/1831/20
іменем України
16 листопада 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.,
із секретарем судового засідання: Андрієнко Л.Д.,
переглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва,яке ухвалене 07 вересня 2020 року,у приміщенні названого суду, під головуванням судді Коваленка І.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним зобов'язанням,
В березні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) пред'явило позов доОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним зобов'язанням.
30 грудня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір банківського рахунку і кредитного договору, відповідно до якого, останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі 8 000 гривень, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору, станом на 11 березня 2020 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 65 601 гривня 83 копійки, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 40 191 гривня 45 копійок, заборгованості за процентами, нарахованими згідно з ст.625 ЦК України в сумі 12 191 гривня 54 копійки, пені в сумі 9 618 гривень 75 копійок, штрафи фіксована частина в сумі 500 гривень та процентна складова в сумі 3 100 гривень 09 копійок.
Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у сумі 65 601 гривня 83 копійки, а також судовий збір у сумі 2102 гривень.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2020 року позов Банку задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором, яка станом на 11 березня 2020 складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 40 191 гривня 45 копійок та 432 гривні 74 копійки - трьох процентів річних, а також 1 301 гривня 55 копійок судового збору.
У іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення вказаних позовних вимог.
Апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржене рішення суду 1 інстанції змінити, виходячи із наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив із того, що між Банком та відповідачем існують договірні правовідносини щодо повернення позичальником тільки тіла кредиту. Доказів погоджених між сторонами розмірів неустойки позивачем не надано. Враховуючи, що у відповідача наявна заборгованість за тілом кредиту, то є підстави для стягнення відсотків за ст.625 ЦК України.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, не в повній мірі погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх невірними, необґрунтованими та незаконними.
Відповідно до ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
За Конституцією України, ст. ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.
Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Відмова від такого права є недійсною.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.
Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі.
Оскаржене рішення ухвалено не у повній відповідності з виписаними вимогами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтями 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Ст.ст. 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що 30 грудня 2010 року, між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку (а.с. - 28-28зв.) .
Розмір процентів та неустойки у вказаній заяві, сторонами узгоджено не було.
Тарифи з обслуговування карти та Умови та Правила з надання банківських послуг, надані позивачем як доказ нарахування заборгованості, ОСОБА_1 не підписувалися, а отже не погоджувалися, а тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання Анкети-заяви.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15), від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена, у тому числі, у формі сплати неустойки.
Протягом дії договору згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» позичальником було отримано шість кредитних карток: 31 грудня 2010 року строком дії до травня 2014 року, 19 листопада 2012 року строком дії до серпня 2016 року, 11 серпня 2016 року строком дії до березня 2020 року, 23 грудня 2016 року строком дії до липня 2020 року, 30 червня 2017 року строком дії до травня 2021 року та 26 липня 2018 року строком дії до липня 2022 року (а.с.26).
Згідно розрахунку заборгованості Банку, станом на 11 березня 2020 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 65 601 гривня 83 копійки, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 40 191 гривня 45 копійок, заборгованості за процентами, нарахованими згідно з ст.625 ЦК України в сумі 12 191 гривня 54 копійки, пені в сумі 9 618 гривень 75 копійок, штрафи фіксована частина в сумі 500 гривень та процентна складова в сумі 3 100 гривень 09 копійок.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку та не погодився із розрахунком процентів, який здійснено позивачем за період починаючи з 01 листопада 2019 року по 11 березня 2020 року, виходячи з річної процентної ставки 84 %.
Так, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Також судом правомірно розраховано три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України на прострочений кредит в розмірі 432 гривні 74 копійки.
У той же час, стягнення з відповідач на користь позивача боргу за тілом кредиту, без врахування індексу інфляції, є необґрунтованим, оскільки таке передбачено ст. 625 ЦК України.
А тому, в межах позовної давності, борг за тілом кредиту підлягав до стягнення з врахуванням індексу інфляції - розмір якої становив 10 329 гривень 20 копійок.
Так, з березня 2017 року і по грудень 2017 року індекс інфляції становив 11,6, за 2018 рік - 10,9, за 2019 рік - 104,1 і за січень-лютий 2020 року - 100,2, а загальний розмір втрат від інфляції - 10 329 гривень 20 копійок (40 191 гривня 45 копійок боргу х 111,6% х109,8% х 104,1 х 100,2х.
Таким чином, сума боргу за тілом кредиту, з врахуванням інфляції, та 3% річних становить 50 953 гривні 39 копійок, які і слід було стягнути з відповідача на користь позивача.
У зв'язку з таким, розмір стягнення підлягає виправленню судовим рішенням апеляційної інстанції.
Разом з тим, проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості з пені та штрафів є правильним, оскільки позивачем не доведено належними доказами наявності узгодження з відповідачем умов договору щодо сплати неустойки.
У той же час, стягнення з відповідач на користь позивач боргу за тілом кредиту, без врахування індексу інфляції, є необґрунтованим, оскільки таке передбачено ст. 625 ЦК України.
Оскільки рішення суду першої інстанції змінено, то відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 1 618 гривень 54 копійки, а за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1 292 гривні 73 копійки, а разом - 2 911 гривень 27 копійок.
Керуючись ст.ст.374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну та резолютивну частини в наступній редакції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором, яка станом на 11 березня 2020 складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту, з урахуванням встановленого індексу інфляції, в розмірі 50 520 гривень 65 копійок та 432 гривні 74 копійки - трьох процентів річних, а всього - 50 953 гривні 39 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 2 911 гривень 27 копійок на відшкодування судового збору в обох судових інстанція.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий : П.П. Лисенко
Судді : Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року.